6.4 “Українська карта” у зовнішній політиці європейських країн в 1921-1944 рр. Україна і розв’язання повоєнних проблем у Європі (1945-1949 рр.).

Після Першої світової війни на політичній карті світу з’явилися нові держави у Центральній і Південно-Східній Європі. На уламках колишньої Російської імперії виникло 13 держав. П’ять із них - Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія, Польща - були справді самостійними. В усіх інших, зокрема в Україні, утворилася радянська форма державності. За Конституцією УСРР мала всі ознаки незалежної держави. Проте фактично вона залишалася частиною колишньої імперії, відродженої більшовиками в дивній формі конгломерату самостійних держав. Упродовж 1921-1922 pp. були підписані такі договори: 14 лютого 1921 р. - перший мирний договір радянської України з Литвою, 18 березня 1921 р. - Ризький мирний договір з Польщею, 2 січня 1922 р. -договір про дружбу і братерство з Туреччиною. Наприкінці 1922 -на початку 1923 р. Україна, Росія і Грузія у складі єдиної делегації взяли участь у роботі Лозаннської конференції, де обговорювалося питання про Чорноморські протоки. У конференції брали участь представники Англії, Франції, Італії, Японії, Греції, Румунії, Туреччини та інших країн .З утворенням УСРР було проголошено курс на національне відродження, розвиток культури, посилення національної свідомості народу. Лібералізація радянського суспільства за часів непу, стабілізація національно-державного процесу шляхом утворення СРСР супро­воджувалися діями більшовиків і в національній політиці. Поява націонал-комуністичних тенденцій була своєрідним відображенням плюралізму в економічному житті, певним послабленням тоталітарного контролю партії, що дало можливість для короткочасного існування різних ідеологічних течій. Однак цей прояв “лібералізму” був дуже швидко ліквідований партією водночас з новою економічною політикою. Досягнута під час непу соціально-економічна стабілізація дала змогу більшовицькій партії у грудні 1925 р. на XIV з’їзді ВКП(б) проголосити курс на індустріалізацію. Цей курс передбачав перетворення СРСР з аграрної країни на високорозвинену промислову державу. Справжньою стратегічною метою більшовицької партії було здійснення нової спроби реалізації комуністичної доктрини, згідно з якою велика індустрія мала стати “рушієм соціалістичного будівництва”.Майже вся економіка України контролювалася центральними органами влади. У 1932-1933 pp. в економіці країни склалося неймовірно тяжке становище. Форсування темпів індустріалізації, ігнорування принципу матеріальної заінтересованості як у місті, так і на селі, суцільна дезорганізація виробництва в результаті марних намагань побудувати народногосподарську систему без товарно-грошових відносин - усе це поставило країну перед економічною катастрофою. У 1939На приєднаних до Української РСР територіях було утворено 6 нових областей: Дрогобицьку, Львівську, Тернопільську, Станіславськую, Волинську і Рівненську. 28 червня 1940 року для повернення Бесарабії, що входила до складу Румунії, на її територію була введена РККА..

Україна відіграла активну роль у розгромі нацистської воєнної машини. Територія України була ареною жорстоких кровопролитних битв, а її народ зазнав у цій війні великих втрат і величезних страждань. Природно, що участь українського народу у війні проти Німеччини, а також те, що Україна протягом своєї історії неодноразо­во була об'єктом іноземної агресії, зумовило, що укра­їнський народ і його уряд були заінтересовані у створенні післявоєнної системи миру і безпеки.Під час Другої світової війни керівництво СРСР дійшло висновку про необхідність посилити зовнішньо­політичну діяльність Радянського Союзу шляхом безпо­середньої участі в ній союзних республік. Протягом 1945—1948 рр. Україну відвідали Прези­дент Чехословацької Республіки^. Бенеш, Голова Ради Міністрів Югославії маршал Й. Броз Тіто, польська урядова делегація на чолі з прем'єр-міністром Е. Осуб-кою-Моравським, делегація депутатів Законодавчих Національних Зборів Чехословацької Республіки, делегація представників Республіканської партії США, делегація депутатів Великих Народних Зборів Болгарії, Президент Угорщини Т. Золтан1947-британські дипломати, відвідавши Україну. Перед цим вони з'ясували думку США щодо зазначеного питання. Британський департамент підготу­вав меморандум до держсекретаря США Д. Ачесона, в якому було викладено всі «за» і «проти» встановлення дипломатичних зв'язків з Україною. Основний висновок був таким: оскільки Україна не є суверенною державою, її членство в ООН — результат обставин війни і є фікці­єю. До того ж дипломатичне визнання України з боку Сполучених Штатів може ускладнити відносини з СРСР. Останній штрих до цієї картини ставлення США до УРСР як міжнародного суб'єкта додав ще один випадок, коли у і953 р. конгрес США слухав резолюцію А. Сміта (резолюція № 58 закликала уряд США встановити дипло­матичні відносини з Україною). Зрозуміло, що за тих умов резолюція мала рекламний характер. Вона не була прийнята, оскільки «така акція не сприятиме національ­ним інтересам США». Забігаючи наперед, зазначимо, що лише у 1975 р. з підписанням Гельсінського Заключного Акта і укладанням Угоди між СРСР і США було прове­дено обмін генеральними консульствами між Києвом і Нью-Йорком. У 1976 р. у Києві почала працювати пере­дова група генерального консульства США на чолі з Р. Портером. У січні 1980 р. ця група припинила свою діяльність vзв'язку з подіями в Афганістані.