5. Спільні політики єс в різних секторах економіки

Спільні політики ЄС в різних секторах економіки Розглянемо політику ЄС в головних секторах економіки: промисловість, дослідна діяльність, енергетика, транспорт, сільське господарство. На відміну від промисловості, в інших основних секторах європейські договори чітко вимагали виробляти спільну політику. Взагалі, увесь процес багатонаціональної економічної інтеграції спрямовувався саме на реструктуризацію та посилення конкурентоздатності європейської промисловості. Запровадження спільної дослідної діяльності й енергетичної політики було частково передбачено секторальними договорами, насамперед, договором про заснування Євратому. Різне правове підґрунтя п’ятьох основних спільних політик у різних секторах економіки обумовлює розбіжності у їх розвитку. Ці розбіжності стали також наслідком різних вимог держав-членів щодо цих політик на різних історичних етапах. Договір про ЄЕС не вимагав запровадження спільної або союзної промислової політики, а насамперед регулював функціонування спільного ринку промислових товарів. Спільна підприємницька політика допомагає малим та середнім підприємствам пристосовуватися до нових умов великого внутрішнього ринку не лише в секторі промисловості, але й у сфері послуг. Спільна політика щодо досліджень вкрай важлива для визначення промислової стратегії, для технічного розвитку у високотехнологічних секторах, розв’язання енергетичних проблем Спільноти і для пристосування підприємств і громадян до постіндустріального інформаційного суспільства. Дослідна діяльність є ключовою рисою спільної енергетичної політики, яка насамперед добре розвинута в секторах вугільної й атомної енергетики. Втім, спільна політика щодо нафти й газу розроблена гірше. Транспортну політику безпосередньо згадано в Договорі про заснування ЄЕС. Спільна сільськогосподарська політика була найсуперечливішою та найменш стійкою. Її реформували практично кожні 5 років з метою відповідності внутрішнім та зовнішнім вимогам. Структурна політика ЄС – система дій урядів, спрямована на перерозподіл ресурсового потенціалу для створення, розвитку та якісного оновлення бази економічного зростання. Вона будується на основі вироблення національних пріоритетів структурних перетворень промисловості та формування методів регулювання для забезпечення концентрації ресурсів і капіталів на пріоритетних напрямках (економічне зростання зумовлене переливанням ресурсів та капіталів зі збиткових видів діяльності у прибуткові).

6. Економіка країн-членів єс: рівень розвитку, спільні та специфічні проблеми

Економіка країн-членів ЄС: рівень розвитку, спільні та специфічні проблеми Перспективи розвитку європейської валютної інтеграції пов'язаними з економічними перспективами основних країнах Європейського валютного союзу і швидкістю вирішення тих економічних проблем, які загострилися або виникли в цих країнах після переходу на євро. Для детального аналізу економічного майбутнього країн Єврозони необхідно, перш за все, розглянути ті чинники, які зроблять вплив на стан економіки країн ЕВС в перспективі, інвестиційний і фінансовий клімат, конкурентоспроможність європейських товарів на світових ринках, а також внутрішні економіко-соціальні аспекти. Такими чинниками мають бути посилення процесів економічної консолідації, перспективи євро як міжнародна валюта, економічний потенціал створюваного союзу, а також процес розвитку фінансових ринків. Поява євро істотно підсилює процеси економічної консолідації в Европе. Останніми роками відбулося помітне зближення основних макроекономічних показників країн ЄС: досягнуті реальні успіхи в забезпеченні стабільності цін, зниженні довгострокових процентних ставок, стабілізації обмінних курсів національних валют, що не входять в Єврозону країн. Із створенням валютного союзу в Европе різко зростає глибина інтеграції усередині самої Єврозони. Перспективи євро як міжнародна валюта. Сьогодні євро використовується багатьма країнами для створення власних валютних резервів, деякі держави прив'язують курси національних валют до євро. Також євро все частіше використовується як валюта міжнародних контрактів і угод. Економічний потенціал. Останніми роками Єврозона по розмірах ВВП удвічі перевершувала Японію, але поки все ще поступалася США. Структура господарства в країнах ЕВС майже ідентична: на аграрний сектор доводиться близько 2% ВВП, на промисловість відповідно – 31 і 26%, на послуги – 67 і 72%. До 2005 року в порівнянні з 2000 роком ситуація в цілому змінилася не значно. В той же час, якби Великобританія увійшла в ЕВС, це відставання було б зведене до мінімуму. Рівень розвитку фінансових ринків. Найслабкішим местомом зони євро є фінансові ринки: по ступеню свого розвитку, глибині, широті і ліквідності вони значно поступаються американським. Єдиним сектором фондового ринку, де Европа утримує сильні позиції, є облігації. Проблема Західної Европи полягає не тільки в тому, що її фондові ринки значно менше американських, але і в тому, що вони багато в чому залишаються національними. Ще один дезинтегруючий чинник – податкове законодавство, воно є національним зараз і буде таким в осяжній перспективі. Розширення на схід. Аналіз джерел формування бюджету ЄС і основних напрямів його використання свідчить про те, що ради¬кальная реформа бюджетною, регіональною і аграрною полити¬ки мала бути завершена ще до початку розширення на схід. Також одному з найважче вирішуваних завдань на етапі приєднання залишається адаптація сільського господарства країн ЦВЕ до європейських стандартів. Усвідомлюючи це, нові країни-члени, безперечно, сподівалися на отримання значних фінансових ресурсів від ЄС. Проте Єдина сільськогосподарська політика (ЕСП) Европей¬ського Союзу вже сьогодні поглинає 50% його бюджету. Система підтримки сільського господарства, що діє в ЄС, давно визнається неефективною і такою, що веде до значного перепроиз¬водству в рамках Союзу, коли значна частина продукції може бути реалізована тільки на зовнішніх ринках по цінах істотно нижче за собівартість. Очевидні напрями необхідних змін, зокрема, істотне скорочення прямих субсидій товаровиробникам. Проте спроби рефор¬мирования ЕСП впродовж 2000-2002 рр. виявлялися безуспішними з причини жорсткої позиції низки країн, перш за все Франції. Таким чином, майбутня модель підтримки сільського господарства в рамках ЄС залишається невизначеною. Приєднання до ЄС нових членів з Центральної і Вос¬точной Европи поставило під сумнів можливість проведення по¬литики солідарності в тому об'ємі і тих формах, в яких вона проводилася в ЄС в 1990-і роки. А це – один з наріжних кам¬ней всієї політики європейської інтеграції. Її інструментами яв¬ляются так звані, структурні фонди і фонд об'єднання, що формуються шляхом жорсткого закріплення за ними определенно¬го відсотка бюджету ЄС. Вступ до Союзу країн ЦВЕ автоматично істотно знизив і показник сукупного ВВП на душу населення. Всі вступаючі автоматично поповнили число країн-одержувачів зважаючи на свою відсталість.