Принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи

Злочин, який є предметом дослідження по кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду.

Слідчий приступає до розслідування справи, а суд до його розгляду після того, як злочин вже був вчинений. Тому їх діяльність має ретроспективний характер (звернена в минуле) і спрямована на відтворення обставин вчинення злочину.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не може спостерігати досліджуєму ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів.

Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що гарантією встановлення істини у справі.

Частини 2 ст.22 КПК покладає на суд, прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Вимога всебічного дослідження означає, що по кримінальній справі повинні бути висунуті і перевірені всі можливі версії про подію злочину, осіб, що його вчинили, мотиви злочину та інше. Така перевірка спрямовує доказову діяльність, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доказування.

Повнота дослідження полягає у з'ясуванні всіх обставин, що входять в предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи (ст.ст.23,64,433 КПК).

Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадового особою всіх обставин справи.

Провадження по справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального ухилу.

Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку.

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується рядом процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи зацікавлених у результаті справи осіб (ст.ст.54-63 КПК), про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти попереднього або судового слідства винесених по справі рішень (ст.ст. 246,281,368 КПК).

Стаття 22. Всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи

Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. 

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Коментар:

1. Метою кримінального процесу є встановлення об'єктивної істини у справі і прийняття на підставі цього законного, справедливого рішення. Лише за такої умови можна забезпечити виконання завдань кримінального судочинства. Передумовою встановлення істини є всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи.

2. Всебічність дослідження означає висунення і перевірку всіх можливих версій загального характеру щодо події злочину, окремих версій щодо особи винного, мотиву і мети вчинення злочину, а також однаково ретельне виявлення обставин, що підтверджують вину обвинуваченого або спростовують її, а так само обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання.

3. Під повнотою дослідження слід розуміти правильне визначення предмета доказування, з'ясування всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі (див. ст. 23, 64, 433 КПК), системну оцінку всіх допустимих і належних доказів у сукупності, що є основою прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

4. Об'єктивність дослідження у пізнавальному аспекті полягає в ретельному аналізі всіх обставин кримінальної справи в цілому у відповідності з встановленими фактами, у співставленні різних точок зору і припущень, а в психолого-етичному аспекті - у прагненні збирання, перевірки і оцінки доказів неупереджено, з однаковим офіційним ставленням до всіх учасників процесу та інших осіб, що беруть участь у справі, з максимальним уникненням обвинувального або виправдувального ухилів.

5. Порушення вимоги закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи є практично незаперечною підставою для зміни або скасування судових рішень.

6. Слід звернути увагу на те, що суд не названий серед суб'єктів, на яких покладається обов'язок всебічно, повно і об'єктивно досліджувати обставини справи, виявляти як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого (див. ч. 1 ст. 22 КПК). На перший погляд може здатися, що суд взагалі не повинен дотримуватись цього принципу. Це не так. Законодавець такою редакцією статті підкреслив роль суду як органу влади, що стоїть не поряд із сторонами в процесі, а над ними, забезпечуючи здійснення ними своїх процесуальних прав, створюючи рівні умови у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Інакше суд втратив би риси неупередженого арбітра в змаганні сторін.

У той же час суд повною мірою дотримується цього принципу, ґрунтуючи свої рішення на результатах всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Більше того, недотримання цього принципу є однією з вагомих підстав до скасування вироку вищестоящим судом (див. ст. 323, 367, 370 КПК). У Законі України "Про статус суддів" (див. ст. 6) прямо вимагається, щоб судді при здійсненні правосуддя забезпечували повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків.

7. Стосовно захисника в кримінальному процесі необхідно підкреслити, що він зобов'язаний законом використовувати передбачені засоби захисту з метою з'ясування лише обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, та надавати їм необхідну юридичну допомогу (див. ст. 48 КПК). Захисник ніяким чином не повинен перешкоджати встановленню об'єктивної істини у справі. Докази, які він може у відповідності із законом представляти суду, повинні об'єктивно відбивати дійсність і, безумовно, ні в якому разі не можуть бути сфабрикованими.

8. Кримінальний процес є процес обвинувальний: він починається з обвинувачення, постійно підтримується наявністю обвинувачення, що є виключним обов'язком обвинувача, який і повинен довести обґрунтованість обвинувачення або визнати аргументи обвинувачення хибними. Таким чином, тягар доказування лежить повністю на обвинувачеві. На цьому ґрунтується один з основних постулатів презумпції невинуватості, який полягає в тому, що обвинувачений, а також його захисник не повинні доводити свою невинуватість або наявність обставин, які пом'якшують або виключають кримінальну відповідальність. Тому в ч. 2 ст. 22 висунута тверда заборона суду, прокурору, слідчому і особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. При цьому, безумовно, обвинувачений має право доводити свою невинуватість або інші обставини, які його захищають та які повинні бути відповідно досліджені й оцінені слідчим, прокурором і судом.

Є всі підстави вважати, що таке ж право, а не обов'язок, у сфері доказування (збирання, перевірка, оцінка доказів) належить і потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам.

9. Законодавець встановив категоричну заборону домагатись шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів визнання обвинуваченим своєї вини, а також показань підозрюваного, потерпілого, свідка, висновку і показань експерта. Кримінальний кодекс України у ст. 373 передбачає відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство. Докази, здобуті шляхом застосування незаконних дій, втрачають ознаку допустимості, стають юридично неспроможними.

Практика відчуває труднощі у визначенні недопустимих заходів, бо в законі названо лише два з них - насильство і погрози, а в решті випадків наявність конкретних незаконних дій треба доводити кожного разу. В юридичній літературі деякі способи допиту обґрунтовано називають недопустимими, а отже, й незаконними, як от: насильство щодо близьких допитуваному осіб; погроза розповсюдити компрометуючі допитуваного відомості; погроза притягти до відповідальності за злочин, який допитуваний або близькі йому люди не вчиняли; застосування психотропних речовин; приниження гідності допитуваного; багатогодинний без перерв допит, особливо здійснюваний кількома особами; обман у вигляді пред'явлення фальшивих доказів, особливо начебто показань інших осіб проти допитуваного; обіцянка закрити справу за певні показання, звільнити з-під варти; частування горілкою, постачання наркотиків тощо.

Таким чином, надати вичерпний перелік незаконних заходів неможливо. Тому слід встановити загальний критерій визнання тих чи інших прийомів впливу на допитуваного чи інших учасників процесу допустимими. Психологія таким критерієм визначає можливість для людини, на яку здійснюється вплив, зробити альтернативний і вільний вибір варіантів поведінки, вчинків, утворення висновків.

86.

Стаття 112. Підслідність

У справах про злочини, передбачені статтями 157, 158, 158¹, 159, 159¹, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, частиною 3 статті 177, статтями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтею 209, частиною 3 статті 229, статтями 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 276¹, 281, 335, 336, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 364, 364¹, 365, 365¹, 365², 366, 367, 368, 368², 368³, 368⁴, 369, 369², 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорії посад, працівниками правоохоронних органів, досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. За постановою Генерального прокурора України, його заступника, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.

У справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 121, 122, 123, 124, частиною 2 статті 126, статтями 127, 128, 129, 130, 131, 132, частинами 2 і 3 статті 133, статтями 134, 135, 136, 137, 138, 139, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 147, 148, 149, 150, 150¹, 151, 152, 153, 154, 155, 156, 165, 167, частиною 1 статті 168, статтями 169, 174, частинами 1 і 2 статті 176, частинами 1 і 2 статті 177, статтями 178, 179, 180, 181, частиною 1 статті 184, частинами 2, 3, 4, 5 статті 185, частинами 2, 3, 4, 5 статті 186, статтею 187, статтею 188¹, статтею 189, частинами 2, 3, 4 статті 190, статтями 192, 193, частиною 2 статті 194, частинами 2 і 3 статті 194¹, статтями 195, 196, 197, 197¹, 198, 199, 200, частиною 2 статті 203, статтями 203¹, 203², статтею 204, частиною 2 статті 205, статтями 206, 207, 209, частиною 2 статті 213, статтями 214, 215, 217, 219, 220, 221, 222, 222¹, 223, 223¹, 223², 224, частиною 2 статті 225, частиною 2 статті 226, статтями 227, 228, частинами 1 і 2 статті 229, статтями 231, 232, 232¹, 232², 233, 234, 235, 239, 239¹, 239², 240, 241, 242, 243, частиною 2 статті 245, частиною 2 статті 248, частиною 2 статті 249, статтями 251, 252, 254, 259, 260, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 267¹, 268, 269, 270, частинами 2 і 3 статті 270¹, статтями, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 290, 291, 292, 293, 294, 295, частинами 2, 3, 4 статті 296, статтями 297, 298, 298¹, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 306, 307, 308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 319, 320, 321, 321¹, 322, 323, 324, 325, 326, 327, 337, 339, 340, 341, 344, 352, 353, 354, 355, 357, 358, 360, 361, 361¹, 361², 362, 363, 363¹, 389, 390, 391, 393, 394 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

У справах про злочини, передбачені статтями 109, 110, 111, 112, 113, 114, 201, 209, 258, 258¹, 258², 258³, 258⁴, 258⁵, 261, 265¹, 305, 328, 329, 330, 332, 333, 334, 359, 361, 361¹, 361², 362, 363, 363¹, 422, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими органів Служби безпеки України. Якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 328, 329, 422, будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 423, 424, 425, 426 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими органів Служби безпеки України, у тому числі й ті, що вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорій посад державних службовців, а так само вчинені працівниками правоохоронних органів.

У справах про злочини, передбачені статтями 204, 207, 208, 209, частинами 2, 3, 4 статті 212, частинами 2, 3, 4 статті 212¹, статтями 216, 218, 219 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції. Якщо під час розслідування цих злочинів будуть встановлені злочини, передбачені статтями 192, 200, 201, 203, 205, 213, 215, 220, 221, 222, 222¹, 358 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції.

У справах про злочини, передбачені статтями 191, 202, частиною другою статті 205, статтями 210, 211, 255, 256, 257 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, який порушив кримінальну справу. Якщо під час розслідування цих та інших справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370 Кримінального кодексу України, пов'язані із злочинами, про які порушено справу, вони розслідуються тим органом, що порушив справу.

У справах про злочини, передбачені статтями 209¹, 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу.

Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

Коментар:

1. Коментована стаття визначає предметну (родову) підслідність кримінальних справ органам досудового слідства, а також підслідність альтернативну, персональну та за зв'язком справ.

Про територіальну підслідність - див. коментарі до ст. 116, 117 КПК.

2. Предметна підслідність розмежовує компетенцію органів досудового слідства шляхом визначення залежно від кваліфікації злочину, хто з них (слідчий органів прокуратури, служби безпеки, органів внутрішніх справ або податкової міліції) буде провадити досудове слідство.

3. До підслідності органів прокуратури віднесені найбільш тяжкі злочини, більшість службових та військових злочинів, злочинів проти життя, прав і свобод людини, проти правосуддя та ін.

Слідчі прокуратури провадять досудове слідство у справах про вчинення злочинів, передбачених статтями відповідно до ч. 1 коментованої статті.

Окрім того, слідчим прокуратури підслідні деякі справи залежно від суб'єкта злочину (персональна підслідність). Зокрема, йдеться про всі справи про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне положення, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів.

Стаття 9 зазначеного Закону надає перелік таких осіб: Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови постійних комісій Верховної Ради України та їх заступники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова та члени Конституційного Суду України, Голова та судді Верховного Суду України, Голова та арбітри Вищого господарського суду України, Генеральний прокурор України та його заступники.

Перелік осіб, посади яких віднесені до 1 - 3 категорії посад державних службовців, наданий у ст. 25 Закону України "Про державну службу".

До виключної підслідності слідчих прокуратури також віднесені всі справи про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції та ін.). Треба зазначити, що слідчі органів прокуратури можуть провадити розслідування всіх без винятку справ, якщо на це буде відповідна постанова Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів.

Згідно з наказом Генерального прокурора N 16 від 5 серпня 1994 р. визначено, що на військові прокуратури покладено провадження досудового слідства у справах про злочини, вчинені:

- військовослужбовцями Збройних Сил, Прикордонних військ, Служби безпеки України, внутрішній військ МВС України, Управління державної охорони України, Чорноморського флоту та інших військових формувань, дислокованих на Україні, а також військовозобов'язаних під час проходження ними зборів;

- службовцями Збройних Сил та інших військових формувань у зв'язку з виконанням службових обов'язків або скоєні в розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств чи організацій Збройних Сил та інших військових формувань;

- групою осіб, якщо один із злочинців є військовим або скоєний за участю військовослужбовця на території військової частини.

Кримінальні справи по обвинуваченню групи осіб у вчиненні з участю військовослужбовців за межами військової частини одного або кількох злочинів, що не є військовими, розслідуються територіальним слідчим органом відповідно до підслідності, передбаченої коментованою статтею.

Військовими прокуратурами розслідуються і кримінальні справи про злочини, вчинені військовослужбовцями, які на момент порушення справи звільнені з військової служби.

Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на військову службу, розслідуються територіальними слідчими органами.

Досудове слідство у справах про злочини, скоєні військовослужбовцями проти держави, провадиться слідчими Служби безпеки.

Досудове слідство у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями внутрішніх військ МВС України у місцях позбавлення волі, покладено на слідчих прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, а якщо такі прокуратури в місцях скоєння злочину не функціонують - відповідних слідчих прокуратур районів (міст).

4. Частина 2 ст. 112 КПК передбачає підслідність справ слідчим органів внутрішніх справ. Це переважно справи про злочини проти власності, проти здоров'я, честі і гідності особи, громадської безпеки, моральності та деякі інші. Крім того, слідчим органів внутрішніх справ підслідні деякі інші справи залежно від суб'єкта злочину. Йдеться про всі справи щодо злочинів, вчинених неповнолітніми.

5. Слідчим органів Служби безпеки України підслідні справи про злочини проти основ національної безпеки, проти миру, справи щодо контрабанди, терористичних актів та деяких інших тяжких злочинів, які передбачені статтями, вказаними у ч. 3 ст. 112 КПК.

6. Слідчим податкової міліції підслідні справи про злочини проти належного функціонування фінансової системи держави. Частина 4 коментованої статті надає перелік цих злочинів, передбачених ст. 204, 207, 208, 209, ч. 2, 3, 4 ст. 212, ч. 2, 3 ст. 2121, ст. 216, 218 КК України.

7. Коментована стаття (ч. 4, 5, 6) передбачає підслідність за зв'язком справ, яка застосовується у разі взаємозв'язку різних злочинів.

Так, якщо під час розслідування цих злочинів, перелічених у ч. 4 ст. 112, будуть встановлені інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, за умови, що вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, то вони, ці злочини, розслідуються слідчими податкової міліції. Сюди відносяться злочини, передбачені статтями Кримінального кодексу України: 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), 200 (незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення), 201 (контрабанда), 202 (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю), 203 (зайняття забороненими видами господарської діяльності), 205 (фіктивне підприємництво), 213 (порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом), 215 (підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків), 219 (доведення до банкрутства), 220 (приховування стійкої фінансової неспроможності), 221 (незаконні дії у разі банкрутства), 222 (шахрайство з фінансовими ресурсами), 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів).

8. Якщо під час розслідування справ про злочини, передбачені ст. 191, 210, 211, 255, 256, 257 КК, та інших справ будуть встановлені злочини, передбачені ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем), ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень), ст. 366 (службове підроблення), ст. 367 (службова недбалість), ст. 368 (одержання хабара), ст. 369 (давання хабара), ст. 370 (провокація хабара) КК, які пов'язані із злочинами, щодо яких порушено справу, досудове слідство провадить орган, що порушив справу (ч. 5).

Аналогічно, коли під час розслідування справи буде встановлена наявність злочинів, передбачених ст. 2091 (умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом), ст. 384 (завідомо неправдиве показання), ст. 385 (відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків), ст. 386 (перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку), ст. 387 (розголошення даних досудового слідства або дізнання), ст. 388 (незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації), ст. 396 (приховування злочину) КК України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу (ч. 6 коментованої статті).

9. У разі встановлення ще й іншого злочину, що його вчинила особа, щодо якої ведеться слідство (або інша особа, якщо цей злочин пов'язаний зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої уже ведеться слідство), але якщо цей новий злочин не підслідний органу, що здійснює у справі досудове слідство, та за умови, що неможливо виділити нові матеріали в окреме провадження, - підслідність всіх злочинів визначає прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством. Про це він виносить мотивовану постанову, де визначається, який орган досудового слідства буде провадити розслідування (див. ч. 7 ст. 112 КПК).

87.

Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:

1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;

2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;

3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини, у тому числі щодо видачі особи (екстрадиції);

3¹) перевіряє перед направленням вищому прокуророві документи органу досудового слідства про видачу особи (екстрадицію), повертає їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо вважає їх необгрунтованими або такими, що не відповідають вимогам міжнародного договору України чи іншого акта законодавства України;

3²) погоджує доручення органів дізнання та досудового слідства про міжнародну правову допомогу і перейняття кримінального переслідування або з власної ініціативи звертається з такими дорученнями в порядку, встановленому цим Кодексом;

3³) доручає органам дізнання та досудового слідства виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу, перевіряє повноту і законність проведених слідчих та інших процесуальних дій;

4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

4¹) доручає органам дізнання проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили злочини за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;

6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом;

7) продовжує строк розслідування у випадках і в порядку, встановлених цим Кодексом;

7¹) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом;

8) повертає кримінальні справи досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування;

10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;

11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;

12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

Коментар:

 

1. Прокуратура, здійснюючи конституційну функцію нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, повинна виконувати завдання, передбачені ст. 29, 30 Закону України "Про прокуратуру".

 

Для виконання цих завдань прокурор наділений достатніми владно-розпорядчими кримінально-процесуальними повноваженнями, котрі можуть бути класифіковані за трьома умовними групами: виявлення можливих порушень закону, реагування на них та попередження порушень.

 

2. З метою виявлення можливих порушень законів при розслідуванні злочинів прокурор вимагає для перевірки кримінальні справи, необхідні документи, матеріали, відомості (акти відомчих перевірок, накази, статистичні дані, журнали реєстрацій заяв, повідомлень, скарг, плани розслідування тощо); бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства; вправі витребовувати відповідні пояснення тощо.

 

3. Виявивши порушення норм законів, прокурор скасовує незаконні і необґрунтовані постанови й інші рішення, які ще не виконані; дає письмові вказівки, доручення про усунення невиконання вимог закону; повертає кримінальні справи на додаткове розслідування; порушує кримінальні справи або відмовляє в цьому; усуває дізнавача або слідчого від дальшого ведення розслідування, якщо ними допущені порушення закону, тощо.

 

Прокурор повинен також запобігати порушенням законів при провадженні дізнання і слідства, сприяти належному розслідуванню злочинів. Він вправі: вилучати будь-яку справу від одного органу розслідування і передавати її іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування, з врахуванням при цьому вимог ст. 112 КПК про підслідність кримінальних справ; давати санкції щодо проведення обшуку (за винятком житла чи іншого володіння особи); відсторонювати обвинуваченого від посади з метою запобігання негативного впливу на хід слідства тощо; давати чи не давати згоду на внесення подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також на продовження строку тримання під вартою; давати згоду на направлення до суду справи про звільнення від кримінальної відповідальності і закриття справи внаслідок зміни обстановки, дійового каяття, у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки, закінченням строків давності (див. ст. 7 - 111 КПК); затверджувати обвинувальні висновки, постанови про направлення справ до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

 

Прокурор у межах своєї компетенції загалом спрямовує діяльність органів дізнання і досудового слідства на всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи.

 

4. Універсальним повноваженням прокурора є його право давати письмові вказівки, що можуть бути спрямовані на виявлення порушень законів, реагування на ці порушення та запобігання їм, а також на успішне розслідування злочинів у цілому.

 

Вказівки прокурора щодо конкретних справ є обов'язковими для виконання органами дізнання і досудового слідства, а нормативні вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання і досудового слідства (див. ст. 15 Закону України "Про прокуратуру") незалежно від їх відомчої належності. Закон не обмежує коло питань, з яких прокурор має право давати вказівки. Вони можуть торкатися напряму розслідування злочинів, запобіжних заходів, проведення конкретних слідчих та інших процесуальних дій, розшуку осіб, які вчинили злочини, тощо.

 

Закон передбачає також право прокурора давати вказівки і доручення на виконання конкретних процесуальних дій, окремих завдань органам дізнання у справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури.

 

5. Здійснення своїх повноважень прокурор повинен узгоджувати з процесуальною самостійністю слідчого (див. ст. 114 КПК),уникати дріб'язкової опіки над ним і над особою, яка провадить дізнання, заохочувати їхню творчу ініціативу і винахідливість, цінувати їхню принциповість, допомагати їм рішуче і наполегливо викривати злочинців, охороняти права та законні інтереси осіб, які були залучені до кримінального процесу.

88.

 СТАДІЇКРИМІНАЛЬНОГОПРОЦЕСУ

Published by Jurist on Вс, 10/12/2008 - 13:40

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято йменувати стадіями кримінального процесу. Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу. Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб'єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження. Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії. Основні стадії: 1) порушення кримінальної справи; 2) досудове розслідування (дізнання та досудове слідство); 3) попередній розгляд справи; 4) судовий розгляд; 5) апеляційне провадження; 6) касаційне провадження; 7) виконання вироку. Перша стадія — порушення кримінальної справи — починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину. Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримі-нально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов'язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії — порушення кримінальної справи — зокрема. У цій стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з'ясовують наявність у подіях ознак злочину. За даними МВС України, протягом 1999 року було зареєстровано 558 716 злочинів. Протягом 2000 року тільки до слідчих підрозділів органів внутрішніх справ (без врахування органів  дізнання) надійшло 327 905 заяв і повідомлень про злочини. Згідно із вимогами статті 97 КПК України слідчими МВС прийнято рішення по 320 858 заявах та повідомленнях про злочини, що становить 97,9% всіх матеріалів дослідної перевірки. Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення кримшальної справи або постанови про відмову в порушенні кримшальної справи. В останньому випадку кримінальний процес не знаходить продовження. У разі порушення справи кримінальний процес переходить до наступної стадії. Про порушення кримшальної справи слідчими МВС України в 2000 році було прийнято 300 594 рішення. Друга стадія — досудове розслідування. Вона полягає у провадженні органами дізнання та попереднього слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону. У цій стадії кримінального процесу особі, що вчинила злочин, пред'являється обвинувачення і надається право мати захисника та захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. До обвинувачуваного можуть застосовуватись запобіжні заходи — застава, взяття під варту й інші. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого. Основний зміст розслідування становить діяльність зі збирання, дослідження, оцінки, перевірки та використання доказів (доказування), розкриття злочинів, забезпечення встановлення істини та захисту прав і свобод людини. Підсумкові рішення, що приймаються у цій стадії кримінального процесу, можуть бути такими: закриття справи; складання обвинувального висновку та направлення справи до суду; направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, Третя стадія - попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи. Четверта стадія — судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв'язання справи по суті. У цій стадії вирішується питання про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливе покарання особі, яка вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до закону. Судовий розгляд кримінальних справ здійснюється місцевими та апеляційними судами України, які можуть розглядати по першій інстанції справи, визначені законом. Головними учасниками процесу у цій стадо є суд, прокурор, який підтримує обвинувачення, підсудний, захисник та потерпілий. Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування. П'ята стадія — апеляційне провадження — полягає у перегляді апеляційним судом або Апеляційним судом України, у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції. Апеляція може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили, постановлені судами першої інстанції (місцевим судом, або апеляційним судом, який виступав як суд першої інстанції); на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом. Апеляція може бути подана потерпшим, засудженим, його захисником, прокурором та іншими зазначеними в ст. 348 КПК України особами протягом 15 діб з моменту проголошення вироку (ухвали чи постанови) суду першої інстанції, а засудженим, який перебував під вартою, — протягом цього само строку з моменту вручення йому копії вироку. Апеляція може бути подана: на рішення місцевого суду в відповідний апеляційний суд (апеляційний суд області, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд міста Києва, апеляційний суд міста Севастополя); на рішення апеляційних судів як судів першої інстанції — в Апеляційний суд України. Шоста стадія — касаційне провадження. Касаційне провадження — стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції, а саме Касаційний Суд України та Верховний Суд України, за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, що не набули законної сили, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також вироки, що набули законної сили, міських судів, військових судів гарнізонів та ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків; з'ясовує об'єктивну істину і вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення. Касаційні скарги і подання на вироки і судові рішення апеляційних судів можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою,— в той самий строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. Касаційні скарги і подання на судові рішення місцевих судів та на ухвали апеляційних судів, постановлені щодо цих вироків, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. Сьома стадія — виконання вироку — полягає в реалізації вироку, що набрав законної сили, та виконанні рішень суду. До виключної стадії належать перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення. Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли переглядається законність та обгрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.

 

Система (стадії) кримінального процесу

Діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винних відбувається у суворо встановленій законом послідовності, створюючи систему кримінального процесу. Ця система включає кілька великих частин, які називаються стадіями.

Стадії кримінального процесу-це порівняно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб'єктів і процесуальних засобів діяльності, а також підсумковими рішеннями.

Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінального процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів і посадових осіб, що ведуть кримінальний процес.

Згідно з чинним законодавством, кримінально-процесуальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:

1)  порушення кримінальної справи;

2)   досудове розслідування(форми-дізнання та досудове слідство);

3)   попередній розгляд справи суддею;

4)        судовий розгляд(частини (етапи) - підготовча частина, судове слідство, судові дебати, останнє слово підсудного, постановлення і проголошення вироку);

5)   апеляційне провадження;

6)   касаційне провадження;

7)   виконання вироку, ухвали і постанови суду;

8)   перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

Порушення кримінальної справи- це початкова стадія кримінального

процесу, в якій компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки та вирішення заяв і повідомлень про злочини йприймають одне з таких рішень: 1) про порушення кримінальної справи; 2) про відмову в порушенні кримінальної справи; 3) про направлення заяви або повідомлення та матеріалів їх перевірки за належністю.

Досудове розслідування(здійснюється у двох формах: дізнання та досудове слідство) - це стадія кримінального процесу, в якій провадиться комплекс слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на повне, всебічне й об'єктивне встановлення обставин вчиненого злочину та осіб, які його вчинили, тощо.

Досудове розслідування у формі дізнання закінчується прийняттям одного з таких рішень: 1) про закриття кримінальної справи; 2) про направлення справи для провадження досудового слідства.

Досудове розслідування у формі досудового слідства закінчується прийняттям одного з таких рішень:1) про закриття кримінальної справи; 2) про направлення справи до суду з обвинувальним висновком; 3) про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру; 5) про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Попередній розгляд справи суддею- це стадія кримінального процесу, у якій суддя одноособово за участю прокурора й інших учасників процесу здійснює процесуальну діяльність, спрямовану на перевірку повноти та правильності проведеного досудового розслідування й вирішує питання про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні.

За результатами попереднього розгляду справи суддя приймає одне з таких рішень:1) про призначення справи до судового розгляду; 2) про зупинення провадження в справі; 3) про закриття справи; 4) про направлення справи за підсудністю; 5) про повернення справи прокуророві; 6) про повернення справи на додаткове розслідування.

Судовий розгляд- це стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально чи суддя одноособово за участю сторін судового розгляду розглядає та вирішує кримінальні справи по суті, тобто вирішує питання про винуватість або невинуватість підсудного, про застосування чи незастосування покарання та деякі інші питання.

За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень:1) вирок (обвинувальний або виправдувальний); 2) про закриття кримінальної справи; 3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру; 4) про застосування або незастосування при­мусових заходів виховного характеру; 5) про повернення справи на додаткове розслідування.

Апеляційне провадження -це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у зв'язку з поданою на них апеляційною скаргою чи поданням.

За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень:1) залишає судове рішення без змін; 2) змінює судове рішення; 3) скасовує судове рішення та закриває справу; 4) скасовує судове рішення і направляє справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд у суд першої інстанції; 5) постановляє своє рішення, скасовуючи повністю або частково рішення суду першої інстанції.

Касаційне провадження- це стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з поданою на них касаційною скаргою чи поданням.

За результатами такого перегляду суд касаційної інстанції приймає одне з таких рішень:1) залишає судове рішення без змін; 2) змінює судове рішення; 3) скасовує судове рішення та закриває справу; 4) скасовує судове рішення і направляє справу на нове розслідування чи новий судовий або апеляційний розгляд.

Виконання вироку чи іншого судового рішення- це стадія кримінального процесу, в якій суд, який постановив рішення, вирішує всі питання, що виникають у зв'язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а в деяких випадках і після його виконання.

Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження- це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення переглядається у зв'язку з нововиявленими обставинами чи у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що вплинули на правильність судового рішення.

Кримінальний процес не завжди проходить усі названі стадії. Він може завершитися на будь-якій: у стадії порушення кримінальної справи - прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, в інших стадіях (окрім виконання вироку чи іншого судового рішення) - прийняттям рішення про закриття кримінальної справи.

89.

Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано, або коли не встановлено особи підозрюваного. Частину третю виключено  Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган. Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання: 1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті; 2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою; 3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження. Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165^2 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення. На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду. Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.  Коментар: 1. Суть затримання підозрюваного у вчиненні злочину полягає в тому, що це захід процесуального примусу, який є тимчасовим (див. ч. 2 ст. 149 КПК). Затримана особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення для тримання затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта) і, отже, позбавляється волі. Таке затримання провадиться з метою з'ясування причетності особи до злочину і вирішення питання про застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. 2. Оскільки необхідність у затриманні, як правило, виникає раптово і має невідкладний характер, то закон не вимагає попереднього одержання санкції прокурора чи дозволу судді на позбавлення затриманого волі. 3. Затримання підозрюваного, порядок якого регламентовано КПК, треба відрізняти від фізичного, адміністративно-правового та інших видів затримання громадян, що не пов'язані з перевіркою причетності останніх до вчинення злочину і не мають кримінально-процесуального характеру. 4. Затримання підозрюваного є допустимим лише після порушення кримінальної справи, оскільки конкретна підстава підозрювати особу у вчиненні злочину завжди виникає пізніше, ніж підстава для порушення справи, тобто коли є достатні фактичні дані, які вказують на ознаки злочину. 5. Затримання особи в кримінально-процесуальному порядку допускається тільки в тому разі, коли вона підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі. 6. У законі передбачений вичерпний перелік підстав для затримання підозрюваного у вчиненні злочину. Це обставини двох видів. 7. Обставини першого виду перелічені в ч. 1 ст. 106 КПК (див. пп. 1 - 3). Кожна з них може свідчити про вчинення злочину підозрюваною особою і дозволяє без якихось додаткових умов вирішувати питання про затримання. 8. Про обставини другого виду йдеться в ч. 2 ст. 106 КПК. За їх наявності обґрунтованість підозри особи у вчиненні злочину треба перевіряти не застосовуючи затримання, до якого можна вдатись лише тоді, коли без цього перевірка причетності підозрюваного до злочину утруднена тим, що він намагався втекти, не має постійного місця проживання або не встановлено його особу. 9. Оскільки право затримання належить органу дізнання, а не особі, яка провадить дізнання, протокол затримання набуває юридичного значення лише після затвердження його начальником органу дізнання. 10. При складенні протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, крім вимог, передбачених ч. 3 коментованої статті, необхідно додержуватись також загальних вимог, які містяться в ст. 85 КПК. 11. Закон вимагає негайно вручити затриманому копію протоколу з переліком його прав та обов'язків. 12. Така ж копія протоколу направляється прокурору. На вимогу останнього йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. 13. При затриманні провадиться особистий обшук підозрюваного з додержанням вимог ст. 184 КПК. Про обшук та його наслідки складається протокол, який підписується усіма особами, що брали участь у цій слідчій дії. 14. З моменту складання протоколу затримання особа набуває прав підозрюваного. Про роз'яснення їй цих прав зазначається у названому протоколі (див. ст. 431 КПК). 15. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, негайно повідомляється один з його родичів. Може бути також повідомлена адміністрація за місцем роботи або навчання затриманого. Про затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків повідомляється відповідний розвідувальний орган. 16. Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. Цей час надано органу дізнання (слідчому) для з'ясування причетності даної особи до злочину і вирішення питання про застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також для доставки затриманого до судді з відповідним поданням про обрання цього заходу. 17. Якщо факт затримання оскаржується до суду, то така скарга затриманого негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. 18. Скарга затриманого розглядається суддею за правилами ч. 7 коментованої статті та ст. 1652 КПК. 19. Розглянувши скаргу, суддя виносить постанову про законність затримання чи про визнання затримання незаконним і про задоволення останньої. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення. 20. На таку постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. 21. Начальник місця досудового ув'язнення звільняє затриману особу, якщо у встановлений законом строк затримання (72 години) постанова судді про застосування до такої особи запобіжного заходу у виді взяття під варту або постанова про її звільнення не надійшла до вказаної установи. При цьому він складає відповідний протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.
	Стаття 106(1). Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину

Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Коментар: 1. У Положенні викладаються питання процесуального характеру, які дістали відображення у відповідних статтях КПК, а також процесуальні питання, які стосуються визначення місць тримання затриманих, режиму в цих місцях, матеріального, побутового й медичного забезпечення затриманих, їх матеріальної відповідальності тощо. 2. Положенням передбачено, що підставами звільнення затриманих осіб з-під варти є непідтвердження підозріння у вчиненні злочину або коли відпала необхідність в застосуванні запобіжного заходу - взяття під варту чи закінчився строк затримання. 3. Про звільнення затриманої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор (у випадку виявлення незаконності затримання при перевірці місця досудового ув'язнення) виносять постанову.
	Стаття 115. Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину

Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 106¹ і 107 цього Кодексу.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

Коментар:

1. Вимоги коментованої статті відсилають до норм ст. 106, 1061 і 107 КПК, у відповідності з якими слідчий вправі затримати особу у разі наявності підстав, передбачених у ч. 1 ст. 106 КПК, а також допитати підозрюваного у вчиненні злочину.

2. На відміну від порядку затримання, передбаченого зазначеними статтями, затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється виключно в присутності офіційних представників цього органу.

90.

Стаття 213. Підстави до закриття справи

Кримінальна справа закривається:

1) при наявності підстав, зазначених у статті 6 цього Кодексу;

2) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Коментар:

 

1. Прийняття рішення про закриття кримінальної справи можливе лише після всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи і оцінки слідчим зібраних і перевірених доказів у їх сукупності.

 

2. Кримінальна справа підлягає закриттю за наявності зазначених у ст. 6 КПК підстав, котрі виключають провадження в справі, а саме:

 

- за відсутністю події злочину;

 

- за відсутністю в діянні складу злочину;

 

- внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб при умові, якщо обвинувачений проти цього не заперечує;

 

- щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку - справа закривається відповідно до вимог ст. 73 КПК;

 

- за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених ч. 2, 4 ст. 27 КПК;

 

- за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокурору надано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (див. ч. 3 ст. 27 КПК);

 

- щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого, або у разі відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

 

- щодо особи, про яку по тому ж обвинуваченню є вирок, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

 

- щодо особи, про яку є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням;

 

- якщо про відмову в порушенні справи за тим же фактом є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, а також є така постанова судді у випадках, передбачених ч. 1 ст. 27 і ст. 430 КПК.

 

Якщо вищевказані обставини, які виключають провадження в кримінальній справі, не були з'ясовані при порушенні справи і встановлені в процесі досудового слідства, справа підлягає закриттю мотивованою постановою слідчого.

 

3. Закриття справи за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце лише при встановленні події злочину, якщо конкретній особі було пред'явлено обвинувачення, але в процесі подальшого дослідження всіх обставин справи слідчий дійшов висновку, що зібраних ним доказів для обвинувачення недостатньо і всі можливості для збирання додаткових доказів вичерпані.

 

4. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину як підстава для закриття справи рівноцінна за правовим наслідком закриттю справи з інших реабілітуючих підстав. Ніякі обмеження прав обвинуваченого недопустимі.

 

5. Закриття справи за п. 2 цієї статті залишає злочин нерозкритим, а тому слідчий зобов'язаний вжити заходів для встановлення осіб, які його вчинили.

Стаття 214. Порядок закриття справи

Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.

Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві. 

Коментар:

 

1. Порядок закриття кримінальної справи гарантує прийняття обґрунтованого рішення і захищає законні права учасників процесу.

 

2. У постанові про закриття справи крім даних, передбачених ст. 130 КПК, викладаються обставини справи, аналізуються зібрані докази, наводяться мотиви і процесуальні підстави закриття справи, але в ній не можна наводити мотивів і підстав, що не обґрунтовані доказами.

 

Також у постанові про закриття справи викладається рішення про скасування запобіжного заходу, заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна і про речові докази відповідно до вимог ст. 81, 126, 165 КПК. У резолютивній частині формулюється рішення з питань, зазначених у ч. 1 і 2 цієї статті.

 

3. Слідчий при закритті справи за реабілітуючими обставинами виносить постанову самостійно, а за нереабілітуючими обставинами, передбаченими ст. 7, 71 , 72, 73, 8, 9, 10, 111 КПК, а також за актом амністії - за згодою прокурора виносить мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питань, зазначених у цих статтях.

 

4. Копію постанови про закриття справи слідчий надсилає прокурору, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому і цивільному позивачу та роз'яснює їм право і строки оскарження постанови.