5. Справжній учений у

Познайомитися було з ним легко. Я зайшов до його хати, а він зустрів мене відразу спокійно, без етикету, як свого зви­чайного знайомого. Ледве чи не з першого разу частував мене чаєм, що в Галичині було незвичайним. У нас частували тіль­ки людей близьких, давно знайомих.

У розмові він не намагався навертати мене до своїх погля­дів і взагалі не накидав ніколи своїх переконань іншому, не любив проголошувати в приватних розмовах свої ідеї, а на­тякав на них принагідно; якщо агітував, то хіба книжками.

Франко був дуже працьовитим: читав книжки, робив нотат­ки цілими днями, писав прозові та поетичні твори й наукові статті. Навіть при гостях Іван Якович не покидав своєї праці й, розмовляючи з ними, безупинно працював. От цим і можна по­яснити велику кількість написаних ним творів і широкі його знання. З усіх українських письменників Франко найбільш плодовитий. Своєю пильністю він набував знання найважливі­ших чужих мов, читав майже всіх авторів в оригіналах і ви­вчав мови самотужки зі словником і граматиками. Пам'ять мав унікальну і завдяки їй, як і превеликій працьовитості, на­був надзвичайно широких знань. Своїми знаннями Іван Яко­вич не хвалився ніколи, а вони показувалися принагідно.

У глибині його знань я часто мав нагоду пересвідчитися. Коли я складав іспит з французької мови, мені дали завдан­ня - опрацювати добу романтизму й Шатобріана. Після іспи­ту зайшов я до Франка й згадав про це, і він розказав мені на­багато більше й докладніше, ніж я написав, спеціально готу­ючись до іспиту. Чогось такого мені не доводилося в житті за­знати ніколи більше.

Франко знав релігію краще, ніж професори теології, літе­ратуру, політичну економію, природничі науки, історію, ет­нографію ліпше, ніж деякі вчителі тих наук. Узагалі мав він широке коло всебічного знання не як дилетант, а як справж­ній учений.

Франко мав два захоплення - книжки й рибальство. Біль­шість зароблених грошей він витрачав на книжки, бо не всі потрібні матеріали міг знайти по бібліотеках. Помалу зібрав досить гарну бібліотеку з цінних наукових творів і радо по­зичав знайомим свої книжки. Не раз було скрутно у Франка з грішми, не вистачало на прожиток, але на книжки мусило бути.

Друга його пристрасть - це рибальство. Він не палив, не пив, у карти не грав, жодного виду спорту не знав, а тільки зрідка відривався від роботи і рибалив. Це була його одинока забава і відпочинок. Іноді Франко вибирався десь на село, найчастіше туди, де були невеличкі річки й ставки, і вишуку­вав усякі нори по берегах, найглибші місця, де сиділа риба. Розумівся він дуже добре, де риба любить пересиджувати, у яку пору найлегше її зловити, і знав прекрасно всякі породи риб, життя їх, норови і звички. Риба цікавила його тільки доти, доки не викинув її з води на берег, а як уже зловив і передав комусь іншому, то йому було до неї байдуже.

(442 слова)За Г. Величком

6. Михайло Драгоманов

Постать Михайла Драгоманова перебуває ніби на стикові двох великих епох в українському національно-визвольному русі - періоду культурницьких об'єднань українофільської ін­телігенції та періоду виникнення новітніх політичних партій європейського типу.

Народився Драгоманов на Полтавщині в родині з демокра­тичними настроями й широким зацікавленням історією і літе­ратурою. Спокійна й розважлива атмосфера провінційного життя завжди дисонувала зі жвавим характером Михайла. Під час навчання в Полтавській гімназії через конфлікт із керівництвом його мало не виключили зі складу учнів. Однак інтерес до навчання при цьому не згас. Більше того, у хлопця з'явилося бажання не лише здобувати знання, зокрема вивча­ти історію, а й ділитися своїми відкриттями і здобутками з іншими. Так, непомітно для себе, юний Драгоманов вливаєть­ся до культурно-освітньої роботи в недільних школах, які ор­ганізовують з ініціативи київської Громади.

Водночас він продовжує працювати й над розробкою науко­вої історії Римської імперії. У роботі над цією темою виявився потяг Драгоманова до осягнення законів розвитку людського суспільства, пошуку закономірностей, що керують учинками видатних особистостей та цілих народів. Невдовзі він захищає дисертацію, у якій розглядаються соціально-політичні й куль­турні теорії суспільного розвитку. Зацікавлення Драгоманова античністю мало свою специфіку, оскільки в цивілізаційному плані саме Римська імперія стала своєрідною точкою відліку в правовому поступі європейських конституційних свобод. У її історії вчений прагнув знайти відповідь, наскільки придат­ним є цей шлях для України.

Однак життя диктувало свої умови. 1863 року вийшов сумно­звісний Валуєвський циркуляр, що ставив поза законом будь- які форми існування української культури й проголошував її вторинність, неповноцінність. Драгоманов разом з діячами київської Громади починає працювати в галузі етнографії, іс­торії та археології для того, щоб дієво протистояти наступові чиновників з Міністерства народної освіти. Жвава співпраця з громадівськими осередками швидко дає свої результати: одна за одною виходять підготовлені ним збірки українських пісень.

Політична й громадська діяльність поглинають Драгомано­ва дедалі більше. У численних рецензіях, оглядах, статтях Михайло Петрович порушує широке коло проблем - від роз­витку сучасної української мови та літератури до становища культур слов'янських народів у Німеччині й Австрії. Під час перебування в науковому відрядженні до країн Європи він відвідує Берлін, Прагу, Цюріх, Гейдельберг, Відень, Флорен­цію; уважно придивляється до особливостей європейського соціального устрою, програм політичних партій, національної політики тощо.

Насичення новими прогресивними ідеями спричинило остаточний розрив Драгоманова з владою. У вересні 1875 року його звільняють з університету. За домовленістю з київською Громадою він виїжджає до Женеви, де розпочинає видання спочатку альманаху, а згодом журналу «Громада». У цей пе­ріод остаточно викристалізовується політичне кредо Михайла Петровича, якому він служитиме до кінця свого життя: про­паганда конституційних свобод, соціального й духовного роз­витку української нації, залучення її до європейського життя.

Викладаючи у Вищій школі в Софії, куди він йереїхав у 90-х роках, Драгоманов виступає духовним натхненником од­нієї з перших українських політичних партій Галичини. Ду­ховну спорідненість з цією людиною відчували в багатьох країнах, особливо в Болгарії. Однак насправді своїми помис­лами і справами Драгоманов завжди належав лише Україні.

(454 слова)За О. Сокирко