Стаття 332. Набуття права власності на перероблену річ

Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створю­ється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість ма­теріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зо­бов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

У ст. 332 ЦК мова йде про створення нової речі з чужої речі чи чужих матеріалів (пе­реробку). Особа, яка переробила чужу річ чи чужі матеріали без дозволу їх власника, не набу­ває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вар­тість. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з чужого матері­алу, може набути власник матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено догово­ром або законом (ч. 2 та 3 ст. 332 ЦК). При цьому власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором. За певних умов право власності на новостворену річ може набувати особа, яка здій­снила переробку. По-перше, право власності у особи, яка переробила річ, може виникати лише за її бажанням. По-друге, якщо вартість створеної речі значно перевищує вартість використаних матеріалів та вартість робіт. По-третє, особа, яка переробила річ, не знала та не могла знати, що створює річ із чужого матеріалу, оскільки у разі самочинної пере­робки чужої речі, коли особа знала або мусила знати, що створює річ із чужого матеріалу, не є підставою для набуття права власності на нову річ (ч. 2 ст. 332 ЦК). Власник матері­алів може вимагати від особи, яка здійснила переробку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої переробкою матеріалу. Слід зазначити, що у ч. 4 ст. 332 ЦК за­значається лише про відшкодування моральної шкоди, однак відповідно до ч. З ст. 386 ЦК власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому як майнової так і моральної шкоди. Вартість переробки визначається специфікатором. У разі виникнення спору щодо вар­тості переробки сторони можуть звернутися до суду.

Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарів природи

1. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місце­вого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки. 1. Серед первинних підстав набуття права власності ЦК 2003 р. вперше регулює поря­док набуття власності на загальнодоступні дари природи. Право власності на ягоди, лікар­ські рослини, рибу або іншу річ, здобуту у лісі, водоймі, тощо набувається на підставі за­кону, місцевого звичаю або загального (наданого невизначеному колу осіб) дозволу влас­ника відповідної земельної ділянки. Наприклад, Лісовий кодекс у ст. 49 визначає, що гро­мадяни мають право безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчи­ми актами.

Стаття 334. Момент набуття права власності за договором

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, ор­ганізації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвід­ченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право влас­ності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. 1. Перехід права власності на майно до набувача за договором відбувається у момент передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Під час вирішення судових спорів часто зустрічаються випадки неправильного визна­чення правової природи передачі майна та невірного встановлення моменту переходу пра­ва власності за договором (наприклад, під час розгляду спорів про застосування наслідків недійсного установчого договору, на підставі якого передавалося майно (внесок) до статут­ного капіталу господарського товариства). Правильне визначення моменту набуття особою права власності на річ за договором має важливе теоретичне і практичне значення. З цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом спосо­бами, отримує можливість здійснювати правомочності власника щодо володіння, користу­вання та розпорядження майном, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження майна. Передача майна є складовою предмета зобов'язань, що виникають з договорів купівлі-продажу, міни, дарування, найму (оренди), довічного утримання, ренти та позички. За кон­цепцією ЦК перехід права власності за договором пов'язується не з окремим речовим пра-вочином, а з самим фактом передачі речі.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.Що передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншо­го товарно-розпорядчого документа на майно. Визначення правової природи інституту передачі майна за договором потребує, по-пер­ше, з'ясування питання, чи є передача майна юридичним фактом та до якого саме виду юридичних фактів її можна віднести. Оскільки передача являє собою фактичні дії учасників цивільного обігу, що мають юри­дичні наслідки, то передача є юридичним фактом. Найважливішою ознакою будь-якого юридичного факту є його здатність породжувати правові наслідки. Складність встановлення зв'язку юридичного факту з його правовими наслідками обумовлюється тим, що правом врегульовані фактичні обставини різного ха­рактеру, які по-різному пов'язані з правовими наслідками. У зв'язку з цим серед фактичних обставин, пов'язаних з настанням правових наслідків, розрізняють, поряд з юридичними фактами, юридичні умови. Юридичними умовами є обставини, що мають юридичне зна­чення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не безпосередньо, а через одну чи декілька проміжних обставин. ^фактичному складі правовідносин з передачі майна дії з передачі майна є юридичним фактом, а договір, на підставі якого вона відбувається, виступає юридичною умовою. Юри­дичний факт передачі майна припиняє обов'язок передати майно за договором і не повинен включати в себе всі попередні правовстановлюючі або правозмінюючі юридичні факти. Останні приєднуються до нього вже як юридичні умови. Розмежування юридичних фактів та юридичних умов має практичне значення, оскільки, наприклад, коли доводиться факт передачі майна, суд буде встановлювати саме цей факт, а факт укладання договору буде презюмуватися. Передача залежить від волі особи, а тому є таким видом юридичних фактів, як дії. При­чому передача майна за договором є дією правомірною, оскільки не суперечить нормам права. Правомірні дії поділяються на юридичні вчинки та юридичні акти. Юридичними актами є дії, які спрямовані на встановлення, зміну, припинення та інших цивільних прав і обов'язків. До юридичних актів, до речі, відносять акти суб'єктів приватного права (право-чини). Юридичні вчинки є діями, які спеціально не спрямовані на встановлення юридич­них наслідків, але викликають їх внаслідок припису закону. Значна кількість правомірних вчинків породжується матеріально предметною діяльністю людей. Вчинки за своїм зміс­том є[вираженням вже закінченої діяльності^тоді як акти є діями, спрямованими в майбут­нє, тобто їх метою є організація та впорядкування майбутньої діяльності. Оскільки переда­ча майна за договором є правомірною юридичною дією, правові наслідки якої настають незалежно від того, чи була вона спрямована на виконання обов'язку з передачі чи ні, то вона є юридичним вчинком.  В реальних договорах передача виступає в якості обов'язкової передумови укладання договору та одночасно виконує дві функції — зобов'язальну та речову (відповідно укла­дання договору та перехід права власності). Тому особа, яка передає майно (традент), має бути власником майна вже на момент укладання договору. В консенсуальних договорах передача є одним з етапів виконання вже укладеного до­говору, а її зобов'язальна та речова функції можуть як співпадати, так і ні. Передача майна забезпечує перехід права власності до набувача, хоча відповідно до закону чи умов догово­ру перехід права власності може відбуватися як до передачі майна, так і вже після того як вона відбулася. З цього можна дійти важливого висновку, що традент повинен мати право власності на річ на момент, коли відповідно до закону чи договору право власності пере­ходить до набувача. Це означає, що традент може і не бути власником майна на момент укладання консенсуального договору. Право власності переходить на підставі юридичних фактів, з якими закон пов'язує ви­никнення у певної особи права власності. Підставою переходу права власності за консен-суальним договором є сам консенсуальний договір. Труднощі виникають під час визначення підстави переходу права власності за реальним договором. Дії, спрямовані на передачу предмета договору окремо від правочину, на ви­конання якого вони здійснюються, не опосередковують перехід права власності. Тому мож­на дійти висновку, що підставою переходу права власності за реальним договором є як сам реальний договір, так і акт передачі майна у їхній сукупності.

3-4. Особливий порядок виникнення права власності на майно передбачається для до­говорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до ч. З коментованої статті право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної силщзшіенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріаль­но, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК).