Вступ, де обґрунтовуються сегментування споживачів майбутніх турпослуг.
Характеристика сегменту, що включає його опис (міжгрупова гетерогенність, гомогенність, вимірювальність, ємність, доступність для турфірми, можливість освоєння тощо).
Сегментування за геодемографічниими ознаками (естетична привабливість, унікальність, екзотичність) для споживачів природних об’єктів туристського показу, транспортна доступність у відповідності до теорії дистанційного лімітування, стереотип поведінки туристів з різних регіонів країни і світу, статево-вікові характеристики, місце проживання і склад сім’ї тощо.
Сегментування за соціально-економічними ознаками: рівень прибутків, соціальний статус, професія, рівень освіти, членство у різних організаціях тощо.
Сегментування за психолого-поведінковими ознаками: характер рекреаційних потреб, стиль відпочинку, якому надається перевага, ставлення до модних туристських послуг і районів, інтенсивність споживання послуг і турів тощо.
Маркетинговий профіль екотуриста з досліджуваного сегменту.
Заключення, що містить висновки за складовими туристського обслуговування (якість послуг, вартість, місце надання послуг, розмір груп, характер екскурсійного обслуговування), планування тура (терміни і етапи розробки, постачальники туристських послуг тощо), організації рекламної кампанії (список розсилки ЗМІ, що охоплюють сегмент, частота і час рекламних контактів, схема рекламної презентації тощо).
Основу проектування також складає вербальна модель обслуговування туристів, запропонована Ільїною, що містить:
опис і характеристику процесів, форм і методів обслуговування екотуристів;
вимоги до типу, кількості і пропускної здатності використовуваного обладнання, спорядження;
необхідна кількість персоналу та рівень його професійної підготовки;
гарантії обслуговування туристів;
узгодженість з власниками туристських ресурсів, органами санітарно-епідемічного контролю, пожежного нагляду, пошуково-рятувальної служби.
Результатом проектування тура є правильно і повністю заповнені:
технологічна карта туристської подорожі;
графік завантаження підприємств – постачальників туристських послуг;
інформаційний листок до туристської путівки;
програма обслуговування туристів.
На завершення необхідно також передбачити методи контролю якості обслуговування, відповідності послуг сподіванням екотуристів. На практиці найбільше поширення отримали візуальні методи (огляд експертами турфірми маршруту, готелю, транспорту, об’єктів екскурсійного показу), аналітичні методи (аналіз наданих поставниками послуг документів, проспектів, меню тощо) і соціологічні методи (опитування й анкетування туристів після експериментального запровадження туру, опитування персоналу).
Деякі аспекти проектування екотурів розглянемо на прикладі гірського пригодницького туризму. В основі цього матеріалу лежить досвід німецьких фірм з розвитку екотуризму в Альпах.
Вихідних передумов формування тура 3:
природні туристські ресурси (гори);
цільова аудиторія;
заклади туріндустрії (транспорт, засоби розміщення, харчування, гіди, рятувальники, рейнджери тощо).
1. На першому етапі необхідно оцінити природні ресурси розвитку екотуризму на вибраній території. Технологічний аспект такої оцінки дозволить виділити найбільш перспективні види туристської діяльності в різні сезони. Наприклад, стійкий сніговий покрив у поєднанні з рельєфом дає можливість розвивати взимку гірськолижні тури. А влітку на льодовиках і скелях можливе скеле- і льодолазіння. Високий ступінь біорізноманіття – основа розвитку турів історії природи, спостереження за птахами й тваринами.
Результат першого етапу – складання карти-схеми районів екотуристської діяльності й маршрутів. Після цього проводиться фізіологічна оцінка природних ресурсів. Визначаються небезпечні й несприятливі погодні явища, ступінь їх повторюваності. Тут розробляється програма висотної акліматизації туристів і будується висотний профіль маршрутів. Окремий момент – формування списку необхідного для подорожувань групового й індивідуального спорядження.
2. Наступний етап включає розробку вимог до фізичної підготовки туристів. У випадку з трекінговими турами і турами історії природи достатньо простого допуску лікаря до подорожі в гори і здатності долати пішки 8-12 км за день. Екстремальні види пригодницького туризму висувають більш серйозні вимоги до фізичної, технічної і моральної підготовки учасників.
Третій етап формування тура – найбільш ємкий і відповідальний. Тут власне й починається звичайна, звична робота оператора зі збору турпослуг в „один пакет”. Програма тура повинна включати не тільки його загальну тривалість і протяжність, але й графік руху по днях з зазначенням складності рельєфу, набору висоти, місць для відпочинку. Вибір виду транспорту для прибуття туристів диктується можливостями регулярних і чартерних пасажирських ліній, складностями організації зустрічі групи і трансферту (при обслуговуванні іноземних туристів слід передбачити і складності з проходженням туристських формальностей).
Транспорт для туристських перевезень за маршрутом вибирається з врахуванням розвитку дорожньо-стежкової сітки, можливостями транспортних організацій, природоохоронних вимог адміністрацій ТОО. Наприклад, в США всі природні резервати пов’язані з прекрасними автострадами. В інших країнах (Китаї, Непалі, Кенії) використовуються джипи, Приельбруссі – мікроавтобуси чи, наприклад, в горах Південної Америки (Аконкагуа) – коні.
Вибір засобів розміщення визначається з врахуванням рівня розвитку підприємств індустрії гостинності в конкретному гірському районі. Це можуть бути як гірські готелі, так і гірські притулки чи наметові табори.
Необхідно передбачити також можливість доставки багажу туристів транспортом чи носильниками (портерами), вибрати прийнятну схему страхування туристів та майна.
Вибір гіда-провідника – надзвичайно складний етап у формуванні тура. Найперше, він має знати маршрут і гарантувати безпеку групи на ньому. Крім того, гід повинен бути комунікабельною людиною і чутливим психологом. Уміння вловлювати настрій групи, доброзичливо й без зверхності ставитися до туристів – основні професійні навички гіда. Для нього дуже важливо мати хороші стосунки з місцевими мешканцями, а при супроводі іноземних туристів – уміння виступити в ролі перекладача. І, звичайно, він повинен володіти знаннями про природу, культуру місцевих мешканців району подорожування і бути прекрасним розповідачем, екскурсоводом. В багатьох європейських країнах гірські гіди-провідники об’єднані у спеціальні асоціації. Для отриманні сертифікату гіда необхідно закінчити навчальні курси, школу гідів і здати державний екзамен (тест) на знання іноземних мов, флори й фауни району, клімату, геології, продемонструвати навички долікарської й першої медичної допомоги, техніки подолання різних форм гірського рельєфу, педагогіки. Кількість туристів, що припадають на одного гіда, визначається виходячи зі складності маршруту. В трекінг-турах їх може бути від 5 до 20 чоловік на одного провідника.