4.Види інтерпретації норм права за суб’єктами та юридичними наслідками.

Залежно від різних критеріїв розрізняють різні види та способи тлумачення.

За суб'єктами тлумачення поділяються на офіційне і неофіційне. Офіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, яке здійснюється компетентними органами і є формально обов'язковим для всіх суб'єктів її застосування і реалізації.

Офіційне тлумачення залежно від того, на яке коло суб’єктів розраховане це тлумачення, поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення норми права характеризується загальнообов'язковістю, поширенням дії на всі випадки застосування реалізації роз'яснюваної норми.

Існують два види нормативного тлумачення:

1.аутентичне, тобто тлумачення, здійснене тим самим органом, що встановив дану норму;

2.легальне, або делеговане, тобто тлумачення органу, який не приймав дану норму, але спеціально уповноважений законом давати її загальнообов'язкове роз'яснення. Наприклад, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Казуальне тлумачення — це таке тлумачення, яке розраховане і стосується конкретного випадку, з приводу якого і дається роз'яснення даної правової норми.

Казуальне тлумачення буває:

1.судове, тобто тлумачення судом правової норми, у зв'язку з розглядом конкретної справи, яке знаходить своє закріплення в рішенні чи вироку суду з конкретної справи;

2.адміністративне — це тлумачення, яке здійснюється вищими адміністративними органами (міністерствами, державними комітетами іншими центральними органами державної виконавчої влади), коли вони дають офіційну відповідь на запити підпорядкованих установ з приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів в конкретному випадку.

Неофіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'єктом і не є формально обов'язковим.

•Види неофіційного тлумачення:

1.доктринальне — це тлумачення норм права вченими правниками. Воно знаходить своє закріплення у статтях, монографіях, наукових коментаріях практики, усних та письмових обговореннях проектів законодавчих актів та правової практики. Воно не має загальнообов'язкової сили і його переконливість базується на авторитеті вчених, глибокій науковій аргументації та обґрунтованості. Цей вид тлумачення має суттєвий вплив на правотворчу та правозастосувальну діяльність;

2.професійне, або компетентне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюється юристами-практиками: адвокатами, прокурорами, юрисконсультами тощо;

3.буденне, або повсякденне тлумачення — це тлумачення правових норм всіма іншими суб'єктами правовідносин. Значення цього виду неофіційного тлумачення полягає у виявленні рівня правової свідомості учасників правовідносин.

5.Види тлумачення норм права за обсягом правового змісту.

У тих державах, де нормативно-правовий акт визнається як основна форма (джерело) права, припускається, що воля законодавця чітко відображається в тексті закону, яким повинен користуватися як громадянин, так і посадова особа. Це правило застосовується і в національній правовій системі України. Але в реальному житті виникають деякі невідповідності між дійсним змістом і текстом нормативно-правового акта. Це може статися за різних обставин: коли законодавець не зміг чітко і всебічно сформулювати державну волю, тобто юридична техніка застосована неефективно; коли виникли нові суспільні відносини, а текст своєчасно не змінили; коли існують інші, близькі за змістом норми, які в змозі розширити або звузити обсяг її дії. Наприклад, коли порівнюється раніше видана норма з новою нормою, яка не відміняє першої, але корегує її зміст. Тому на практиці застосовується тлумачення норми за обсягом правового змісту.

З метою визначення того, які казуси підпадають під дію юридичної норми, застосовуються буквальне (адекватне), обмежувальне і розширене (поширювальне) тлумачення.

Буквальне (адекватне) тлумачення — інтерпретація нормативного акта за обсягом, при якому зміст збігається з текстуальним його відображенням.

На практиці таке поєднання не завжди можливе. У силу об'єктивних чи суб'єктивних причин текстуальне вираження волі законодавця і фактичний її зміст часто не збігаються, і норма потребує інтерпретації. У таких випадках застосовується розширене або обмежувальне тлумачення закону.

Обмежувальне тлумачення здійснюється за такого результату інтерпретації, коли зміст норми права треба розуміти вужче буквального тексту.

Розширене тлумачення має місце там, де дійсний зміст норми ширший, ніж буквальний текст.

Два останніх види тлумачення здійснюються лише тоді, коли не збігається дійсний зміст із словесним оформленням. Норма при цьому обов'язково роз'яснюється відповідно до висновків з'ясування її істинного змісту. Але такі види тлумачення не повинні мати місця, якщо це призведе до погіршення правового стану особи, до якої застосовується норма. Наприклад, неприпустимо розширено тлумачити обставини, які обтяжують кримінальну відповідальність.

6.Вимоги до правильного застосування норм права.

Вимоги до застосування норм права — юридичні правила (умо­ви), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адмініст­рація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права.

Правозастосовний орган керується такими вимогами:

1.Законності (належного додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи ґрунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої спра­ви; дотримується їх точного змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повно­важень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юри­дичну відповідальність;

в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обста­вини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування но­рми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому за­коном порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного ор­гану.