3.Еколого-економічний зміст природокористування.
В народному господарстві мають місце дві сфери – виробнича (матеріальна) і невиробнича. Для організації природоохоронної праці і підвищення її продуктивності об’єктивно формується нова підсистема – екологічна сфера. Її особливістю є направленість функціонування праці у напрямку охорони, відтворення, примно-ження і раціонального використання ресурсів живої природи для задоволення еколого-ресурсних потреб людського суспільства.
Безперервне відновлення природної основи функціонування суспільства залежить не тільки від розвитку природовідтворних га-лузей, які займаються безпосередньо відтворенням і охороною еко-логічних систем, але і природоохоронною діяльністю у сфері мате-ріального виробництва, яку за характером і результатами праці слід віднести до екологічної сфери
Основи екології та природокористування
Утворення наведеної галузі пов’язане не з випуском нових ви-дів продукції, а з необхідністю виконання обов’язкових виробничих функцій з охорони природи та цілеспрямованого рішення екологіч-них проблем суспільства.
Екологічна сфера – це не оточуюче нас природне середовище, а природоохоронна праця, пов’язана з її відтворенням, Відтворення живої природи, її охорона – одна з фаз природокористування. Дві інші – експлуатація природних ресурсів та переробка природної ре-човини належать до матеріального виробництва.
Отже, сучасна система природокористування включає дві само-стійні, але між собою взаємопов’язані підсистеми: матеріальне ви-робництво (виявлення, видобування, переробка природної речови-ни) і екологічну сферу (цілеспрямоване продукування біогеоценозів та охорона природи).
Таким чином, охорона природи, раціональне використання при-родних ресурсів, штучне відтворення екологічних систем є складо-вими єдиного процесу – відтворення природних ресурсів, направ-леного на задоволення екологоресурсних потреб суспільства. На сучасному етапі людина не може сподіватися на самовідновлення природи та регулювати обмін речовин з нею без природоохоронної праці.
Не тільки перетворені речовини природи, але й сама природа стає продуктом людської праці в тому плані, що виробнича діяльність лю-дини забезпечує природній розвиток природи, її відтворення.
Мета природоохоронної праці – формування і розвиток еколого-економічних систем різного типу і масштабу.
Під еколого-економічною системою розуміють інтеграцію економіки та природи, що являє собою взаємопов’язане функціону-вання суспільного виробництва і натуральних процесів у природі. Слід розрізняти два типи еколого-економічних систем:
- виробничо-економічну;
- еколого-виробничу. Взаємопов’язаного та взаємообумовленого функціонування еко-номіки і природи можна досягнути лише за умов цілеспрямованої природно-господарської діяльності. Тобто традиційна виробнича система (підприємство, регіон, народне господарство) з урахуван-ням екологічних інтересів повинна трансформуватися в природо-охоронну виробничу систему. Таким чином, виробнича (екологіч-на) система, що взаємодіє з навколишнім природним середовищем та визначає екологічні умови свого розвитку, за своєю сутністю є виробничо-екологічною.
Важлива ознака еколого-економічної системи – регіональність. В одному випадку просторові кордони такої системи може визна-чити територія виробничої системи, хоча наслідки взаємодії можуть виходити за її межі.
Екологоресурсний (речовий) аспект природокористування виражає ставлення людей до природи як до джерела життєвих благ і характеризується складом, речовинною структурою та особливос-тями природних продуктивних сил.
Еколого-економічні відносини – це відносини, які виникають між людьми в процесі природокористування з відновлення і охоро-ни екологічних систем, добування природних речовин і їх перероб-ки, екологізації виробництва. Вони мають дві сторони:
а) соціальну – визначають відносини власності;
б) організаційну – рівень розвитку продуктивних сил з відповід-ною йому системою виробничих відносин. Еколого-економічні відносини виникають з приводу продажу
і експлуатації ресурсів природи і розвиваються на базі вартісного виробничого зв’язку.