4.1. Принцип публічності

Публічність кримінального процесу полягає в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор, суд при порушенні, розслідуванні, розгляді і вирішенні кримінальних справ в межах своєї компетенції зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів і вчинити всі законні дії для розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, незалежно від поглядів зацікавлених осіб.

Зміст принципу публічності розкривається в таких положеннях: 1. У публічних інтересах орган правопорядку гарантування безпеки, прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань

орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання або застосування інших видів впливу, а також до відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежно від позицій будь-яких органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого (ст.4 КПК).

Таким чином, більшість кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого.

Такі кримінальні справи відносять до категорії публічного обвинувачення.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство в ч.І і в ч.2 ст.27 КПК передбачає виняток із загального правила.

Справи про злочини, передбачені ст.ст.106,ч. 1 ст.107, ч.І ст. 125,126, а також ст. 198 КК України щодо дій, якими заподіяна шкода правам і інтересам окремих громадян, порушуються тільки за наявності скарги потерпілого. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватного обвинувачення, оскільки право підтримувати обвинувачення щодо них належить самому потерпілому. Доля даної категорії кримінальних справ залежить від волі потерпілого/ Якщо до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку відбулося примирення потерпілого з підсудним, то провадження по кримінальній справі закривається (п.6 ч.І ст.6 КПК).

Справи про злочини, передбачені статтею 117 ч.І КК України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої (як і справи приватного обвинувачення), але після порушення вони перетворюються на справи публічного обвинувачення і закрити їх за примиренням потерпілої і обвинуваченого неможливо. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватно-публічного обвинувачення.

Якщо справи, що віднесені до категорії справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, порушує прокурор, то вони стають справами публічного обвинувачення. У випадку вступу прокурора в справу приватного обвинувачення з метою захисту державних або суспільних інтересів, або прав громадян, справа за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч.4 ст.27 КПК).

2. Слідчий, прокурор під час розслідування кримінальної справи зобов'язані встановити всі суттєві для справи обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази, не ставлячи з'ясування тієї чи іншої

обставини, отримання того чи іншого доказу в залежності від прохання про це зацікавленої особи і не залишаючи той чи інший факт не з'ясованим лише з тих мотивів, що особи, які беруть участь у справі, не заявили про це клопотання.

3. Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватись дослідження доказів, які зібрані на попередньому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язані збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини по справі, винесення законного і обґрунтованого вироку або іншого рішення.