3.Суть, будова та функції банківської системи.

Банківська система — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервної системи. Комерційні банки здійснюють усі види банківських операцій. За своєю будовою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Існує ряд типів банківських систем: *розподільна централізована банківська система; *ринкова банківська система; *банківська система перехідного типу. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева їх побудова. У країнах з розвиненою економікою склалися дворівневі банківські системи. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На нижньому рівні діють комерційні банки, що підрозділяються на універсальні та спеціалізовані банки (інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, банки споживчого кредиту, галузеві банки, внутрішньовиробничі банки), і небанківські кредитно-фінансові інститути (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, трастові компанії). Функції:*трансформаційна (зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати строки грошових капіталів, їх розміри, фінансові ризики); * створення грошей і регулювання грошової маси (полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної);*функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи).

4. Організаційна структура банку: суть, види, принципи побудови.

Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей обраної стратегії. Від рівня організації банку, налагодження стосунків між керівництвом та підлеглими залежить успіх його діяльності. Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, а отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Кожний з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які слід обов’язково враховувати у процесі вибору придатного способу організації. Обраний спосіб повинен сприяти найбільшій відповідності банківської організації ринковим умовам, в яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, нарешті, досягненню мети, що стоїть перед банком. Організаційна структура банку визначається: *структурою органів управління банком; *структурою функціонування підрозділів і служб банку. Організаційна структура включає структуру самого банку, кількість відділів, спеціалізацію служб, склад керівництва, розподіл повноважень тощо. Основні види організаційних структур: 1.Організаційні структури за принципом бюрократії (*функціональні; *дивізіональні; *організаційні структури банків, які діють на міжнародних ринках) 2. Адаптивні організаційні структури (*проектні; *матричні; * конгломерати) 3. Організаційні структури, які відрізня­ються ступенем централізації (*централізовані; * децентралізовані). Виділяють основні принципи побудов організаційних структур банку:1)пірамідальний (характеризується простотою вертикальних зв'язків, прямим та безпосереднім підпорядкуванням відділів вищому керівництву банку. Як правило, така структура притаманна при відсутності активної боротьби конкуруючих установ, нерозвиненості або повної відсутності філіальної системи); 2)географічний (відбувається поділ реалізації стратегічних і тактичних завдань. Так, якщо стратегічні проблеми вирішуються в головному представництві банку, то рішення тактичних питань передається за місцем розташування регіональних філіалів банку. Завдяки цьому відбувається розширення географії банківської діяльності); 3)функціональний (структура управління організована на чіткому поділі функцій акумулювання ресурсів і способів їх використання. Основна перевага даного принципу полягає у чіткості поставлених завдань кожному структурному елементу); 4)спеціалізованих профіт-центрів (створюються спеціалізовані профіт-центри, які надають клієнтам набір певних фінансових операцій та послуг, що мають свої служби, апарат управління, калькуляцію витрат та отриманого прибутку); 5)холдинг-компаній (надзвичайно висока ступінь спеціалізації, банківський холдинг, відповідно до особливостей акціонерного капіталу, може контролювати небанківські фінансово-кредитні установи, які входять та взаємопов'язані з банківською діяльністю, а саме: іпотечні, фінансові, страхові, лізингові, факторингові компанії, страхові, пенсійні та інвестиційні фонди, інформаційні центри, аудиторські фірми); 6)матричний (поєднує в собі декілька принципів, при чому тільки їх позитивні сторони).