64.Сутність людини в історико-філософському контексті. Есенційний та екзистиційний підходи до тлумачення сутності людини.

Три розуміння людини, які не стикуються між собою: релігійне, філософське і наукове. В релігії людина як деяка недосконала подоба Бога, яка усвідомлює і переживає свою недосконалість, і тому здатна пробачити недоліки та гріхи інших людей. Вихідним пунктом філософського осягнення людини стає пізнаюче “Я”, яке завдяки власній автономії, свободі та розумності. Наука характеризує людину як вершину еволюції живих істот. Філософія вбачає в ній духовну, розумну, діяльну істоту. Поняття “сутності людини” характеризує її глибинні, специфічні, суто людські якості, які зовні проявляються в її природі. Религійно-філософьскі вчення наполягають на визнанні духовної сутності людини, джерелом якої є Бог. Новий час поклав початок ототожненню людини з розумом .Марксистська філософія обґрунтовує діяльну сутність людини.В наш час постмодернізм — заперечується реальність особистого “Я” і тому вважається дане поняття ілюзорним. Християнська точка зору дається у Біблії як божественне відкриття. Людина є створінням Бога із земного матеріалу.Натуралістична позиція - людина є безпосереднім нащадком однієї з гілок вищих приматів. Соціокультурна версіявизначається формуванням людини як символічної тварини. У філософії Стародавньої Греції панує космологізм у розумінні людини як форми прояву натуралізму. Людина сприймається як частка космосу.У V ст. до її. е. погляд на людину та бачення її як частки природи.У софістів людина — це розумна істота, яка твор¬чо діє і в сфері культури, і в сфері пізнання. В класичній філософії сутність людини: загальне,спільне,повторюване, притаманне всім людям (мислення, самосвідомість, духовність, соціальність…). Некласична на перше місце місце ставить безпосереднє існування людини, або людського екзистенцію, здатність людини до духовного самовизначення, до пошуку осмислення існування, віднайдення нею справжніх цінностей.

65.Проблемність людського буття : філософське осмислення.

Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від сві-домості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поняття, яке позначає існування що-небудь взагалі.Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кіль-кості, міри та іншими категоріями. Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядається в онтоло-гії. Існує два заперечення доцільності введення в філос. категорії буття: - категорія буття не говорить нічо-го про конкретні ознаки речей і тому її слід вилучити з розгляду;- поняття буття визначається через поняття існування і повторює його, то і в цьому випадку вона теж непотрібна.Буття – це категорія, яка призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв’язки світу, а не кон-кретні ознаки речей. Філ.категорія буття включає в себе не тільки вка-зівку на існування, але й фіксує більш складний комплексний зміст цього іс-нування.Розрізняються основні форми буття:1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, про-цесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблений людиною;2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і спе-цифічне людське буття;3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) ду-ховне;4) буття соціального, яке поділя-ється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор.процесі) і суспільне буття.Головні сфери буття – природі, сус-пільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загаль-ною основою.Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа .Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття.Отже,світ - це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ — світ людського буття.