2. Багатогранний талант

Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний життєвий шлях Івана Кавалерідзе; його доля нагадує гілку грузинсько­го дерева, яку прищепили і яка розквітла на українській зем­лі. Іван Петрович, батько якого був грузином, чудово знав українську мову, вся його творчість пов'язана з нашим краєм. Широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе вражає: він мав вагомі доробки в скульптурі й значні здобутки в кіно й драматургії, і в кожній професії митцеві вдалося сягнути ви­сот. Йому було присуджено почесне звання народний артист України, але слово «артист» стосовно Івана Кавалерідзе мож­на тлумачити в його давньому значенні - це людина, яка до­сягла високої майстерності в мистецтві в цілому. В образо­творчому мистецтві, в драматургії він був таким же істинно народним артистом, як і в режисурі кіно, за яку, власне, й одержав почесне звання. Кінофільми «Злива», «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода», пам'ятники Т. Шевченкові в Ромнах, Сумах і Полтаві - яке цікаве поєднання в одній особі доробку трьох не в усьому споріднених, а часом і досить віддалених одне від одного видів мистецтва!

То що ж визначає його художню суть? Яка його творча лю­бов? Митця завжди цікавили постаті відомих особистостей; його образи є значними і складними. Серед них належне міс­це відведено княгині Ользі, Тарасові Шевченку, Федору Шаляпіну, Льву Толстому. Особливо полюбився Іванові Кавале- Ц] рідзе філософ і мандрівник Григорій Сковорода, який був т близький художникові своїми ідеями, поглядами на призна- <( чення людини; йому митець присвятив понад півстоліття Н творчих шукань.

Плекаючи в душі образ видатного філософа, Кавалерідзе не міг знати, коли і в якому виді мистецтва створить його. Приєм- ^ ним і несподіваним сюрпризом стало для нього замовлення пам'ятника Григорію Сковороді в містечку Лохвиці, що на Пол- < тавщині, на честь двохсотріччя з дня народження філософа.

Умови були важкі, несприятливі: грошей на пам'ятник ^ бракувало, не було граніту, бронзи, а терміни виконання ро- боти були вкрай стислі. Такого напруженого періоду, як осінь 1922 року, у житті йому ще не доводилося переживати. Скульптор працював без перепочинку, з майстерні виходив, гт аби трохи поспати й поїсти, лише зрідка відволікався корот- кими прогулянками.

За чотири місяці напруженої роботи було створено образ < мандрівного поета, який і сьогодні вражає глядача своїм но­ваторством, сміливим трактуванням зовнішності й характеру.

Починаючи з лохвицького пам'ятника, тема Сковороди стає для Кавалерідзе справою життя; він створив кілька по- Д грудних портретів та барельєфів філософа, меморіальну до­шку для будинку Києво-Могилянської академії, поставив кі- нофільм про поета. Вінцем цього напрямку в творчості став пам'ятник Григорію Сковороді, який було споруджено ^^^ 1977 року в Києві на Контрактовій площі. Автор київського | пам'ятника розвиває ідею: Сковорода-мандрівник, сіяч прав- ди. Вражає сила життєвої правди, простота постаті філософа. Ясний погляд Григорія Сковороди спрямовано на Києво- Могилянську академію, у ньому - звичайна людська замрія- ( ність і пророче бачення щасливого майбутнього свого народу.

Сковорода любив світ, людей. Наслідуючи свого героя, Іван ^^ Кавалерідзе до кінця життя залишався вірним його образові; думки філософа ще в молодості стали для визначного митця життєдайним зерном, і це зерно дало щедрий ужинок.

З. Спорудження пам'ятника {/ Богдану Хмельницькому

У Києві на площі перед Софійським собором - гірка із сі­рих гранітних брил. На ній напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки - бронзовий кінь, різко й раптово зу­пинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку хвилюючу мить - здибленого розпале­ного скакуна. А тут - усе в бронзі до найменших деталей. І так вражаюче правдиво, що, здається, чуєш іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.

Цей скульптурний образ, здається, завжди стояв на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й керовані ним козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявця- ми. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях, у протиборстві різних сил.

Творець шедевра - видатний скульптор XIX століття, біло­рус за походженням, Михайло Микешин. З радістю прийняв­ши пропозицію вчених - ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й одразу почав працювати над проек­том. Художник ураховував побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Микеши- на з багатьма портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: витривалий, маневрений «син степу» - безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням ко­зачого генерала степових коней приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.

Нарешті проект готовий і схвалений Київським ініціатив­ним комітетом. Був складений кошторис, але уряд відмовив­ся покрити ці витрати, а також виділити з державної казни бронзу на монумент. Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи.

Відтоді спорудження пам'ятника Богданові Хмельницько­му стало всенародною справою. У січні 1870 року вся країна почала добровільний збір коштів. Жертвували переважно найбідніші - селяни, ремісники, солдати, робітники, низько- 1 оплачувані службовці. Однак зібраних коштів було замало.

Щоб зменшити витрати, скульптор відмовляється від су­провідних композицій на постаменті, усю увагу зосереджує на | постаті вершника. Бронзу одержує з переробленого брухту ко- льорових металів, який дістається з великими труднощами. ^ Влада постійно ставить перепони: Микешина виселяють з бу­динку, де він працював над пам'ятником, за доносами накла­дають арешт на майно. У таких складних умовах митець про­довжує самовіддано працювати.

Через три роки бронзову постать нарешті відлили. Це був високохудожній мистецький твір. Безумовно, допомогли скульп- ^ тору в таких нелегких умовах не лише його талант, а й наполе- ( і гливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титу- II] лів, а з власного переконання в потрібності розпочатої справи. С Лишалося встановити скульптуру. Проте ця справа розтяг- нулася на довгих вісім років. Чиновники робили все, щоб від- 3= тягнути встановлення пам'ятника. Проблеми з його переве- щ зенням з Петербурга до Києва, збереженням, з пошуком міс- <£ ця встановлення вирішувалися надто повільно.

І все ж настав цей вистражданий, довгоочікуваний день - у 11 червня 1888 року. На Софійській площі віднині височів щ пам'ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на від- р[ криття тільки його творця - Михайла Микешина. Так чинов­ники поквиталися зі славетним митцем, який віддано любив __ Україну. Майже тринадцятирічна історія спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стала зразком перемоги таланту ЗО художника, народного ентузіазму над бюрократичною тяга- Лк ниною.

(458 слів)За Д. Степовиком