1. Здібності – своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в найрізноманітніших видах діяльності.

Спеціальні здібності визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток.

Теоретичні і практичні здібності відрізняються тим, що перші визначають схильність людини до абстрактно – теоретичних міркувань, а другі – до конкретних, практичних дій.

Навчальні і творчі здібності відрізняються тим, що перші визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, другі – створення предметів матеріальної і духовної культури, індивідуальну творчість у різних галузях людської діяльності.

Здібності до спілкування включають мову людини як засіб спілкування

2. Інтенсивність певних рис людини називають акцентуацією. Акцентуація рис характеру виявляється легше за певних умов під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі.

Найхарактернішими проявами акцентуації є:

Застрявання у стані збудження та впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

Педантизм виявляється в крайньому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні „ букви ”, хоча це й шкодить справі.

Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують очевидне. За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу.

Тривожні характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість.

Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин.

Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

20варіант

1. здібності – своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є незаперечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може виявитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини. Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку.

2. 1.Фаза новонародженості як початкова ланка періоду раннього дитинства. В цей період створюються передумови становлення особистості. Новонароджена дитина досить активна, здійснює смоктання та інші дії на основ природжених рефлексів.

2.Стадія немовляти. На цьому етапі психологічного розвитку провідною є потреба у спілкуванні, а провідною діяльністю – спілкування, яке за своєю формою є безпосередньо емоційним.

3.Перехід до раннього дитинства. Центральна лінія психічного розвитку у цей час визначається предметною маніпулятивною діяльністю, а форма спілкування стає ситуативно-діловою, тобто здійснюється в царині предметних дій, формування почуттєвих якостей предметів у процесі їх переміщення, деформації, розділення на частини тощо.

4.Дошкільне дитинство. Основна потреба цього періоду – брати участь у житті і діяльності дорослих. Провідною виступає ігрова діяльність (сюжетно-рольова гра).

5.Молодше шкільне дитинство. Головною потребою цього вікового періоду є набуття певного суспільного становища, реалізація суспільно значущої діяльності, якщо є систематична навчальна діяльність у школі. Навчальна діяльність є провідною у цьому віці.

6.Підлітковий вік. У цей період завершується дитинство, починається перехід до дорослості. Відбувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, підліток засвоює нові суспільні норми поведінки. У підлітковому віці провідною потребою стає вибіркове спілкування з однолітками, які мають певні якості особистості. Центральним психологічним новоутворенням підліткового віку є почуття дорослості.

7.Старший підлітковий вік. Провідною діяльністю у цьому віці (15-17 років) є навчання, але таке, що забезпечує підготовку до майбутнього дорослого життя, засвоєння основ наук, які є базовими для майбутньої професійної діяльності. В навчальній діяльності як провідній домінують навчально-професійні чинники.

8.Перехід до юності. Цей період (17-18 років) характеризується суттєвою перебудовою особистості, пов’язаною із змінами в житті молодої людини (закінчення школи, вступ до вищого навчального закладу, початок трудової діяльності на виробництві, тощо).

9.Юнацький вік. У психологічному плані в цей час (18-23 роки) відбувається саморозвиток, свідоме самовдосконалення. Це остання стадія підготовки до практичної професійної діяльності.

10.Молодість. Це початковий період (24-30 років) зрілості. Перший стан молодості психологічно характеризується як час пошуку себе, вироблення індивідуальності, усвідомлення себе як дорослої людини з відповідними правами й обов’язками, формування конкретнішого уявлення про майбутнє життя.

11.Перехід до розквіту. На цій стадії (близько 30 років) відбувається велика криза в житті людини, коли її уявлення про життя розходяться з дійсністю, перебудовується вся особистість. Це наслідок окремих помилок у попередній період, недостатнього розуміння складних процесів життя, неглибокого аналізу минулого та самоаналізу власної особистості.

12.Розквіт. „Золотий вік” людини (31-40 років) – період найвищої працездатності й віддачі. Особистість набуває багатого життєвого досвіду, стає повноцінним спеціалістом, досягає вершин творчості.

13.Зрілість. У 40-55 років людина досягає вершини професійної майстерності, певного становища в суспільстві, накопичує професійний досвід, досвід спілкування з людьми. Потреба передати досвід реалізується в учнях, послідовниках, у колективній творчості, що набуває статусу провідної діяльності.

14.Старість. Період старості починається десь із 55 років і являє собою природну і здорову частину життя, що має бути щасливою для людини й корисною для суспільства. Старість можна розділити на похилий вік (55-75 років), старечний вік (75-90 років) та довголіття (понад 90 років).