3. Еволюція суспільного устрою на українських землях Габсбурзької імперії в кінці XVIII – на початку XX ст.

Селянство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, унаслідок чого більшість селян змушена була йти в кабалу до експлуататорів. Поряд з капіталістичними формами у західноукраїнському селі зберігалися відробітки. Хоча кріпосне право формально було скасовано ще у 1848 р., однак упродовж досить тривалого часу залишки кріпосницької системи накладали свій відбиток на економіку західноукраїнського села. Збереження в руках поміщиків великої кількості землі за гострого малоземелля селян надало поміщикам можливість зберегти протягом понад півстоліття після аграрної реформи напівкріпосницькі відносини. Однак система відробітків у поміщицьких господарствах не могла зберігатися довго. Все більшого розвитку набуває буржуазна система вільного найму, з’являються сільськогосподарські робітники.

Унаслідок розвитку капіталістичних відносин на селі відбувалося подальше обезземелювання селян. Понад 42% усіх селянських господарств були нерентабельними і не мали можливості прогодувати своїх власників. Зменшувалася група середняцьких господарів і виділялася заможна верхівка. Концентрації землі у своїх руках багаті досягли за рахунок селянських господарств, які розорялися, а також скуповуючи землі у поміщиків.

Таким чином, економічне становище трудящих західноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишку робочих рук і викликало масову еміграцію. Гнані нуждою і голодом малоземельні і безземельні селяни залишали рідні місця і в пошуках роботи виїздили до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн, де їх нерідко чекали ще суворіші випробування. За даними офіційної Австрійської статистики, за два останні десятиріччя XIX ст. тільки з Галичини емігрувало близько 850 тис. осіб, переважно українців.

Жорстоке соціальне гноблення посилювалося гнобленням національним. Українське населення не мало можливості навчатися рідною мовою.

Одночасно з іноземною в Галичині, Буковині і в Закарпатті виникла й українська буржуазія, хоча її частка в промисловості була порівняно невелика. Серед української буржуазії помітне місце посідали представники українського чиновництва, у тому числі керівники українських політичних партій. Але найчисленнішою в економічному відношенні групою української буржуазії було заможне селянство.

Унаслідок розвитку капіталізму на західноукраїнських землях формувався новий суспільний клас — промисловий пролетаріат. Основними джерелами його поповнення були безземельні селяни і розорені ремісники, які шукали засобів існування в містах. Великих фабричних підприємств було мало, це обумовило нечисленність фабричних робітників. Значна частина робітників була зайнята у гірничій і нафтовій промисловості, але основну масу пролетаріату становили робітники дрібних і ремісничих підприємств, нерідко пов’язані із землеробством. Поряд із зростанням багатства нечисленного гурту підприємців погіршувалося становище робітничого класу, міської бідноти.