4 Охорона праці та безпека життєдіяльності на підприємстві бмеу – 9

4.1 Охорона праці на БМЕУ – 9

4.1.1 Аналіз умов праці на робочому місці

Охорона праці — складна, багатофункціональна система, що має свою специфічну мету, завдання та засоби їх вирішення. Вона покликана захищати працюючих на виробництві від його негативних факторів, зберігати їх здоров'я і високу працездатність. Закон України «Про охорону праці» встановлює систему управління та фінансування заходів з охорони праці.

Під управлінням охороною праці розуміють планомірний процес впливу на виробничу систему для отримання заданих показників, що характеризують здоровий стан умов праці.

Система управління охороною праці (СУОП) на виробництві — це сукупність взаємопов'язаних правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних рішень, направлених на попередження аварій, нещасних випадків, професійних захворювань, а також засобів, які забезпечують збереження життя, здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Система управління охороною праці керується відповідними законодавчими і нормативними актами, вона передбачає опрацювання і затвердження роботодавцем (керівником) окремих нормативних документів: положень та інструкцій з питань охорони праці, які є обов'язковими для виконання на підприємстві.

Метою впровадження СУОП є безпечні і нешкідливі умови праці працівників на всіх виробничих процесах. При цьому мусить забезпечуватись не лише своєчасне усунення будь-яких порушень нормативних актів з охорони праці, але і завчасне попередження можливості їх виникнення.

Суб'єктом керування в СУОП на підприємстві є керівник (гл. інженер), а в цехах, службах, на виробничих ділянках - керівник цеху, підрозділу. Організаційно-методичну роботу з управління ОП на виробництві, підготовку рішень з ОП, контроль за своєчасною їхньою реалізацією здійснює служба ОП, що підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства (гл. інженерові). На підприємствах, де існує інститут заступників керівника, начальник служби ОП є заступником директора з охорони праці.

Об'єктом управління в СУОП є діяльність структурних підрозділів і служб підприємства по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, ділянках і підприємстві в цілому.

Основними завданнями СУОП є:

навчання працівників безпечним методам праці;

забезпечення безпечних технологічних процесів, виробничого встаткування й

нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

забезпечення оптимальних режимів праці й відпочинку;

організація лікувально-профілактичного обслуговування;

професійний підбор працівників по окремих спеціальностях (по яких необхідний медичний відбір);

удосконалення нормативної бази з питань ОП.

Рішення цих завдань і управління ОП забезпечується за рахунок виконання наступних функцій: організація та координація робіт в області ОП; прогнозування та планування робіт, їхнє фінансування; облік й аналіз показників стану умов і безпеки праці; контроль за функціонуванням СУОП; стимулювання робіт з виконання ОП.

4.1.2 Аналіз умов праці на підприємстві

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.

Робоче місце це первинна ланка виробничо-технологічної структури підприємства, у котрій відбувається процес виробництва та його обслуговування. Тому організація робочих місць є важливим елементом організації праці на підприємстві з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці.

Організація робочого місця - це система заходів, спрямованих на створення на робочому місці необхідних умов для продуктивної праці, підвищення його змістовності й охорону здоров' я робітника, оснащення засобами і предметами праці та їх розміщення в певному порядку для безперебійного та якісного здійснення трудового процесу з урахуванням спеціалізації виконуваних робіт, кількості виконавців, професій, виду та типу виробництва, рівня механізації та автоматизації, кількості необхідного обладнання та устаткування.

Загальною вимогою раціональної організації робочих місць є створення працівникам максимальної зручності для здійснення їх діяльності, вивільнення від нераціональних переміщень та рухів, зниження на цій основі витрат праці на виконувану роботу.

Робоче місце як будь-яка категорія має кількісну та якісну характеристики. Якщо на основі масштабів концентрації предметів праці та зміни режиму функціонування робочих місць формуються кількісні параметри даної категорії, то вимоги до професійно-кваліфікаційних, демографічних та психофізичних даних робітника, а також організаційно-технічного рівня розвитку утворюють якісні характеристики робочого місця. Збалансування зайнятості полягає у постійному підтриманні рівноваги між цими двома системами вимог.

На самопочуття, стан здоров’я людини впливає мікроклімат виробничих приміщень, який визначається дією на організм людини температури, вологості, рухомості повітря і теплового випромінювання.

Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання і випару вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості і швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину, і інтенсивності теплового(інфрачервоного) випромінювання. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників.

Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, із котрих має місце найвища працездатність і гарне самопочуття. Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напружено роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття.

Умови праці на виробництві значною мірою визначаються наявністю виробничих шкідливостей. Під виробничими шкідливостями розуміють умови виробничого середовища, трудового та виробничого процесів, які за нераціональної організації праці впливають на стан здоров’я працівників та їхню працездатність.

Шкідливі речовини - речовини, які при контакті з організмом людини внаслідок порушення технологічного процесу викликають професійні захворювання, виробничі травми або відхилення стану здоров'я. Шкідливі речовини у повітря робочої зони поступають у вигляді пару, газів та пилу. Вплив на організм людини залежить від хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості у одиниці об’єму.

Згідно ДСТ 12.1.005-88 - нормується гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

ГДК у повітрі робочої зони - така кiлькiсть шкідливих речовин, яка при щоденній роботі протягом 8 годин або іншої тривалості (40 годин у тиждень) протягом всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я та не надає вплив на здоров'я майбутніх поколінь.

На підприємстві БМЕУ – 9 працівники економічного відділу зазнають впливу електричного поля, наслідком чого можуть бути функціональні порушення в організмі. Негативно впливають на організм працівників інфрачервоне, ультрафіолетове, іонізуюче випромінювання.

Шкідливий вплив на працівників підприємства має електромагнітне випромінювання від високовольтних ліній електропоїздів, істотний вплив на організм роблять персональні комп'ютери. Проблема електромагнітного випромінювання ПК на робочому місці економіста постає досить гостро через кількох причин: комп'ютер має відразу два джерела електромагнітного випромінювання; користувач ПК позбавлений можливості працювати на безпечній відстані; тривалий час впливу комп'ютера. Підвищений електромагнітний фон в значній мірі забезпечує вплив ПК на здоров'я людей. В результаті тривалої роботи може з’явитись втома. В якості захисних заходів можна назвати регулярне провітрювання приміщення, дотримання правил роботи за комп'ютером, робота з хорошою технікою, яка задовольняє існуючим стандартам безпеки і санітарним нормам.

Отже оздоровлення повітряного середовища досягається завдяки вдосконаленню технологічних процесів, герметизації обладнання і апаратури, ізоляції дільниць і процесів з інтенсивним утворенням пилу і виділенням отруйних речовин, застосування агрегатів, що вловлюють і виводять шкідливі речовини, використанню дистанційного управління виробничими процесами, забезпеченню працівників засобами індивідуального захисту.

Освітлення на робочих місцях справляє багатоплановий вплив на працівника, зокрема на його емоційний стан, працездатність, мотивацію, продуктивність і безпеку праці. Рівень освітлення на робочих місцях впливає на гостроту зору, тривалість ясного бачення, контрастну чутливість і здатність бачити на далекій і близькій відстані. Недостатнє освітлення може призводити до неадекватного сприйняття об’єктів. Разом з тим перевищення певних меж освітлення може викликати осліплення і зниження працездатності. Погане освітлення не тільки негативно впливає на зорову працездатність, яка виявляється болями очей та голови, а й викликає загальну втому.

На робочих місцях застосовується природне та штучне освітлення, серед штучного є загальне та місцеве. Освітлення на підприємстві відповідає низці гігієнічних вимог: є достатнім, рівномірним, не засліплювати очі, не створює зайву контрастність на робочій поверхні. Головними джерелами штучного світла є лампи розжарювання та газорозрядні лампи різноманітних типів. Джерелами природнього світла є великі вікна.

На сьогоднішній день шум є одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації. Виробничий шум — це сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі та безпосередньо впливають на працездатність.

Гігієнічне нормування шуму і вібрацій визначає ДСН 3.3.6.039-99, ГОСТ 12.1.003-83 і ГОСТ 12.1.012-90, СН 245-73. [ 5]

На підприємстві БМЕУ - 9 джерелами шуму є виробничі машини і механізмами, які при роботі супроводжується інтенсивними шумом та вібрацією, які справляють негативний вплив на працездатність і здоров’я працівників.

За частотою звукові коливання поділяють на три діапазони: інфразвукові з частотою менше 20Гц, звукові — від 20 до 20000Гц та ультразвукові — більше 20000Гц. Органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частоти від 20 до 20000Гц та відчувають зміни гучності 61дБ. Вухо людини сприймає шум до 130дБ; при 150дБ шум для людини нестерпний. Нормою виробничого шуму є рівень звуку до 85дБ. Ультразвук та інфразвук виникає при роботі технічних приладів які його створюють.

Вібрація - це механічні коливання, що призводять до розладу життєвих функцій людини, шкідливо впливають на роботу обладнання та руйнують будівельні конструкції. Вібрація нормується відповідно до ДСН 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Рівень вібрацій на робочому місці економіста відсутній.

Серед виробничих шкідливостей виділяють також випромінювання. Випромінювання поділяється на: іонізуюче, ультрафіолетове, електромагнітне, лазерне.

До виробничих випромінювань відносяться:

випромінювання оптичного діапазону - ультрафіолетові (УФВ), лазерні

(ЛВ), інфрачервоні (ІЧВ);

електромагнітні випромінювання (ЕМВ) НЧ, ВЧ, УВЧ, НВЧ діапазонів;

іонізуючі випромінювання.

У діяльності економічного відділу БМЕУ – 9 широко використовуються прилади, пристрої, устаткування, робота яких пов'язана з використанням і утворенням електромагнітних випромінювань різних частотних діапазонів - від іонізуючих до радіохвиль. Робота персоналу пов'язана з впливом цих випромінювань на організм .

Окрім шкідливого впливу виробничого випромінювання, існує загроза враження електричним струмом при випадку доторкання до обладнання, яке знаходиться під напругою в результаті порушення ізоляції або у випадку короткого замикання електроприладів. Травмонебезпечне місце на робочому місці економіста є електрична розетка, до якої підключені різноманітні електроприлади та ПК.

З метою запобігання нещасних випадків при використанні людиною такого обладнання або при контакті з ним, необхідне проведення серед персоналу інструктажу по техніці безпеки, а також контроль за дотриманням вимог техніки безпеки.

Ефективним засобом профілактики нещасних випадків є найбільш вдале розміщення обладнання, використання, по можливості, приладів та обладнання з найбільш оптимальними конструктивними рішеннями. Важливим засобом забезпечення безпеки служить надійна ізоляція частин, що знаходяться під напругою, кабелів, а також заземлення корпусів всіх приладів та металічних частин обладнання.

Для забезпечення безпеки людей від враження струмом підприємство забезпечило ізоляцію частин обладнання що знаходяться під напругою, для чого рекомендовано проведення профілактичних оглядів кабелів та всієї проводки. Крім того необхідно забезпечити надійне заземлення. Ефективним – є заземлення трубчастого типу з товщиною стінки 3,5 мм. Довжина труби звичайно складає 250 см. , діаметр – 5 см. Заземлювачі розміщуються по чотирикутному контуру з глибиною закладки близько 80 см. , причому опір заземлення не повинен перевищувати 4 Ом. Таке заземлення допомагає уникнути нещасних випадків навіть при виникненні аварійних ситуацій.

4.1.3 Розробка заходів з охорони праці

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88 та санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99, ДНАОП 0.03-3.15-86 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень». Вказані параметри нормуються для робочої зони — простору, обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

Мікроклімат виробничих приміщень характеризується температурою, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, а також тепловим випромінюванням від нагрітих обладнання, машин, предметів праці. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників.

Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції. Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності.

Оптимальні норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де праця людей не пов'язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, або випромінюючих значні теплові потоки.

Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робіт, що потребують підвищеної уваги (диспетчерські, приміщення, де працюють з комп'ютерами, бухгалтерії, відділи економістів, конструкторські бюро та ін.).

Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає.

Оптимальні показники мікроклімату поширюються на всю робочу зону приміщення (на висоту 2 м від рівня підлоги робочої площадки), допустимі - на постійні й непостійні робочі місця робочої зони. Допустимі показники встановлюються у випадках, коли з технологічних, технічних і економічних причин неможливо забезпечити оптимальні норми.

У кабінетах економічних та управлінських відділів, зонах обчислювальної техніки, приміщеннях для виконання робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційною напругою, повинні дотримуватися оптимальні параметри мікроклімату: температура 22 - 24⁰С, вологість 60 - 40%, швидкість руху повітря не більше 0,1 м / с.

Нормують інтенсивність теплового опромінення в залежності від характеристики джерела випромінювань і площі опромінення працюючих. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35 Вт/м² при опроміненні 50% поверхні тіла і більше, 70 Вт/м² - при величині облучаемой поверхні від 25 до 50% і 100 Вт/м² - при опроміненні не більше 25% поверхні тіла.

Визначальним метеорологічним елементом є температура повітря, дія якої може посилюватися або послаблюватися іншими факторами. Посилення несприятливого впливу одного фактора дією інших факторів характеризується як їхня синергічна взаємодія. При антагоністичній взаємодії несприятливий вплив одного фактора послаблюється іншим, що діє в цей час.

Теплова рівновага працівника залежить також від вологості повітря, тобто вмісту у повітрі водяних парів. Найсприятливішою для організму є відносна вологість повітря від 35 до 60 %. Якщо вологість менша 35 %, то повітряне середовище характеризується сухістю, яка посилює випаровування води з поверхні шкіри.

На робочому місці економіста підприємства мікрокліматичні параметри відповідають категорії роботи I-б (фізичні роботи при яких витрата енергії складає 141 - 175 Вт (121 - 150 кКал / год.), які виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою і такі, що супроводжуються деякою фізичною напругою). Параметри температури повітря на робочому місці у холодний період року у межах 19-22⁰С, та у теплий період 23-25⁰С, є вентиляція, зі швидкістю руху повітря 0,1м/с, та кондиціонер, який допомагає підтримувати тепловий баланс та приток свіжого повітря.

На підприємстві існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень відповідно до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до конкретних заходів:

запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

видалення шкідливих речовин, що потрапляють в повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

застосування засобів захисту людини. Герметизація та ущільнення є основними заходами.

захист від джерел теплових випромінювань. Це важливо для зниження температури повітря в приміщенні і теплового опромінення працюючих.

встановленні пристрої вентиляції та опалення, що мають велике значення для оздоровлення повітряного середовища у виробничих приміщенні підприємства.

4.1.4 Пожежна безпека на підприємстві БМЕУ – 9

Пожежа – неконтрольоване горіння, що супроводжується знищенням матеріальних цінностей чи створює загрозу життю і здоров'ю людей.

Система пожежної безпеки – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі і збитку від нього. Системи пожежної безпеки повинні відповідати необхідним рівням забезпечення безпеки людей і матеріальних цінностей і виконувати наступні задачі:

виключити виникнення пожежі;

забезпечити безпеку людей у випадку пожежі;

забезпечити безпеку матеріальних цінностей.

Системи пожежної безпеки повинні запобігати вплив на людей небезпечних факторів пожежі. Об'єкти з небезпечними і шкідливими факторами, пожежі на якій можуть призвести до масової поразки людей, що знаходяться на них, і навколишнього середовища, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімальну можливість виникнення пожежі. Запобігання пожежі досягається запобіганням утворення пального середовища і запобіганням внесення в неї джерелом запалювання.

Протипожежний режим на об'єкті – це сукупність визначених мір і вимог пожежної безпеки, заздалегідь установлених для об'єкта чи окремого приміщення і підлежащіх обов'язковому виконанню всіма працюючими.

Евакуація людей з будинків і споруджень здійснюється по шляхам евакуації і через евакуаційні виходи. Шляхи евакуації – безпечні для руху людей шляхи, що ведуть до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід – вихід з будинку безпосередньо назовні чи вихід із приміщення, що веде назовні, у коридор чи на сходову клітку безпосередньо чи через суміжне приміщення. Ширина шляхів евакуації повинна бути не менш 1м, дверей – не менш 0,8 м. Висота проходу на шляхах евакуації повинна бути не менш 2 м. Пристрій розсувних і піднімальних дверей і воріт, а також обертових дверей і турнікетів на шляхах евакуації не допускаються. Евакуаційні шляхи і виходи повинні содержатися вільними, нічим не загромождатимуся. Двері евакуаційних (запасних) виходів при знаходженні в приміщенні людей можуть

закриватися тільки на внутрішні, легко відкриваючі запори. Застосування пальних матеріалів для облицювання стін, стель, сход і сходових площадок на шляхах евакуації не дозволяється.

Добровільні пожежні дружини створюються на підприємствах в організаціях, де працюють 50 і більш людей, відповідно до «Положення про добровільні дружини (команди)», затвердженим наказом МВС України від 27.09.04 № 521.

Основними задачами дружини є:

здійснення контролю за виконанням установлених на підприємстві правил пожежної безпеки;

проведення роз'яснювальної роботи серед працівників підприємства по дотриманню вимог правил пожежної безпеки (шляхом лекцій, бесід, поширення і наочної агітації);

здійснення нагляду за содержанням у справному стані засобів протипожежного захисту, зв'язку, пожежної техніки, устаткування й інвентарю;

прийняття при виникненні пожежі негайних заходів для виклику підрозділів пожежної охорони і його гасіння наявними засобами.

Пожежно-технічні комісії (ПТК) створюються на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більш людей відповідно до «Типового положення про пожежно-технічну комісію», затвердженим наказом МВС України від 27.09.94 № 521, незалежно від форм власності і видів господарської діяльності. Цим Положенням визначені основні задачі діяльності ПТК:

сприяння адміністрації підприємства в проведенні пожежно-профілактичної роботи і здійснення контролю за дотриманням вимог стандартів, норм, правил, інструкцій і інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, а також розпоряджень і постанов органів пожежного нагляду;

участь у розробці речень у відношенні комплексних заходів для забезпечення пожежної безпеки, упровадження досягнень науки, техніки і позитивного досвіду в протипожежний захист підприємства, а також включення питань пожежної безпеки в колективний договір і використання коштів на їхню реалізацію;

підготовка на основі аналізу стану пожежної безпеки речень адміністрації підприємства по удосконалюванню протипожежного захисту;

проведення серед працівників підприємства масово-роз'яснювальної роботи і пропаганди заходів для забезпечення пожежної безпеки.

До складу ПТК входять ІТП, діяльність яких зв'язана з організацією і проведенням технологічних процесів, експлуатацією й обслуговуванням електроустановок, систем водопостачання, зв'язку, а також керівники добровільних протипожежних формувань.

На посаду голови комісії призначається головний інженер чи один із заступників керівника підприємства, а на посаду секретаря – фахівець підприємства з питань пожежної безпеки. Комісія проводить засідання в міру необхідності, але не рідше одного разу в квартал. Рішення комісії оформляються протоколами.

4.1.5 Розрахувати об’єм води для зовнішнього пожежогасіння

Розрахувати об'єм води для зовнішньої пожежогасіння промислового підприємства, площа підприємства 70 га , об'єм будівлі 6500 м³, ширина будівлі 23 м, III ступінь вогнестійкості будівлі, категорія приміщення по пожежній небезпеці - Д, дебіт джерела водопостачання - 0,6 л/с.

Вказівки до рішення задачі

1 По СНіП 2.04.02-84 залежно від займаної підприємством площі, об'єму будівлі, міри його вогнестійкості і категорії по пожежній небезпеці встановити:

- розрахункова кількість одночасних пожеж на промисловому підприємстві;

- витрата води на зовнішню пожежогасінню на одну пожежу;

- тривалість гасіння пожежі;

- максимальний термін відновлення пожежного об'єму води.

2 Розрахувати об'єм води для зовнішньої пожежогасінні.

3 Визначити необхідний дебіт джерела водопостачання для поповнення пожежного запасу води.

4 Визначити місткість резервуарів для зберігання пожежного запасу води.

Витягання з СНіП 2.04.02-84

П. 2.22. Розрахункова кількість одночасних пожеж на промисловому або сільськогосподарському підприємстві належить приймати залежно від займаної ними площі, одна пожежа при площі до 150 га, дві пожежі - більше 150 га.

П. 2.24. Тривалість гасіння пожежі повинна прийматися 3 ч; для будівель I і II міри вогнестійкості з несними конструкціями, що не згорають, і утеплювачем з приміщеннями категорій Г і Д - 2 год.

П. 2.25. Максимальний термін відновлення пожежного об'єму води має бути не більший:

-24 год - в населених пунктах і промислових підприємствах з приміщеннями категорій А, Би, В;

- 36 год - на промислових підприємствах з приміщеннями по пожежній небезпеці категорій Г і Д.

Примітка 1. Для промислових підприємств з витратою води на зовнішню пожежогасінню 20 л/с і менш допускається збільшувати час відновлення пожежного об'єму води : до 48 год - для приміщень категорій Г і Д; до 36 год- для категорії В.

Рішення проводиться в наступному порядку:

1 По СНиП 2.04.02-84 встановлюємо:

- розрахункова кількість одночасних пожеж N=1

- витрата води на зовнішню пожежогасінню на одну пожежу Р=20 л/с

- тривалість гасіння пожежі П=2 год

- максимальний термін відновлення пожежного запасу води З=24 год.

2 Розраховуємо об'єм води для зовнішньої пожежогасінні:

V_в = N Р П (4.1)

V_в=1 20 2 6500 = 260000 л.

3 Знаходимо необхідний дебет джерела водопостачання:

D_н=V_в/С (4.2)

D_н=260000/(48 6500)=0,8 л/с

4 Знаходимо пожежний запас води

За час гасіння джерело водопостачання забезпечує деякий об'єм води:

V_і= D_и С (4.3)

V_і=0,6 2 6500=7800 л

Пожежний запас води:

З_п=V_в-V_і (4.4)

З_п= 260000 – 7800 = 252200 л

5 Визначаємо місткість резервуарів для зберігання пожежного запасу води:

Е=З_п/1000 (4.5)

Е = 252200/1000 = 252 м³

Таким чином необхідний об’єм води для зовнішнього пожежогасіння на БМЕУ – 9 становить 260000 л, а необхідний пожежний запас води становить 252 м³.

4.2 Безпека в надзвичайних ситуаціях. Визначення дози опромінювання персоналу БМЕУ – 9 при евакуації в умовах радіоактивного зараження

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання.

Радіація – це процес, при якому випромінюється енергія, що переноситься у просторі електромагнітними хвилями або нескінчено малими частками. Вона буває природною або викликаною штучною.

Радіоактивне зараження виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху. Основні джерела радіоактивності: продукти поділу речовин, наведена активність, що виникає в результаті дії потоку нейтронів ядерного вибуху на деякі хімічні елементи, що входять до складу ґрунту (натрій, кремній та ін..); деяка частина ядерного пального, яка не бере участі в реакції поділу і потрапляє у вигляді дрібних часток в продукти вибуху. Випромінювання радіоактивних речовин складається з альфа-, бета –і гамма променів. Найбільшою проникаючою здатністю володіють гамма-промені.

Зони радіоактивного зараження утворюються в районі ядерного вибуху і на сліді радіоактивної хмари. Найбільша зараженість місцевості спостерігається при наземних вибухах. При наземному вибуху вогненна куля торкається землі, значна частина ґрунту випаровується і захоплюється вогняною кулею. Радіоактивні речовини осідають на розплавлених частинках ґрунту, в результаті чого утворюється потужна радіоактивна хмара. Протягом 7-10 хв. Хмара піднімається досягає своєї максимальної висоти і під дією повітряних потоків переміщується, а радіоактивні частинки випадають з нього на землю протягом 10-20 ч. Таким чином відбувається радіоактивне зараження місцевості.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіоактивної безпеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі: доза зовнішнього опромінення інтенсивності випромінювання і часу впливу інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено пропорційна квадрату відстані; інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

- зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів;

- скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

- збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

- екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів – про свинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку природно еквівалента товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета – потоків доцільно застосовувати екрани, які виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета – випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.

Основні принципи захисту:

використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

застосування санітарно – технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

дотримання правил особистої гігієни; використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ – 97.

У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні відходи.

Задача

Район розташування об’єкту БМЕУ – 9 в місті піддався радіоактивному зараженню в результаті аварії на радіаційно – небезпечному об’єкті. Оголошена загальна евакуація жителів із зони лиха. Персонал разом з сім'ями повинен відбути в призначений безпечний район за маршрутом, що включає: проїзд на автобусі від об'єкту до залізничного вокзалу, проходження в пасажирському поїзді чотири зупинки і далі рух пішки від пункту висадки до кінцевого пункту евакуації. Безпосередній контроль дози опромінювання людей під час евакуації неможливий через відсутність індивідуальних дозиметрів. Проте на об'єкті є вимірник потужності експозиційної дози гамма-випромінювання ДП-5В, що дозволяє контролювати рівень радіації при русі за маршрутом евакуації.

Таблиця 4.1 – Початкові дані для розрахунку сумарної дози опромінювання

персоналу

Рівень радіації Рi в початковій точці і-ї ділянки маршруту, Р/год						Час руху по і-му ділянці маршруту, хв.
1 (ОГД)	2	3	4	5	6	1	2	3	4	5	6
6	5	3	2	1	2	12	15	10	6	15	10

Потрібно розрахунковим способом визначити сумарну дозу опромінювання персоналу за час евакуації за даними вимірювання рівня радіації на зупинках транспорту. Початкові дані: значення рівнів радіації Рi (Р/год) в початкових точках ділянок маршруту (починаючи з об'єкту), і час руху ti (хв) за цими ділянками (табл. 4.1).

Таким чином, для i-го ділянки маршруту евакуації доза опромінювання визначається за наступною формулою:

, ( 4.6 )

де Р_срi – середній рівень радіації на i-ій ділянці маршруту, Рад/год;

ti - час руху по і -ій ділянці маршруту, год;

К_осл - коефіцієнт ослаблення радіації на i-ій ділянці маршруту.

Середній рівень радіації на i-м ділянці маршруту дорівнює середньому арифметичному значенню рівнів радіації в початковій точці ділянки Р_нi і кінцевій точці Р_кi :

Р_срi = (Р_нi + Р_кi )/2 ( 4.7 )

Р_{ср і 1} = (6+5)/2=5,5 Рад/год;

Р_{ср і 2} = (5+3)/3 = 4 Рад/год;

Р_{ср і 3} = (3+2)/3 = 2,5 Рад/год;

Р_{ср і 4} = (2+1)/3 = 1,5 Рад/год;

Р_{ср і 5} = (1+2)/3 = 1,5 Рад/год;

Р_{ср і 6} = (2+0)/2 = 1 Рад/год;

Очевидно також, що Ркi = Рнi+1. Рівень радіації за зовнішньою межею зони зараження приймається рівним нулю.

Величина К_осл в автотранспорті дорівнює 2, в пасажирському вагоні – 3, а на відкритій місцевості – 1.

Розрахуємо дози опромінення, які отримують працівники під час евакуаціїна кожній ділянці оскільки загальний час евакуації значно менше 4 діб.

р

р

р

р

р

р

Доза зовнішнього опромінювання за весь час евакуації дорівнюватиме сумі доз, отриманих на i-х ділянках маршруту, тобто :

(4.7)

Рад

Таким чином, персонал підприємства БМЕУ – 9 за час евакуації отримав дозу опромінювання 1,4 Рад. На графічній схемі 4.1 зображені ділянки місцевості з маршрутом евакуації. На схемі показані контур населеного пункту з об'єктом, проміжні пункти маршруту, пункт висадки, межа зони радіоактивного зараження, кінцевий пункт евакуації в безпечному районі. На кожній ділянці маршруту указується відповідне значення поглиненої дози опромінювання, яку отримують евакуйовані.

В дорозі проходження персонал повинен використовувати індивідуальні засоби захисту органів дихання (респіратори або ватяно-марлеві пов'язки), шкіри і волосся (полімерні накидки, плащі, головні убори).

Рисунок 4.1 – Умовна схема маршруту евакуації персоналу ОГД

Таким чином, персонал підприємства БМЕУ – 9 за час евакуації отримав дозу опромінювання 1,4 Рад. В дорозі проходження персонал повинен використовувати індивідуальні засоби захисту органів дихання (респіратори або ватяно-марлеві пов'язки), шкіри і волосся (полімерні накидки, плащі, головні убори).

Якомога раніше (до початку радіоактивного зараження) почати і в наступні дні протягом тижня проводити йодну профілактику шляхом прийому всередину препарату йодиду калія, а при його відсутності проводиться йодна профілактика, шляхом прийому протягом тижня препарату йодид калія (1 раз на день) або спиртного розчину йоду (3-5 крапель на стакан води, 3 рази на день).

ВИСНОВКИ

Отже, у цій бакалаврській роботі ми з’ясували, що будь – яка усвідомлена людська діяльність завжди ґрунтується на духовному та матеріальному потенціалах. При цьому носієм духовного потенціалує сама людина, а носієм матеріального потенціалу – природні, матеріальнв та фінансові ресурси.

Матеріальні ресурси являють собою частину оборотних фондів підприємства, тобто тих засобів виробництва, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, цілком переносять свою вартість на ремонтні роботи та готову продукцію і в процесі виробництва змінюють чи втрачають свої споживчі властивості.

Постачання виробництва необхідними матеріальними ресурсами є початковою ланкою виробничого процесу, надання необхідних ремонтних робіт – його завершенням. Під матеріально – технічним постачанням підприємства розуміють процес забезпечення його всіма видами матеріально – технічних ресурсів в потрібні строки і в обсягах, необхідних для нормального здійснення його виробничої діяльності.

Але в наш час рівень технічної організації виробництва низьки, дисципліна постачань, на жаль, незадовільна. В нашій краіні практично не можливо досягти безперебійного постачання матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів точно в необхідний час. Саме тому споживачі повинні зберігати на своїх підприємствах певну кількість матеріальних ресурсів у виглядівиробничих запасів. Тільки так споживачі можуть подалати часові, просторові, кількісні і якісні невідповідності між наявністю і потребою в матеріалах в процесі здійснення своєї діяльності.

Питання, пов’язаня з управлінням матеріалами, покладені на службу матеріально – технічного забезпечення виробництва.

Слід зазначити, що за умов існування командо – централізованої системи, проблемі матеріального забезпечення виробництва не приділяли належної уваги.

Командна система, не заперечуючи важливості забезпечення підприємства ресурсами, відводила йому другорядну, підлеглу роль. Було відсутнє чітке визначення його економічного змісту. Складові елементи МТЗ були піддані жорсткій регламентації.

Становлення економіки в Україні вимагає кардинальної зміни поглядів на зміст процесу планування матеріально – технічного забезпечення і його вплив на результативні показники діяльності підприємства. Ефективне управління матеріальними ресурсами дозволяє знизити поточні витрати на їх зберігання, вивільнити з поточного господарського обігу частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи.

Тобто, управління матеріальними ресурсами підкорено єдиній меті – забезпеченню безперебійної роботи процесу виробництва і реалізації ремонтних робіт при мінімізації поточних витрат з обслуговування запасів.

Після цих висновків було зроблено аналіз основних техніко – економічних показників діяльності підприємства БМЕУ – 9, з’ясовано, що БМЕУ – 9 постійно збільшує кількість надання ремонтних послуг, так з 2007 по 2011 рік об’єм ремонтни – будівельних послуг збільшився на 57790 тис. грн.., що в відсотковому співвідношенні становить 350% Продуктивність праці, середня заробітна плата постійно зростають. Але є і негативна динаміка зміни показників, так загальні витрати постійно ростуть не дивлячись на те, що об’єм ремонтів теж збільшується, чисельність працюючих також за останні чотири роки зменшилася на 93 чоловіка.

В ході аналіза забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами було визначено, що в цілому підприємство добре забезпечене матеріалами, паливом і електроенергією, але також в ході аналізу було виявлено не раціональне і не ефективне використання матеріальних ресурсів підприємством БМЕУ – 9. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами виявив постійне збільшення матеріаломісткості, так за остання 5 роки вона збільшилася на 0,316 що у відсотковому співвідношенні збільшення становить 63%., розом з цим відбувається зменшення матеріаловіддачі.

Тому для покращення використання матеріальних ресурсів було запропоновано наступні заходи по – перше впровадження нового прогресивного обладнання , яке дасть можливість більш раціонально використовувати матеріальні ресурси та покращити якість надання ремонтно – будівельних послу; по – друге слідкувати за процесом нормування матеріальних ресурсів; по – третє вибір підприємств постачальника матеріалів і сировини; в четвертих економічне використання матеріальних ресурсів.

Впровадження нового обладнання на підприємство дасть можливість покращіти якість надання ремонтно – будівельних послуг та зменшити перевитрати матеріальних ресурсів. Екскаватор – навантажувач з гідравлічним приводом нового покоління працює на новій системі з елементами штучного інтелекту, який дає змогу збільшувати швидкість виконання стандартних операцій на 3 – 5%, за рахунок ретельного налаштування гідросистеми. Компанії вдалося збільшити цей показник з більш раніми моделями та обійти своїх конкурентів. У новій системі управління гідравлікою реалізовані такі функції, як зменшення подання робочої рідини в гідромотор механізму повороту поворотної платформи в початковий момент повороту, економічне управління стріли, скидання частоти обертання коленвала двигуна при опусканні стріли і при повороті платформи. Вдосконалена автоматика регулювання дизеля. За відсутності дій, що управляють, двигун спочатку переходить на знижені обороти, потім на режим холостого ходу, а потім через заданий час роботи на режимі холостого ходу глушиться. Ця нова функція з'явилася у зв'язку з тим, що тривала робота дизеля на холостому ходу призводить до забивання фільтру сажею. Відключення двигуна вирішує цю проблему. Оптимізація управління переміщенням штоків гідроциліндрів механізму копання реалізована за рахунок введення складного алгоритму зміни робочого тиску в гідросистемі при виконанні операції вибірки грунту і копання траншей.

При правильному нормуванні на БМЕУ – 9, підприємство досягне ефективного використання матеріальних ресурсів, зниження норм їх витрати забезпечить можливість додаткових ремонтних робіт, які в свою чергу дадють можливість збільшення прибутку. Тобто зменшення витрат матеріалів на ремонтні роботи дозволяє при незмінній кількості засобів надавати більшу кількість ремонтних робіт.

Зменшення витрати основних і допоміжних матеріалів на ремонтні роботи дозволяє так само знизити витрата електроенергії, інструмента і допоміжних матеріалів (використовуваних при обслуговуванні й експлуатації обладнання) на ремонтні роботи , що випускається. Тобто, у сукупності загальне зниження витрат матеріальних ресурсів на одиницю виконаної роботи впливає на величину собівартості продукції.

Через собівартість робіт зниження норм витрат матеріальних ресурсів, позитивно впливає на показники виробничо-господарської діяльності підприємства (прибуток від реалізації ремонтів, рентабельність виробництва).

Від правильного вибору постачальника залежить кількість запасів. Ритмічні поставки дають можливість підприємству тримати в своєму розпорядженні невелику кількість запасів. А невелика кількість запасів дає можливість підприємству по – перше витрачати менше грошей на запаси. У новій справі, коли кількість грошей обмежена, гроші, що витрачаються на придбання додаткових запасів, не можна використовувати для інших цілей. Зберігання меншої кількості запасів звільняє грошові кошти для інших потреб. По - друге , збільшують прибутковість в основному наступні умови:

- більш низькі витрати на зберігання запасів, що випливають з економії на інших витратах, а саме опалення, електроенергія, вартість приміщення для складування, обладнання та оплата персоналу;

- швидкий обіг капіталу. Прибуток виходить тільки після реалізації запасу, тому, чим менше запас, тим частіше відбувається його оборот і тим швидше можна отримати прибуток;

- менше запасів можуть бути зіпсовані і розкрадені. При невеликому рівні запасів менше ймовірність того, що вони будуть забруднені або зіпсовані під час зберігання чи навантаження. Крадіжка також зменшується тому,що при невеликих запасах втрати більш помітні і крадіжка виявляється швидше;

Економічне використання матеріальних ресурсів надає вирішальний вплив на зниження витрат виробництва, собівартості ремонтних робіт, а отже підвищення прибутковості і рентабельності роботи підприємства. Доведення матеріальних запасів до реально необхідного і достатнього рівня сприяє вивільненню оборотних коштів, залученню додаткових матеріальних ресурсів у виробництво, а тим самим і створює умови для випуску додаткової кількості продукції та надання ремонтних робіт.

Метою функціонування системи управління охороною праці на підприємстві БМЕУ – 9 є підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. При цьому кожна ланка системи здійснює підготовку, прийняття та реалізацію цих рішень відповідно до свого рівня та функціональних обов'язків у системі управління охороною праці.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрєєва Г. I. Економічний аналіз: Навч.-метод. посіб. — К.: Знан-ня, 2008. — 263 с.

2. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория зкономического анализа: Учебник. — 4-е изд. доп. и перераб. — М.: Финансьі и статистика. 2002. — 416 с.

3. Гадзевич О. I. Основи економічного аналізу і діагностика фінансо-во-господарської діяльності підприємств. Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2007. — 180 с.

4. Грабовецький Б. Є. Економічний аналіз: Навч. посіб. — Вінниця: ВНТУ, 2007. — 191 с.

5. Доля В. Т. Зкономический анализ: учебное пособие / В. Т. Доля. — 2-е изд., испр. и доп. — К. : Кондор, 2007. — 224 с.

6 Жидецький В.Ц., Джигирей B.C., Мельников О.В. Основи охорони праці. - Львів: Афіша, 2000.

7 Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: навчальний посібник / Т. Д. Костенко [та ін.]. — 2-ге вид., перероб. и доп. — К.: Центр учбової літерат.ри, 2007. — 400 с.

8 Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. 3. Бурчевсь-кий, М. I. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с.

9 Загородній В. Г., Мних Є. В., Руднщький В. С. Облік, аналіз та ау-дит. Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2009. — 618 с.

10 Івахненко В. М. Теорія економічного аналізу: Навчальний посібник/ В. М. Івахненко. — К.: КНЕУ, 2006. — 232 с.

11 Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник / В. М. Івахненко. — 5-те вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2006. — 261 с.

12 Іванова Н. Ю. Аналіз беззбитковості виробництва: теорія та прак-тика: Навчальний посібник. — Київ: Лібра. 2002. — 72 с.

13 Каменська Т. О. Облік, аналіз та внутрішній аудит витрат ви-робництва: Навч. посіб. / Т.О. Каменська, 1.1. Пилипенко, О. Ю. Редько. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2007. — 128 с.

14 Кармазін В. А., Савицька О. М. Економічний аналіз: Практикум. — К.: Знання, 2007. — 255 с.

15 Кіндрацька Г. I., Білик М. С, Загородній А. Г. Економічний аналіз: Підручник / За ред. проф. А. Г. Загороднього. — К.: Знання, 2008. — 487 с.

16 Ковальчук М. I. Економічний аналіз діяльності підприємств АПК: Шдручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 390 с.

17 Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. Посібник Києв 2005. 479 с.

18 Конспект лекцій з курсу «Економічна діагностика» / Укл.: Глуха-рєв С. М. — Харків: ХНАМГ, 2008. — 118 с.

19 Купалова Г. I. Теорія економічного аналізу: навчальний посібник / Г. I. Купалова. — К.: Знання, 2008. — 639 с.

20 Лазаришина I. Д. Економічний аналіз в Україні: історія, методоло-гія, практика. — Рівне.: НУВГП, 2005. — 369 с.

21 Литвш Б. М. Фінансовий аналіз: навчальний посібник / Б. М. Ли-твин, М. В. Стельмах. — К. : Хай-Тек Прес, 2008. — 336 с.

22 Мельник В. М. Основи економічного аналізу. Навчальний посіб-ник. — К.: Кондор, 2009 — 128 с.

23 Мних Є. В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Підруч-ник. —К., 2008. — 513 с.

24 Мних Є. В. Економічний аналіз. Підручник. — К.: ЦУЛ, 2003. — 412 с.

25 Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті. Курс лек-цій / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця, к.е.н., доц. М. М. Шигун. — Житомир: ПП «Рута», 2004. — 352 с.

26 Мошенський 3. С, Олійник О. В. Економічний аналіз: Шдручник / Ф. Ф. Бутинець (відп. ред). — 2-ге вид., доповн. і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2007. — 704 с.

27 Парасій-Вергуненко I. М. Стратегічний аналіз у банках: теорія, ме-тодологія, практика: Монографія. — К.: КНЕУ, 2007. — 360 с.

28 Попов В. М., Ляпунов С. 77., Филиппов В. В., Medeedee Г. В. Ситуа-ционньій анализ бизнеса и практика принятия решений: Учеб. пособие для вузов. — М., 2001. — 384 с.

29 Поповенко Н. С, Бельтюков Є. А., Акіменко Н. В., Лапін О. В. Тех-ніко-економічний аналіз: Навч. посібник / Н. С Поповенко (ред.), Є. А. 8ельтюков (ред.). — О.: ОНПУ, 2006. — 135 с.

30 Попович Т. Я Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарю-вання: Підручник. — К.: Знання, 2008. — 630 с.

31 Приймак В. I. Математичні методи економічного аналізу: навчаль-ний посібник / В I Приймак. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 296 с.

32 Прокопенко I. Ф. Методика і методологія економічного аналізу: на-вчальний посібник / I. Ф. Прокопенко, В. I. Ганін. — К. : Центр навчальної літератури, 2008. — 430 с.

33 Прокопенко 77. Ф. Компьютеризация зкономического анализа (теорія, практика). — К.: ЮНИТИ, 2006. — 412 с.

34 Савщька Г. В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посібник. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2007. — 668 с.

35 Соколова Г. Н. Информационньіе технологии зкономического ана-лиза. М.: ЛТД, 2007. — 560 с.

36 Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового під-приємства. — 3-ге вид., стер. — К.: Алеута, 2007. — 485 с.

37 Теорія економічного аналізу: навч. посіб./ Є. К.Бабець, М. I. Гор-лов, С. О. Жуков, В. П.Стасюк. — К.: Професіонал, 2007. — 379 с.

38 Федорова Г. В. Информационньіе технологии бухгалтерского учета, анализа и аудита. — М.: Омега — Л, 2006. — 304 с.

39 Циглик I. I. Кропеяьнщька С. О. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навч. осібник. — Київ: Центр навч. літератури, 2004. — 124 с.

40 Череп А. В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. — К.: Кон-дор, 2006. — 160 с.

41 Чигршська О. С. Теорія економічного аналізу: Посіб. для вузів / О. С. Чигринська. — К.: Центр навч. л-ри, 2006. — 232 с.

42 ІІІарапов О. Д, Дербенцев В. Д., Семьонов Д. Є. Системний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 154 с.

43 Шеремет О. О. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2009. — 194 с.

44 Шило В. 77., Верхоглядова Н. I., Ільіна С. Б., Темченко А. Г., Бра-дул О. М. Аналіз фінансового стану виробничої та комерційної діяльності підприюмства. Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2007. — 240 с.

45 Шубіна С. В., Торяник Ж. I. Економічний аналіз: Практикум. — К.: Знання, 2007. — 230 с.

46 Шурпенкова Р. К. Економічний аналіз. Практикум: Навч. посіб. — Л.: ЛБІ НБУ, 2006. — 254 с.

47 Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури, 2004. – 439 с.

116