Дохідні методи оцінки вартості нематеріальних активів підприємства

№	Назва методу	Змістовна характеристика
1	Метод дисконтування грошових потоків	В основу методу покладено залежність вартості від часу. Вартість нематеріального активу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання
2	Метод переваг у доходах	Базується на визначенні різниці між грошовими потоками, отриманими від використання нематеріального активу, та грошовими потоками, без його використання
	Метод обліку продажної ціни на продукцію
	Метод обліку обсягів реалізації
	Метод одночасного обліку продажної ціни та обсягів реалізації продукції
3	Метод надлишкових прибутків	Метод базується на припущенні, що надлишкові прибутки підприємство отримує за рахунок невідображених у балансі нематеріальних активів
4	Метод надлишкових грошових потоків	Метод заснований на припущенні, що приріст вар­тості компанії порівняно з вартістю капіталу, трудових і земельних ресурсів, залучених до господарського обігу, формується за рахунок нематеріальних активів
5	Метод звільнення від роялті	Метод використовується для оцінки нематеріальних активів, права на використання яких надаються за допомогою ліцензій. Метод заснований на таких припущеннях: 1) оцінюваний нематеріальний актив (наприклад, патент) не належить істинному власнику (підприємству), а є власністю іншої сторони; 2) ця інша сторона надає інтелек-

Закінчення табл.

№	Назва методу	Змістовна характеристика
		туальну власність підприємству на ліцензійній основі на умовах визначених відрахувань від виторгу (роялті); 3) у силу того, що нематеріальний актив насправді належить істинному її власнику, йому не потрібно сплачувати роялті, тобто утвориться псевдо-економія витрат, тобто результат капіталізації (приведення до поточної вартості), який може бути прийнятий як вартість нематеріального активу
6	Метод виграшу в собівартості	Цей метод базується на врахуванні економії витрат, що може бути асоційована з застосуванням нематеріальних активів; передбачає обчислення розміру виграшу в собівартості за термін, коли інтелектуальна власність ще приносить корисний ефект (знижує собівартість). Розрахований розмір економії в собівартості потім капіталізується, що дозволяє визначати поточну вартість нематеріального активу
7	Метод капіталізації грошового потоку	Метод заснований на процесі переведення доходів від використання нематеріального активу в його вартість

Витратний підхід заснований на міркуваннях про те, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого нематеріального активу з тією ж корисністю. У рамках цього підходу з метою визначення реальної вартості нематеріального активу передбачається визначення витрат на відтворення первинної вартості об’єкта інтелектуальної власності з урахуванням наступних покращань (чи заміни з вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за строк експлуатації). На відміну від матеріальних об’єктів, для нематеріальних активів характер­ні лише функціональний та техніко-економічний знос.

Як правило, витратні методи використовуються для оцінки нематеріальних активів, які спрямовані на отримання соціальних ефектів тощо. При оцінці бізнесу витратний підхід використовується в тих випадках, коли не передбачається отримання доходів від підприємницької діяльності протягом достатньо довгого періоду часу, а також при реальній загрозі банкрутства.

Вартість нематеріальних активів, яка визначена методом початкових витрат у національних стандартах бухгалтерського обліку, називається історичною, оскільки вона в основному базується на обліку фактично понесених витрат відповідно до бухгалтерської звітності протягом останніх років. При використанні цього методу слід звернути особливу увагу на кінцеву величину вартості та строк її формування. Зрозуміло, що в разі необхідності понесені витрати мають бути скориговані (приведені) в потрібному напрямку з урахуванням їх давності.

При оцінці нематеріального активу за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, відповідно до якого максимальна вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною аналогічного об’єкта (з еквівалентними характеристиками), що пропонується для продажу на сьогоднішній момент на ринку. При необхідності використовують приведення нематеріального активу до рин­кового еквівалента за допомогою параметричних коефіцієнтів перера­хунку.

Метод відновної вартості найчастіше використовується для оцінки цінності прав на унікальні об’єкти інтелектуальної власності. При цьому відновна вартість визначається як сума витрат, які необхідні для створення нової точної копії нематеріального активу на основі сучасних цін на матеріали, енергоносії тощо.

Ринковий підхід до оцінки нематеріальних активів передбачає порівняння об’єкта оцінки з представленими на ринку аналогічними об’єктами. Найпоширенішим вказаний підхід став у методі порівняльного продажу. Суть його полягає в прямому порівнянні об’єкта оцінки з аналогічним за корисністю, якістю та призначенням нематеріальним активом, що вже купувався/продавався за інформацією минулих ринкових угод. Основні умови використання даного методу:

• наявність достатньої інформації (прийнятної якості) стосовно минулих комерційних угод по нематеріальних активах подібного призначення та корисності;

• наявність конкретних технологій урахування відмінностей між співставними об’єктами.

При використані цього методу ринкова вартість нематеріального активу визначається ціною, яку можуть заплатити типові покупці типовому продавцю на конкретну дату оцінки за аналогічний (за всіма параметрами) об’єкт. Метод дозволяє досягнути прийнятних результатів тільки при дотриманні всіх перелічених умов, а в іншому випадку його можна рекомендувати як допоміжний чи приблизний.

Найбільш відомою й поширеною можна вважати вітчизняну методику оцінки економічної ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій (від 14 лютого 1977 р. № 48/16/13/3). Ця методика побудована на засадах порівняння економічної ефективності виробництва до і після впровадження інновації. Розрахунки здійснюються за всіма факторами, що визначають результати впровадження інновації, враховуючи вплив на навколишнє середовище. Економічний ефект обчислюється відповідно до річного обсягу виробництва нових засобів праці або випуску продук­ції за новими технологіями чи із застосуванням нових способів органі­зації виробництва та праці.

У 1992 р. Держпатентом України розроблено Тимчасову методику (основні положення) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій (автори І. І. Дахно, В. О. Жаров). Ця методика теж ґрунтується на принципі визначення приросту прибутку від використання винаходу. Тимчасова методика є обов’язковою для суб’єктів усіх форм власності, вона встановлює єдині методичні принципи визначення доходу від використання винаходів та раціоналізаторських пропозицій. Зазначена тимчасова методика має декілька переваг у порівнянні з попередньою. При розрахунках за даною методикою враховується випадок, коли винахід впливає на зниження собівартості продукції при незмінності решти параметрів; зміну обсягів виробництва; параметри реалізації продукції. Вплив винаходу на якість продукції визначається за таблицею коефіцієнтів. У рамках цієї методики розглянуто випадок, коли при виготовленні продукції використано декілька винаходів і при цьому їх ознаки частково або повністю співпадають.

Згодом було розроблено і рекомендовано до використання Методичні рекомендації по ціноутворенню на науково-технічну продукцію, що передається (1989). Згідно з цими Методичними рекомендаціями при розрахунку ціни слід виходити з собівартості розробки, часу з моменту її створення, суми витрат, планового прибутку. Ціна науково-технічної продукції (НТП) розраховується за формулою:

,

де Ц — ціна науково-технічної продукції; N — кількість реалізованих комплектів науково-технічної продукції; Т — час з моменту створення НТП; С — собівартість; S — витрати на виготовлення копій дослідних зразків; Р — прибуток від реалізації НТП; Q — витрати на реалізацію НТП.

Кафедрою економіки Центрального інституту патентознавства підготовлено і видано в 1993 р. Рекомендації по визначенню вартості об’єктів промислової власності (автори В. Г. Бромберг, В. Ю. Хіп, М. Н. Липник), де визначення вартості об’єктів промислової власності ґрун­тується на загальноприйнятих у колишньому СРСР коефіцієнтах. Ці коефіцієнти використовувалися і для визначення значущості винаходів та промислових зразків під час продажу ліцензій.

Вартісна оцінка об’єкта промислової власності (Ц_о) у загальному випадку визначається за формулою:

,

де Ц_t — вартісна оцінка об’єкта промислової власності в і-му році розрахункового періоду; t_h — початковий рік розрахункового періоду (початковий рік дії виключних прав на об’єкт промислової власності); t_к — кінцевий рік розрахункового періоду (рік розрахунку вартості об’єкта промислової власності); D_m — коефіцієнт приведення різночасних вартісних оцінок до рівня розрахункового року; K_с — коефіцієнт, що враховує ступінь техніко-економічного старіння об’єкта промислової влас­ності та визначається за формулою:

,

де Т_Н — номінальний термін дії охоронного документа; Т_Ф — термін дії охоронного документа в розрахунковому році n; К_b — боніфікаційний коефіцієнт (коефіцієнт техніко-економічної значущості) об’єкта промислової власності, числові значення якого встановлюються за шкалою:

• K_b = 1,3  винахід, що не має прототипу (піонерний винахід);

• K_b = 1,2  основний (базовий) винахід;

• K_b = 1,1  допоміжний винахід (удосконалення, що розвиває основний винахід);

• K_b = 1,05  варіантний винахід стосовно основного винаходу;

• K_b = 1,0  варіантний винахід стосовно допоміжного винаходу.

У світовій практиці переважно здійснюється розрахунок на підставі постійних відрахувань (роялті). Ціну ліцензій здебільшого прийнято визначати за формулою:

,

де С_R — ціна ліцензії, визначена виходячи з розрахунку роялті; V_і — запланований обсяг продукції в і-му році, що підлягає реалізації; Z_і — ціна одиниці продукції, що реалізується; R_і — ставка роялті в і-му році, %; Т —термін дії ліцензії.

Вартість науково-технічної інформації можна визначити як прямо пропорційну залежність від ціни одного примірника, тиражу видання, ступеня наукового старіння і специфіки видання, та обернено пропорційну обсягові публікації. Таким чином, вартість науково-технічної інформації можна обчислити за формулою:

,

де K_ш — коефіцієнт «інформаційного шуму»; Ц — ціна одного примірника або прирівняна до неї величина; Т — тираж видання або прирівняна до нього величина; а — коефіцієнт коригування; V — обсяг публікацій або величина, яка може бути прирівняна до нього; K_стр — коефіцієнт техніко-економічного старіння.

Вартість прикладних пакетів програм можна визначити:

,

де В_п — вартість програми; K — коефіцієнт, що характеризує ступінь кодового захисту програми. Для кожного пакета прикладних програм визначення такого коефіцієнта потрібно проводити індивідуально, врахувавши захист усієї програми та її елементів, фрагментів, файлів тощо. У даному випадку K = 1; K_с — часова залежність від моменту створення програми, що визначає ступінь старіння (коефіцієнт старіння); С — собівартість розробки прикладного пакета програми або її ринкова ціна; W — витрати на вдосконалення програми, копіювання, інші додаткові витрати, пов’язані з програмою.

Покупець зазвичай надає перевагу відомим фірмам, які себе зарекомендували на певному ринку і зайняли визначену товарну нішу. Тому популярність фірми відіграє значну роль при виборі товару покупцем і її можна визначити як величину, прямо пропорційну фактичному часу з дня заснування підприємства, а в даному випадку з дня реєстрації знака або набуття ним чинності. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» такий термін становить 10 років. Звичайно, сама реєстрація знака є значним фактом і тому її можна прийняти за одиницю. Популярність фірми (J_с) можна відобразити такою залежністю:

,

де Т_ф — період часу з моменту заснування фірми; Т_н — мінімальний термін чинності знака для товарів і послуг (становить 10 років).

Значний вплив на вартість знака для товарів і послуг має рентабельність продукції як показник, що відображає ефективність поточних ви- трат на виробництво. Значний вплив на вартість знака має його географічне поширення, показником якого є кількість країн, де знак зареєстрований або діє на підставі міжнародних угод. Ділова репутація теж є чинником, що визначає або впливає на вартість знака для товарів та послуг.

Отже, вартість знака (В) для товарів і послуг, а також фірмового найменування можна обчислити за формулою:

В = Р × J_c × n × W × F,

де Р — рентабельність продукції або підприємства; J_с — коефіцієнт популярності (давності) фірми; n — кількість кваліфікаційних рубрик по МКТП; W — ділова репутація фірми (або імідж); F — кількість країн, де зареєстровано знак для товарів і послуг або на які поширюється його дія.