3.2. Рішення про повернення справи органові дізнання або слідчому

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 229 КПК прокурор або його заступник повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування - коли має місце однобічність або неповнота досудового розслідування або у зв'язку з істотним порушенням кримінально - процесуального закону, а також у разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами про що виноситься відповідна постанова.

Більш тяжким є обвинувачення у вчиненні злочину, що кваліфікується за статтею КК України, санкція якої передбачає більш суворе покарання, ніж за той злочин, що зазначений слідчим в обвинувальному висновку; обвинувачення за новими фактами, епізодами злочину; зміна наслідків злочину в бік їх тяжкості; зміна приготування чи замаху на закінчений злочин; необережність як форма вини замінена на прямий умисел тощо. До більш тяжкого прирівнюється також обвинувачення, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами.

Проте, якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв’язана з істотною зміною обвинувачення за фактичним обставинами прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку [2].

3. Рішення про закриття справи

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 229 КПК прокурор закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог ст. 214 КПК - за наявності для цього підстав, передбачених у ст. 213 КПК, а саме:

1) При наявності підстав, зазначених у ст.6 КПК України

2) При недоведеністі участі обвинуваченого у вчиненні злочину

Актуальним напрямком діяльності прокурора є нагляд за законністю і обґрунтованістю закриття кримінальних справ. В КПК України передбачені такі підстави закриття кримінальних справ на стадії досудового слідства: 1) у зв’язку з наявністю підстав, які дозволяють звільнити від кримінальної відповідальності за злочин (ст. 7-1 КПК); 2) у зв’язку з наявністю обставин, які виключають провадження в кримінальній справі (ст. 6 КПК); 3) за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК).

У першому випадку органи дізнання і досудового слідства направляють справу до суду для вирішення питання про закриття справи і звільнення особи від кримінальної відповідальності. Якщо в судовому засіданні будуть встановлені підстави для закриття справи, передбачені статтями 7 КПК (вчинене особою діяння втратило суспільну небезпеку або особа перестала бути суспільно небезпечною), ст. 7-2 КПК (у зв’язку з дійовим каяттям особи), ст. 8 КПК (у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим), ст. 9 КПК (у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру), ст. 10 КПК (у зв’язку з передачею особи на поруки), ст. 11-1 КПК (у зв’язку з закінченням строків давності), то суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, має закрити справу. При направленні до суду справи для закриття на підставі ст. 7 -1 КПК прокурор повинен перевірити додержання передбачених законом умов для закриття і тільки після цього дати згоду на закриття провадження по справі і направлення її до суду [2].

Закриття справи у зв’язку із встановленням обставин, що виключають провадження (ст. 6 КПК), не потребує згоди прокурора, але перевірки потребує законність і обґрунтованість прийнятого рішення.