3.4. Сутність механізму державного управління розвитком туризму
Державний механізм управління в туристичній сфері розглядається як виважена система прийомів, важелів та методів впливу державних органів влади на діяльність усіх суб'єктів туристичного ринку, а також способів практичного застосування їх за тієї чи іншої ситуації, якою обумовлюються цілі та завдання розвитку галузі.
Туристична політика є системою соціально-економічних, правових, зовнішньополітичних, культурних та інших методів і заходів, що використовуються парламентами, урядами, державними та приватними організаціями, асоціаціями і установами, відповідальними за туристичну діяльність, з метою регулювання та координації туристичної галузі та створення умов для її розвитку.
Концептуальні завдання державного регулювання туристичного бізнесу на сучасному етапі розвитку економіки полягають у:
- розробленні національної концепції туризму, в якій повинен бути встановлений рівний пріоритет внутрішнього туризму і послуг іноземним туристам; на внутрішньому ринку перевага повинна віддаватися масовим видам туризму для українських громадян, доступних широким прошаркам населення; при обґрунтуванні регіональної політики доцільно стимулювати активізацію пропозиції послуг культурного й історичного туризму;
- сприянні розвитку туризму, що забезпечує відтворення та охорону природних і культурних ресурсів країни;
- створенні умов для формування адресного туризму соціа-льнонезахищених верств населення;
- створенні можливостей для погодженого розвитку всіх численних елементів сектора туризму;
- оптимальному поєднанні політичних, економічних, екологічних і соціальних вигод від туризму і розподілу їх усередині суспільства, зводячи при цьому до мінімуму проблеми, пов'язані з туризмом;
- формуванні на національному рівні необхідних координувальних структур у сфері вивчення ринку; оцінюванні можливостей розміщення, вибору типів і ступеня розвитку визначних об'єктів, послуг і інфраструктури в туристичному секторі;
- досягненні інвестиційної привабливості туризму; забезпеченні орієнтирів для постійного контролю за ходом і напрямами розвитку туризму.
Інструментами реалізації державної політики галузевого розвитку повинні стати державні цільові програми, розроблювальні і реалізовані на регіональному та місцевому рівнях.
Для визначення механізму державного регулювання туристичною сферою необхідно вирішити ряд питань, а саме: аналіз наукових напрацювань щодо розуміння поняття «механізм державного управління» та його складових; визначення принципів механізму державного управління туристичною галуззю; характеристика основних складових механізму управління даною сферою.
Враховуючи наукові напрацювання, під поняттям механізму державного управління розвитком туризму слід розуміти складну штучно створену систему з визначеною структурою та взаємозв’язками, яка складається з підсистем, що в результаті суттєво впливають як на галузь безпосередньо, так і на соціально-економічний стан території загалом.
Основними принципами механізму державного управління розвитком туризму є:
системність – розподіл складових механізму державного управління розвитком туризму за конкретними системами, які мають власну структуру;
комплексність – ефективність механізму можлива лише за умов комплексної дієвості всіх його складових (підсистем);
компліментарність – бездієвість одних підсистем гальмує інші, що в кінцевому підсумку створює дефекти механізму;
функціональність – кожна підсистема має чітке функціональне призначення та повинна бути організована так, щоб у сприятливих умовах реалізовувати свої сожливості щодо виконання покладених на неї функцій;
регламентованість – кожна підсистема реалізує свої повноваження та функції в межах чинного законодавства;
галузева співпраця – урахування діяльності суміжних з туризмом галузей, які або суттєво впливають на галузь, або залежні від неї.
Складовими механізму державного управління розвитком туризму є суб’єкт, об’єкт, методи та форми їх реалізації, організаційне, інформаційне та науково-методичне забезпечення.
Рис. 3.1. Механізм державного управління туристичної сферою
Суб’єктом в управлінні галуззю туризму виступає держава.
Об’єктами державного управління розвитку туризму можуть бути:
за галузевою ознакою – туристична галузь загалом;
за географічною – туристично-рекреаційний регіон;
за напрямом туристичної діяльності – окремий вид туризму;
за напрямом впливу – потреби туристів (реальні чи потенційні).
Об’єктами державного управління розвитком туризму також можуть виступати окремі явища і ситуації, а також відносини між конкретними суб’єктами-учасниками ринку туристичних послуг.
Об’єктами туризму є туристично-рекреаційні ресурси, зокрема транспортна база, готельне господарство, пункти харчування та додаткова інфраструктура. Об’єктом державного управління туристичною галуззю може також виступати окремий туристичний регіон як окрема адміністративно-територіальна одиниця чи її частина – пляж, паркова зона тощо. Ураховуючи специфіку туристичної галузі, зокрема високу залежність від розміщення туристично-рекреаційних об’єктів, розвитку загальної інфраструктури та екологічної складової, для визначення поняття туристично-рекреаційного регіону цікавим є його розуміння як об’єктивно існуючої значної території країни, що має подібні природнокліматичні, етнічні, культурні ознаки, характерну спеціалізацію тощо.
Розглядаючи методи як складові механізму державного управління розвитком туризму, визначаємо поняття методу як способу практичної реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління на поведінку й суспільну діяльність керованого об’єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей. Це важлива складова механізму, яка дозволяє здійснювати керований вплив суб’єкта управління на об’єкт.
Існують такі методи державного управління розвитком туризму, що реалізуються через відповідні форми:
програмно-нормативні: нормативно-правові документи, стандартизація, сертифікація, ліцензування;
фінансово-економічні: фінансово-кредитне, податкове, валютне, цінове регулювання, бюджетне фінансування, інвестування, державні замовлення і закупівлі, структурні зміни;
науково-технічні: інновації, освітня і кадрова підготовка;
соціальні: соціальне регулювання;
психологічні: промоції, інформаційне регулювання, просування;
екологічні: охорона навколишнього природного середовища, охорона історико-культурної спадщини;
зовнішньоекономічні: транскордонне і міжнародне співробітництво.
До механізму державного управління розвитком туризму належать також організаційне, інформаційне та науково-методичне забезпечення. Під організаційним забезпеченням державного управління розвитком туризму слід розуміти систему державних та недержавних організаційних структур, які утворені на різних управлінських рівнях та реалізують свої рішення за допомогою методів та форм, що належать до їх повноважень.
Інформаційне забезпечення являє собою комплекс різних видів етнокультурної, соціальної, природно-географічної, економічної інформації, що характеризує галузь, інструменти збору первинних даних, їх систематизації, обробки, збереження, пошуку, актуалізації і поширення.
Науково-методичне забезпечення включає в себе науково-методичні та теоретико-методологічні напрацювання конкретно щодо державного управління туристичною сферою, які можуть бути основою прийняття управлінських рішень і базуються на основі ціннісного, структурно-системного, раціонального, критичного, конструктивного, логічного підходів та їх поєднань. Частково результати наукової діяльності є складовими інформаційного забезпечення.