4. Правовий режим земель оборони

До земель оборони відносяться землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військо-во-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

Режим використання земель оборони в частині дотримання вимог щодо забезпечення безпеки населення встановлюється за згодою з відповідними органами виконавчої влади України та органами місцевого самоврядування.

У разі необхідності тимчасового використання земель для проведення військових навчань та інших заходів, пов’язаних з потребами оборони, земельні ділянки громадян і юридичних осіб використовуються підприємствами, установами і організаціями оборони на підставі рішень органів державної влади України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування за згодою з центральними органами виконавчої влади, які виконують завдання з питань оборони, мають право передавати земельні ділянки із земель, наданих для потреб охорони в строкове використання громадянам і юридичним особам для сільськогосподарського використання.

Навколо військових та інших оборонних об’єктів з метою забезпечення безпеки населення і створення необхідних умов для їх експлуатації у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування, в межах яких запроваджується особливий правовий режим використання земель.

Режим використання та охорони земель оборони, в частині додержання вимог для забезпечення безпеки населення в захисних, охоронних та інших зонах, встановлюється проектами землеустрою за погодженням із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань оборони.

Для землекористувачів військових частин встановлено на суміжних ділянках особливі режими обмеження щодо користування земельними ділянками: а) заборонений район – територія до 5 км навколо зовнішньої огорожі деяких військових складів. Земельні ділянки в межах забороненого району залишаються в користуванні сільськогосподарських підприємств, окремих громадян, але з певним обмеженням (забороняється будувати будь-які споруди, що можуть бути загрозою для складів); б) заборонна зона – територія з особливим режимом користування, зміст якого залежить від характеру об’єкта. Існують два види заборонних зон: всередині земельних ділянок, зайнятих оборонними об’єктами; на суміжних земельних ділянках (зовнішні оборонні зони).

Загальним обмеженням у межах зовнішніх оборонних зон є заборона ставити будь–які будівлі, споруди, провадити земельні роботи, прокладати електролінії, будувати водопровідні і каналізаційні мережі, реконструювати чи ліквідовувати шляхи, переправи тощо.

Розділ 19. Правовий режим земель особливо охоронних територій

1. Поняття земель особливо охоронних територій

Земельний кодекс України до складу земель особливо охоронних територій відносить землі: природно-заповідного фонду; природоохоронного призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення. До земель цих територій відносяться земельні ділянки, які мають особливе природоохоронне, наукове, оздоровче, рекреаційне та історико-культурне значення. Вони виділяються органами державної влади для спеціальних еколого-соціальних цілей:

♦ збереження і покращання стану навколишнього природного середовища;

♦ охорони і поновлення природних ресурсів;

♦ захисту природних лікувальних ресурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, задоволення потреб населення в місцях масового відпочинку;

♦ збереження природної і історико-культурної спадщини.

На землях природоохоронного, лікувально-оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення законодавством встановлюється особливий порядок землекористування та господарювання: забороняється або обмежується діяльність, яка може викликати зниження чи знищення екологічної, ліку-вально-оздоровчої, рекреаційної та історико-культурної цінності взятих під особливу охорону земель. Режим особливої охорони може встановлюватись на землях, вилучених і переданих спеціальним землекористувачам: природоохоронним установам, організаціям охорони пам’ятників історії і культури, а також на землях, не вилучених у інших власників, користувачів та орендаторів. Усі землекористувачі на взятих під охорону землях зобов’язані дотримувати установлений режим.

За своїм значенням землі природоохоронного, лікувально-оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення можуть мати державне, регіональне та місцеве значення.

Порядок віднесення, використання та охорони їх встановлюється для території державного значення Кабінетом Міністрів України за згодою з органами державної влади на підставі державних законів, для територій регіонального та місцевого значення органами державної влади і органами місцевого самоврядування - на підставі державних законів і нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування.

Основними правовими актами, що встановлюють порядок віднесення, використання та охорони земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, є:

♦ Земельний кодекс України;

♦ Закон України “Про природно-заповідний фонд України”;

♦ Указ Президента України від 12 липня 1995 р. “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності”;

♦ Указ Президента України від 19 січня 1999 р. “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”;

♦ Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 29 липня 1993 р. “Про тимчасове положення про порядок здійснення органами Державного комітету України по земельних ресурсах державного контролю за використанням та охороною земель”.