- •1.Визначення педагогіки
- •2.Поняття дидактики ,її основні категорії
- •3.Поняття процесу навчання
- •4. Структурні компоненти процесу навчання
- •6.Рушійні сили процесу навчання
- •7.1 Принцип науковості
- •7.2. Принцип доступності
- •8. Принципи системності і послідовності
- •9.1. Принцип наочності
- •9.2. Принцип природовідповідності
- •11.. Мета та завдання педагогіки
- •1. Навчальний план
- •12.2. Навчальна программа
- •13. Методи навчання. Їх класифікація.
- •14. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
- •15.Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності
- •16. Методи контролю та самоконтролю
- •17. Засоби навчання
- •18.. Форми організації навчання
- •19. Класно-урочна система
- •20. Типи уроків
- •21.Педагогічні вимоги до контролю знань, умінь і навичок
- •Галузі педагогіки
- •23.Форми організації навчання у внз
- •Поняття про процес виховання
- •Види, форми організації, методи контролю
- •26. Принципи виховання
- •27.Зв*язок самовиховання і перевиховання.
- •28.Методи виховання
- •Особливості виховання у внз
- •30. Поняття про засоби виховання
- •31. Позаурочні форми організації виховання
- •Завдання і зміст формування моральної культури
- •Зв'язок педагогіки з іншими науками
- •Формування екологічної культури молоді
- •35. Ефективні форми екологічного виховання
- •36. Система формування фізичної досконалості молоді
- •37. Зміст та шляхи формування фізичної культури молоді
- •38. Завдання / та функції класного керівника, куратора
- •41. Педагогічна етика
- •42. Культура педагогічного спілкування
- •43. Педагогічна майстерність
- •44. Методи наукового дослідження у педагогіці
- •45. Стилі спілкування педагогів з вихованцями
- •46. Дидактичні погляди сучасних вчених
- •47. Ідеї родинного виховання
- •49.Співпраця батьків з вчителями
41. Педагогічна етика
Педагогічна етика — це наука про моральну цінність стосунків, вироблених у навчально-виховній діяльності. Педагогічна діяльність — це процес, суб´єктами якого є вчитель та учні. Суб´єкт-суб´єктний процес покладає в собі творчу взаємодію сторін. Мета його — становлення людської особистості в процесі засвоєння духовного досвіду людства у безпосередніх та опосередкованих формах. Ставлення педагога до учня, ширше — способи організації освітянського процесу — відображають ставлення суспільства до особи, а отже, — перспективність суспільства або, навпаки, її відсутність. Суспільство, що дбає про своє майбутнє, приділяє особливу увагу освіті та вихованню молодого покоління. Впродовж історії людства найвагомішим чинником його поступу залишається безпосередня передача молодому поколінню найважливішого в досвіді шляхом спеціально організованої пізнавальної діяльності. Мета її — забезпечувати ефективність пізнання та виховання у безпосередньому процесі спілкування. Школа — одна з найважливіших суспільних інституцій, що формує покоління носіїв культури, а отже, і її творців. У педагогічному процесі моральність є і його метою, і засобом. Вона — умова ефективної діяльності школи та її кінцевий наслідок. Моральна спрямованість педагогічного процесу — підстава стійкості його як системи. Ефективною вона є за умови змістової наповненості.
Професія педагога покладає на особу, що обрала її, особливі моральні зобов´язання. Педагог покликаний не лише дати дитині необхідні знання основ наук та певні навички інтелектуальної діяльності, а й спрямувати у відповідне русло. Він, отже, несе моральну відповідальність за її долю. В сім´ї, що заснована на кровній родинності стосунків, зміст їх не опосередкований ніякими зовнішніми чинниками, окрім любові. Школа — суспільна інституція. В ній дитина входить у суспільне життя на основі цілеспрямованої діяльності опанування знання. Воно — умова її повноцінного входження в суспільне життя.
Основними ціннісними орієнтаціями педагога, які з’являються з системи цінностей цієї професії й визначають його поведінку в професійній діяльності й ставлення до навколишнього світу, є: · увага й визнання гідності людини; · прийняття її такою, якою вона є; · визнання різноманітності й неповторності її особи; · визнання права людини на самовизначення тією мірою, якою це створює загрозу її особі або тим, хто її оточує, на реалізацію власних потенційних можливостей і право на помилку; · не засуджуване ніким ставлення до людини; · віра в людську здатність до змін, поліпшення, розвитку; · реалізацію права особи на підтримку з боку найближчого оточення й суспільства. Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок. По-перше, педагогічна етика ґрунтується на моральності відношення до духовного світу дитини як культурної цінності. Вона виходить із необхідності розвивати і вдосконалювати закладені в природі людини її творчі здібності.
По-друге, вона ґрунтується на моральності відношення до духовних цінностей людства. В педагогічному процесі вони є джерелом розвитку здібностей дитини. Зміст цінностей є формуючим началом свідомості.
По-третє, педагогічна етика ґрунтується на засвоєнні досвіду культури шляхом творення спілкування з культурою у формах культури.