3.3. Бюджет єс як основа проведення спільних політик

Бюджет ЄС – основний фінансовий документ Європейського Союзу. За допомогою єдиного бюджету відбувається перерозподіл сукупних коштів ЄС, що дозволяє управляти грошовими ресурсами і впливати на темпи і рівень економічного розвитку; здійснювати єдину економічну і фінансову політики в рамках ЄС.

Бюджетний Договір 1970 (повна назва "Договір, що доповнює певні бюджетні умови Договору про створення Європейської спільноти і Договору про створення Єдиної Ради і Єдиної Комісії Європейської спільноти") був підписаний у Люксембурзі 22 квітня 1970 р. Передбачає поступове запровадження системи власних ресурсів, за якою Європейська спільнота отримає всі митні збори на продукцію, яка імпортується з третіх країн, всі податки на імпорт сільськогосподарської продукції та надходження від податку на додану вартість. Договір розширив бюджетні повноваження Європейського Парламенту, який отримав право останнього слова щодо так званих "не обов'язкових витрат". Договір набув чинності 1 січня 1971 р.

Бюджетний Договір 1975 (повна назва "Договір, що доповнює певні фінансові умови Договору про створення Європейської спільноти і Договору про створення Єдиної Ради і Єдиної Комісії Європейської спільноти") був підписаний у Брюсселі 22 липня 1975 р. Надав Європейському Парламенту право повного відхилення бюджету і створив Європейський суд аудиторів. Договір вступив в силу 22 червня 1977 р.

Значення єдиного бюджету ЄС полягає в тому, що він виконує роль фінансового інструменту організованого регулювання інтеграційних процесів, які вимагають колективних методів управління.

З функціональної точки зору структура єдиного бюджету ЄС включає наступні основні статті:

• витрати на розвиток сільського господарства;

• витрати на регіональний розвиток;

• допомога іншим країнам;

• адміністративні витрати;

• дослідницькі витрати.

В Євросоюзі виділяються дві категорії країн: основні донори (платники) і чисті одержувачі бюджетних коштів. Шість найбільших чистих платників (Німеччина, Великобританія, Франція, Нідерланди, Швеція і Австрія), на частку яких припадає 75% чистих платежів до бюджету, вимагають зниження платежів як мінімум до 1% ВВП ЄС (замість сучасних 1,07%).

З розширенням ЄС загальний бюджет помітно зростав: у 2006 р. він складав 121,2 млрд. дол., на 2007-2013 рр. прийнято бюджет, витратна частина якого зросла до 864,4 млрд. євро. На 2010 р. запланований бюджет ЄС склав майже 123 млрд. євро.

З точки зору джерел фінансування, структура бюджету ЄС зараз включає: відрахування від ПДВ; традиційні збори (митні і сільськогосподарські збори); відрахування від ВНП.

На початковому етапі інтеграції єдиний бюджет формувався з відрахувань від ВВП країн-членів відповідно до їх часток в сукупному ВВП Спільноти. У 1970 р. цю систему змінили фіскальні відрахування (митні відрахування і сільськогосподарські збори, потім відрахування від ПДВ). Сьогодні система формування бюджетних коштів повертається до схеми, що застосовувалася в 50-60-і роки, – все більшого значення для прибуткової частини бюджету набувають відрахування від ВНП. Це дозволяє розподілити фінансове навантаження на країни-члени більш рівномірно, забезпечити «справедливість» перерахування коштів до єдиного бюджету і знизити проблему бюджетних дисбалансів відносно низки країн.

Єдиний бюджет ЄС є фінансовою основою всієї економічної і соціальної політики ЄС, суверенітету ЄС.

Зі скороченням бюджетних дисбалансів у країн ЄС меншою мірою, ніж в інших розвинутих країнах, особливо в США, на передній план виступають нові завдання. Дебати з бюджетної дисципліни на рівні ЄС змістилися з поточної концентрації на питаннях бюджетної дисципліни до акцентування того внеску, який суспільні фінанси вносять до зайнятості і економічного зростання. Звідси першорядні завдання бюджетної політики – зниження рівня податкового навантаження, реструктуризація суспільних витрат на користь тих статей, які підтримують «економіку знань», і проведення відповідних реформ, повязанних зі старінням населення.

Високий рівень безробіття, нові вимоги до кваліфікації праці, швидке старіння населення, зростання кількості неповних сімей ставить перед соціальною політикою важкі завдання і вимагає вдосконалення структури єдиного бюджету, бюджетної політики ЄС.

Формування бюджету ЄС проходить у декілька етапів. Процедура і терміни розгляду проекту бюджету в Раді і Європейському Парламенті, детально описані в статтях 268-280 Амстердамського договору 1997 р.

Стаття 272:

1. до 1 липня кожен з інститутів Спільноти повинен розробити і представити Комісії кошторис своїх витрат на майбутній рік;

2. Комісія повинна об'єднати всі кошториси, включаючи і свої витрати, в попередній проект бюджету і передати його на розгляд Ради не пізніше ніж 1 вересня року, що передує року виконання бюджету;

3. Рада приймає попередній проект бюджету кваліфікованою більшістю, перекладає всіма мовами країн-членів ЄС і передає його на розгляд Європейському Парламенту не пізніше ніж 5 жовтня. Якщо протягом 45 днів після отримання проекту бюджету Європейський Парламент схвалює його, то бюджет вважається остаточно прийнятим, або не змінює проект бюджету і не пропонує поправок.

Європейський Парламент має право вносити зміни в проект бюджету, але його повноваження залежать від того, відносно якої категорії витрат пропонуються поправки. Ділення бюджетних витрат на дві категорії – «обов'язкові» і «необов'язкові» – має важливе фінансове і політичне значення, хоча воно і носить умовний характер. Європейська Комісія, що запропонувала таке ділення, виходила з того, що витрати на фінансування сумісних інтеграційних заходів, передбачених договорами про Європейські спільноти (наприклад, витрати на фінансування єдиної сільськогосподарської політики) і витрати, обумовлені міжнародними угодами (наприклад, допомога третім країнам), вважаються «обов'язковими». Решта всіх витрат належать до категорії «необов'язкових».

Такий розподіл витрат бюджету також визначає і розділення повноважень між Європейським Парламентом і Радою ЄС. Відповідно до бюджетної процедури Ради ЄС належить вирішальне слово при затвердженні «обов'язкових» витрат, а Європейському Парламенту – «необов'язкових».

Європейська Рада має право у всіх випадках, коли вона не приймає поправок Європейського Парламенту відносно «необов'язкових» витрат, або зберегти первісну суму асигнувань, що передбачена в проекті бюджету, або змінити її. На стадії вторинного розгляду проекту бюджету Європейською Радою знов виникає проблема застосування максимальної ставки зростання «необов'язкових» витрат. За домовленістю, яка була досягнута між країнами в березні 1979 р., Європейський Парламент може вимагати збільшення максимальної ставки понад той рівень, який був затверджений Радою раніше (при першому схваленні проекту бюджету). Тоді Рада повинна спробувати переконати Європейський Парламент не перевищувати «стелі» витрат, встановленої знов затвердженою Радою максимальною ставкою. Якщо ці переговори не приведуть до досягнення згоди, то суми поправок Європейського Парламенту повинні бути пропорційно понижені, так, щоб загальна сума збільшення «необов'язкових» витрат відповідала максимальній ставці зростання.

Бюджет ЄС формується відповідно до принципів, встановлених у фінансовому регламенті Спільноти. Діючий Регламент був прийнятий в грудні 1977 р., після чого до нього вносилися численні доповнення і зміни. Остання зміна була зроблена Європейською Радою 9 квітня 2001 р. і вона стосується внутрішнього контролю за виконанням бюджету ЄС.

Принципами формування єдиного бюджету, які закріплені у Регламенті є:

1. принцип єдності – всі витрати і доходи ЄС повинні бути об'єднані в єдиний бюджетний документ;

2. принцип універсальності – доходи, що надходять до єдиного бюджету, не повинні спрямовуватися на фінансування конкретних бюджетних заходів. Бюджетні доходи утворюють загальний фонд ЄС, з якого потім фінансуються всі заходи. Всі доходи і витрати повинні бути вказані в єдиному бюджеті в повному обсязі;

3. принцип щорічності – бюджет розробляється на один фінансовий рік, який співпадає з календарним роком. В рамках єдиного бюджету здійснюється фінансування довготривалих програм, розрахованих на декілька років, і в цьому випадку застосовується поняття диференційованих асигнувань, які розпадаються на зобов'язальні асигнування (загальні витрати в поточному фінансовому році по зобов'язаннях, що випливають з програм, розрахованих більш ніж на один фінансовий рік) і платіжні асигнування (витрати на проведення багаторічних програм, які випливають із зобов'язань поточного і/або попередніх фінансових років);

4. принцип рівноваги – заплановані доходи і витрати кожного бюджетного року мають булти збалансованими. Фінансовий регламент забороняє здійснювати запозичення для покриття бюджетного дефіциту. Якщо в кінці фінансового року фіксується перевищення доходів над витратами, то позитивне сальдо переноситься на наступний рік. Якщо спостерігається дефіцит бюджету, то його розмір переноситься на рахунок витрат ЄС в наступному році. Зараз звичайною є ситуація, коли доходи бюджету більші за його витрати;

5. принцип специфікації – всі витрати Спільноти розподіляються по конкретних розділах. Принцип специфікації визначає горизонтальну структуру побудови бюджету (розподіл витрат по шести розділах, за кількістю інститутів ЄС) і вертикальну структуру бюджету. Бюджетна номенклатура дозволяє групувати витрати по розділах, підрозділах і статтях.

Розподіл коштів бюджету ЄС базується на наступних принципах:

1. принцип гнучкості і солідарності – розподіл коштів бюджету в межах ЄС в напрямку з найбільш багатих регіонів – до бідних;

2. принцип розподілу коштів бюджету – внесок країни до єдиного бюджету не вливає на розподіл консолідованих коштів;

3. принцип ухвалення – приймаються тільки ті рішення в системі розподілу, які мають значення для подальшого соціального, економічного і політичного об'єднання Спільноти;

4. принцип недотування – єдиний бюджет не розглядається тільки як засіб дотування слабких регіонів;

5. принцип неперевищення – коли бюджет остаточно прийнятий, Європейська Комісія не має права перевищувати суми витрат по окремих статтях за винятком окремих і передбачених випадків. До таких випадків належать:

• переміщення з дозволу Європейської Ради або Європейського Парламенту (залежно від виду асигнувань) окремих сум з одного розділу до інших у разі економії по окремих статтях або у разі виникнення непередбачених витрат;

• перенесення невитрачених за якими-небудь причинами асигнувань в минулому фінансовому році на поточний рік. Проте вони вважаються частиною того бюджету, у складі якого були затверджені;

• перенесення деяких з таких асигнувань, які випливають із зобов'язань, що виникли протягом фінансового року, на наступний рік автоматично;

• ухвалення додаткових або корегуючих бюджетів, якщо затверджені по бюджету асигнування недостатні для покриття знов виникаючих додаткових витрат, тоді додатковий бюджет приймається при збільшенні загальної суми бюджетних витрат.

Статті Механізм формування бюджету ЄС, Виконання бюджету ЄС, Фінансова політика ЄС, Економічний та монетарний союз, Валютна інтеграція ЄС, Валютна політика ЄС, Валютна система (європейська), Валютний союз (європейський), Валютні резерви ЄС розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).