4. Фіксація результатів допиту Вимоги до протоколу допиту

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України (ст. 84 КПК України) передбачає, що основним засобом фіксації факту проведення слідчої дії, її змісту і результатів при розслідуванні злочину є складання протоколу. Отже, протокол є документ про проведення (п. 2 ст. 32 КПК України) слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.

Протокол є найпоширенішим способом фіксації ходу й результатів слідчих дій у процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин.

Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису, комп'ютерного набору.

В нормах КПК України, які врегульовують порядок провадження слідчих дій з проблем збирання і перевірки доказів та їх джерел, вимоги до протоколів конкретизуються.

Трапляється, що законодавець в окремій нормі передбачає необхідність складання протоколу для певної слідчої дії або декількох слідчих дій, наприклад, протокол огляду, освідування і відтворення обстановки та обставин події (ст. 195 КПК України).

Для забезпечення повноти протоколу доцільно застосувати стенографування (ч. 6 ст. 114 КПК України), звукозапис (ст. 85-1 КПК України), відеозапис (ст. 85-2 КПК України).

Хоч, зрозуміло, матеріали звукозапису, відеозапису є допоміжною формою фіксації перебігу та результатів слідчої дії і додаються (як додатки) до протоколу, збагачуючи і пояснюючи зміст самого протоколу.

До протоколу також додаються схеми, плани, фотографії, зліпки, інші матеріали, що пояснюють чи доповнюють його зміст. Надрукований на машинці (розшифрований) зміст стенограми є частиною протоколу. Стенографічний запис, за нормами КПК України, до протоколу, на жаль, не додається. В разі застосування стенографування, звуко-, відеозапису — про це зазначається в протоколі. Слідчий може залучати для виготовлення протоколу стенографістку. Після закінчення допиту, стенограма розшифровується і друкується. У такому машинописному чи виготовленому комп'ютерним набором протоколі має бути зазначено, що при допиті застосовувалося стенографування. Це є важливим для оцінки повноти і точності запису показань. Протоколи допитів та очних ставок є лише засобом фіксації показань допитаних. Самі ж показання допитаних є джерелом доказів, про це, зокрема, зазначено в ст. 82 КПК України.   Основні засади протокольної фіксації

В основних засадах протокольної фіксації провадження такої слідчої дії, як допит, законодавець передбачив їх принципові способи і методи відображення.

Це означає, що вимоги кримінально-процесуального законодавства до протоколів допиту можна класифікувати на дві основні групи:

1. Загальні вимоги; 2) спеціальні вимоги.

Загальні вимоги є спільними і стосуються всіх протоколів слідчих дій. Вони, зокрема, передбачені у статтях 84, 85 КПК України.

Спеціальні вимоги до протоколу конкретної слідчої дії, у тому числі допиту, конкретизуються в нормах кримінально-процесуального законодавства, які регулюють порядок складання протоколу допиту та його зміст.

Порушення основних засад протокольної фіксації допиту як слідчої дії — правил складання і засвідчення протоколу — є порушенням законності. Протоколи допитів не є джерелом доказів, а лише засобом фіксації показань допитаних осіб. Показання ж цих осіб — джерело доказів.

Отже, фіксація показань допитуваних учасників криміналістичної діяльності має охоплювати комплекс обставин, визначених кримінально-процесуальним законодавством. Так, у протоколі допиту необхідно зазначати:

1)   місце, дату його складання;

2)   посади і прізвища осіб, що проводять допит;

3)   прізвища осіб, які брали участь у допиті, адреси цих осіб;

4)   роз'яснення учасникам допиту їхніх прав та обов'язків;

5)   зміст допиту;

6)   час початку й закінчення допиту;

7)   усі істотні для кримінальної справи про злочин обставини,виявлені при проведенні допиту.

Протокол зачитується всім особам, котрі брали участь у допиті. Цим особам роз'яснюється їх право робити зауваження. Вони можуть ознайомитися з протоколом особисто. До протоколу можуть бути додані (внесені) поправки і вставки.

Протокол підписують: особа, яка проводила слідчу дію, допитана особа, перекладач та інші особи, які були присутні або брали участь у допиті.

Якщо якась з цих осіб через фізичні вади чи з інших причин не може особисто підписати протокол, запрошується стороння особа. У тому разі, коли особа, яка була допитана, відмовляється підписати протокол, про це зазначається в протоколі й підтверджується підписом особи, яка проводила слідчу дію.

До протоколу допиту додаються матеріали кіно-, звуко-, відеозапису, плани, схеми, інші матеріали.

 Недоліки протокольної фіксації відомостей про факти Недоліки протокольної фіксації будь-яких фактичних даних, що встановлюються показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого і є доказами обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин, та інших даних, котрі мають значення для встановлення істини,— це упущення, помилки, хиби слідчого, допущені ним при виконанні процесуальних повноважень, у ході допиту кожного з указаних учасників криміналістичної діяльності. При цьому слідчий, на перший погляд, начебто і не порушує чинного кримінально-процесуального законодавства і виконує всі його вимоги. Проте, це не зовсім так. Неправильне написання слів, речень чи неточне формулювання висловлених думок допитуваної особи, а також помилки в математичних підрахунках і неправильна їх фіксація не тільки не сприяють всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин кримінальної справи про злочин, але є грубим порушенням законності.

Фіксуючи показання допитуваного в протоколі допиту, слідчому необхідно записувати речення так, як їх формулює ця особа. У разі об'єктивної необхідності слідчий корегує речення. Водночас побудова речень (висловів) допитуваного повинна мати належну стилістико-лінгвістичну форму, щоб згодом було неможливо змінити зміст додаванням розділових знаків — ком, крапок, а також знаків запитань, оклику. На практиці був такий випадок. Слідчий, допитуючи підозрюваного, записав у протоколі допиту: «Смерть сусіда обумовлена тим, що його умисно вбили, знаю хто». На час судового розгляду кримінальної справи про цей злочин була виявлена така «редакція» цього вислову підозрюваного. «Смерть сусіда обумовлена тим, що його умисно вбили, знаю, хто?» Виявлений факт спричинив те, що кримінальна справа була повернена на додаткове досудове слідство.

Отже, протокольна фіксація показань допитуваної особи дуже часто має недоліки. Причини цих недоліків — різноманітні. Однією з основних причин цього є недостатній досвід слідчого, неналежне знання мови, недостатній рівень грамотності. Інколи показання допитуваної особи фіксуються в протоколі побіжно, а якщо справа багатоепізодна, то недоліків виявляється ціла низка. У тому разі, коли слідчий завчасно складає план допиту особи, недоліків, звичайно, менше.

Особливо даються взнаки перші роки роботи слідчого, коли в процесі допиту підозрюваних, обвинувачених слідчі фіксують у протоколі нецензурні вислови допитуваних (наприклад, особа, що допитується, висловлюється нецензурно, бо інших слів для висловлення своєї думки може не знати. Це стосується слів: зґвалтував, наніс удар та ін.). Слідчий має наче «ревізувати» нецензурні висловлювання і записувати до протоколу загальновживані слова. Однак буває, що слідчий з об'єктивних причин вимушений фіксувати в протоколі показання допитуваної особи дослівно. Ще один недолік: коли слідчий не встигає (з фізичних причин) дослівно записати в протокол показання допитуваного (адже інколи вони становлять десятки або сотні сторінок).