66. Процесуальний порядок виклику і допиту свідків потерпілих на досудовому слідстві.

Допит — це передбачена кримінально-процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка чи потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого показань про обставини, що мають значення для кримінальної справи.

Підставами для провадження допиту є відомості про те, що певній особі відомі обставини, які стосуються кримінальної справи, що розслідується (ст. 167 КПК). Закон передбачає декілька способів виклику свідків для допиту (ст. 166 КПК). Їх вибір залежить від особистого розсуду особи, що здійснює досудове розслідування, і може обумовлюватися місцезнаходженням свідка, його віком, станом здоров’я, технічною оснащеністю певної місцевості засобами комунікації і т.п.

Як правило, свідок викликається на допит офіційним письмовим сповіщенням — повісткою. У ній повинно бути вказано: хто викликається (прізвище, ім’я, по батькові) і в якості кого, місце допиту (адреса), до якого посадовця (посада і прізвище) повинен з’явитися свідок, день і час явки, наслідки нез’явлення, передбачені статтями 70 і 71 КПК. Закон не передбачає необхідності вказівки в повістці відомостей про кримінальну справу, по якій особа викликається як свідок, проте повідомлення таких відомостей є морально виправданим.

Закон вимагає, щоб повістка була вручена свідку під розписку. Таке підтвердження із вказівкою часу вручення має процесуальне значення.

Тільки за наявності такого підтвердження про особисте вручення особі повістки може бути ухвалене рішення про її привід у разі нез’явлення на допит без поважних причин.

У тому випадку, коли свідок тимчасово відсутній, закон допускає вручення повістки кому-небудь з дорослих членів його сім’ї, адміністрації за місцем роботи допитуваного, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету сільської або селищної ради, яким роз’яснюється їх обов’язок своєчасно забезпечити доставку повістки адресату. Свідок також може бути викликаний на допит телеграмою або телефонограмою, текст яких необхідно зафіксувати в матеріалах кримінальної справи.

Допитуваний зобов’язаний з’явитися за викликом у призначений йому час або наперед повідомити про причини нез’явлення.

Існують деякі особливості виклику на допит неповнолітніх свідків у віці до 16 років, військовослужбовців строкової служби, а також осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Так, повістка неповнолітнім свідкам повинна бути адресована одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації дитячої установи, де перебуває неповнолітній. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 168 КПК закон передбачає у разі потреби допит неповнолітнього свідка у присутності батьків або інших законних представників, то в повістці слід вказати на необхідність їх спільної явки.

Військовослужбовці викликаються для дачі показань у загальному порядку. Військовослужбовці строкової служби — через командування військової частини. Особи, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, викликаються на допит як свідки через адміністрацію місця відбування покарання або слідчого ізолятора.

Законом встановлюється, що предметом показань свідка можуть бути факти, що стосуються даної справи. До них, зокрема, належать обставини, що входять у предмет доказування (статті 64, 23, 433 КПК), а також дані про особу свідка, його взаємини з іншими учасниками процесу. Питання про те, чи стосуються певні факти кримінальної справи, що розслідується, вирішується особою, яка здійснює досудове розслідування, а не допитуваним. Разом з тим вважати, що певна обставина має відношення до справи і заявити клопотання про виклик конкретної особи для допиту як свідка мають право й інші учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, а також їх представники).

Хід цієї слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з’ясування даних про особу допитуваного, роз’яснення його прав і обов’язків; 2) з’ясування взаємостосунків між свідком та іншими учасниками процесу; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання особи, що провадить дізнання, або слідчого.

Відповідно до ст. 53 КПК на особу, що здійснює досудове розслідування, покладається обов’язок роз’яснити надані свідку законом (ст. 69-1 КПК) процесуальні права, про що також повинна бути зроблена відмітка в протоколі допиту. При роз’ясненні свідкові прав необхідно особливу увагу звернути на його право, передбачене ст. 63 Конституції України, — не свідчити щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначено п. 11 ст. 32 КПК, а також право на правову допомогу, передбачене ст. 59 Конституції України.

Слідчий також роз’яснює свідку його обов’язки, передбачені ст. 70 КПК, попереджає про обов’язок повідомити все відоме йому по справі і про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за надання завідомо неправдивих показань і за відмову від давання показань. Таке роз’яснення прав та обов’язків засвідчується підписом свідка.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповнювальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред’являтися докази, документи, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа належать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану відповідь.

Про допит свідка складається протокол з дотриманням загальних правил, указаних у статтях 85, 170 КПК. У протоколі допиту вказуються: прізвище, ім’я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим.

По закінченні допиту слідчий пред’являє свідкові протокол для ознайомлення. На прохання свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог , зазначених у частинах 1, 2 і 3 ст. 167, ст. 171 КПК. Спільність природи показань свідка і потерпілого обумовлюється єдністю процесуальних правил провадження їх допиту.

Виклик потерпілого для допиту здійснюється в такому ж порядку, як і виклик свідка (ст. 166 КПК). Явка потерпілого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду є обов’язковою (ч. 1 ст. 72 КПК). У разі неявки потерпілого для допиту без поважних причин до нього може бути застосований привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 КПК.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок і потерпілий несуть відповідальність відповідно за ч. 1 ст. 185-3 або ст. 185-4 КУпАП.

Допит потерпілого здійснюється з дотриманням правил допиту свідків. Проте є і деякі особливості. На відміну від свідка, як потерпілого особу можна допитати лише після винесення постанови про визнання її таким по кримінальній справі (ч. 2 ст. 49 КПК).

Якщо визнання потерпілим і роз’яснення його прав (ст. 49 КПК) приурочується до першого допиту як потерпілого, про це зазначається у вступній частині протоколу, що засвідчується його підписом.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов’язком (ч. 3 ст. 49 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову давати показання він не попереджається.

67. Пред'явлення для впізнання.

Закон надає право слідчому у разі необхідності пред'явити для впізнання особу або предмет раніше допитаним свідку, потерпілому або обвинуваченому (ст.ст. 174-176 КПК).

Як правило, впізнання здійснюється шляхом зорового або слухового сприйняття осіб, предметів, які пред'являються для впізнання. Суть впізнання полягає в своєрідній ідентифікації відбитого в пам'яті впізнаючого образу особи або іншого об'єкта, який раніше спостері­гався ним, і пред'явлених йому осіб або предметів, серед яких можли­во знаходиться та особа чи той об'єкт, які раніше спостерігав впізнаючий у зв'язку з подією, яку розслідують, і описах у ході допиту.

Пред'явлення для впізнання можливе лише при наявності наступ­них умов: а) вірогідний впізнаючий особисто сприймав і запам'ятав особу чи об'єкт, образ якого йому треба буде порівнювати з особами та І об'єктами, що пред'являються; б) впізнаючий має можливість відтво­рити хоча б основні індивідуально-визначені ознаки і впізнати особу чи об'єкт, який він спостерігав.

У відповідності з ч. 1 ст. 174 та ч. 1 ст. 175 КПК обов'язковим пра­вилом пред'явлення для впізнання є попередній допит впізнаючого про обставини, при яких він спостерігав певну особу чи об'єкт, щодо прикмет та особливостей, за якими він здатний провести впізнання.

Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання гу­биться тоді, коли впізнаючий попередньо бачив особу або предмет на­передодні впізнання, а тому слідчому належить застосувати заходи щодо недопущення подібних фактів.

До інших умов (правил) пред'явлення для впізнання слід віднести: 1) для впізнання пред'являється тільки той об'єкт, який має відно­шення до кримінальної справи, яка розслідується; 2) для впізнання пред' являється лише той об'єкт, ознаки якого відбилися в пам'яті по­тенційного впізнаючого; 3) пред'явлення для впізнання проводиться тільки в тому випадку, коли впізнаючий в змозі ідентифікувати об'­єкт; 4) не допускається попереднє ознайомлення впізнаючого з об'єк­том впізнання; 5) об'єкт повинен пред'являтися для впізнання серед не менше двох схожих за загальними ознаками однорідних об'єктів (виняток складає пред'явлення для впізнання трупа); 6) якщо впізнаючий вказав на одну із пред'явлених йому осіб або один із предметів йому пропонується пояснити, за якими прикметами й особливостями він впізнав дану особу або предмет; 7) по можливості пред'явлення для впізнання повинно проводитися в умовах, які схожі з тими, в яких сприймався об'єкт; 8) повторне пред'явлення одного й того ж об'єкта для впізнання, як правило, не допускається. Разом з тим, іс­нують ситуації, коли таке повторне впізнання проводиться. Це буває у випадках: а) коли попереднє впізнання було проведено в той момент, коли впізнаючий знаходився в стані тимчасового розладу психіки, зору, слуху і тому не зміг правильно сприйняти те, що відбувалося; б) коли впізнаючий навмисно не впізнав об'єкт, що пред'явлений для впізнання; в) коли попереднє впізнання проводилося в гірших умовах, ніж ті, в яких відбувалося спостереження впізнаваємого об'єкта; г) коли із-за відсутності впізнаваємого його впізнання здій­снюється за фотокартками.

Окрім впізнаючого, впізнаваємої особи та статистів, учасниками пред'явлення для впізнання є слідчий та поняті. Останнім роз'яс­нюються їхні права та обов'язки, а також положення ч. 6 ст. 174 КПК про те, що у випадку проведення впізнання поза візуальним спостере­женням того, кого впізнають (ч. 4 ст. 174 КПК), поняті зобов'язані впевнитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням і засвідчити таке впізнання.

У цій слідчій дії також можуть брати участь прокурор, який здій­снює нагляд за слідством, а у випадках, передбачених законом, й інші особи (захисник, представник потерпілого, перекладач, співробітни­ки органів дізнання та інші).

Якщо впізнаючим є свідок або потерпілий, то перед впізнанням вони попереджаються про кримінальну відповідальність за ст.ст. 374, 375 КК, про що робиться позначка в протоколі.

У відповідності з ч. 4 ст. 174 КПК у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням ви­мог, передбачених цією ж статтею. Про результати такого впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

Залежно від того, чи пред'являється сам об'єкт в натурі або його зо­браження, впізнання розподіляється на безпосереднє і опосередковане (за фотознімками, кінострічками, аудіо- та відеозаписом). За видами об'єктів, що пред'являються для впізнання, ця слідча дія може класи­фікуватися на впізнання: а) живої людини; б) трупа; в) предметів; г) ру­кописних текстів, документа; д) тварини; е) місцевості, будови. За ха­рактером і видами розпізнавальних ознак об'єктів, які пред'являються для впізнання, — впізнання за статичними і динамічними ознаками; за процесуальним станом впізнаючих та іншими підставами.

Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу.

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються. Впізна­ючому пропонується вказати особу, яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених ст. 174 КПК. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

При необхідності впізнання може проводитися за фотознімками. Пред'явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання.

При необхідності пред'явити для впізнання який-небудь предмет слідчий спочатку допитує впізнаючого про ознаки цього предмета і обставини, при яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.

Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому і числі інших однорідних предметів. Впізнаючому пропонується вказа­ти предмет, який він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав. Пред'явлення предметів для впізнання проводиться в

присутності двох понятих. Пред'явлені предмети по можливості фотографуються.

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додержанням правил, зазначених у ст. 85 КПК. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу впізнаючого і про те, що він попереджений про кримінальну відпові­дальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих пока­зань, наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, і докладно вказуються ознаки, за якими впізнаючий впіз­нав особу чи предмет.

У разі проведення впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, в протоколі, крім відомостей, передбачених ст. 176 КПК, обов'язково зазначається, що впізнання проводилося поза візу­альним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання.

Протокол підписують всі особи, що брали участь у проведенні впіз­нання, поняті і слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або предмети, пред'явлені для впізнання, були сфотографовані