69.Організаційно правові засади державного управління у галузі зв’язку.

Рівні державного регулювання електричного зв'язку України:

Кабінет Міністрів України

Міністерство інфраструктури України

Національна комісія з питань регулювання зв'язку (далі -НКРЗ) - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України Комісія є органом регулювання у сферах телекомунікацій, надання послуг поштового зв'язку, підконтрольним Президентові України

Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» - структура, в якій держава володіє контрольним пакетом акцій і через яку має можливість значною мірою впливати на суб'єктів надання послуг телекомунікаційного зв'язку по всій Україні

Основними завданнями НКРЗ є:

* проведення єдиної державної політики регулювання в галузі зв'язку;

* здійснення державного регулювання та нагляду в галузі зв'язку з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв'язку, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації мереж зв'язку з урахуванням інтересів національної безпеки;

* забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом України і функціонування ринку телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку на основі збалансування інтересів суспільства, операторів та користувачів цих послуг;

70. Організаційно-правові засади державного управління паливно-енергетичним комплексом.

71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції.

72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти.

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері освіти є положення таких документів:

* Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ «Про освіту»;

* Закон України від 10 лютого 1998 p. № 103/98-BP «Про професійно-технічну освіту»;

* Закон України від 13 травня 1999 р. № 651-XIV «Про загальну середню освіту»;

* Закон України від 22 червня 2000 р. № 1841-III «Про позашкільну освіту»;

* Закон України від 11 липня 2001 р. № 2628-ПІ «Про дошкільну освіту»;

* Закон України від 17 січня 2002 р. № 2984-ІН «Про вищу освіту»;

* Указ Президента України від 17 квітня 2002 р № 347/2002 «Про Національну доктрину розвитку освіти»,

* постанова Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р № 1757 «Про затвердження Положення про Міністерство освіти і науки України»,

* наказ Міністерства освіти і науки України від 1 лютого 2006 р № 71 «Про затвердження умов прийому до вищих навчальних закладів України» тощо

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Міністерство освіти і науки, молоді та спорту у сфері освіти України є:

* участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти;

* створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

* забезпечення розвитку освітнього потенціалу України;

* визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти;

* забезпечення інтеграції вітчизняної освіти у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів (Постанова Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006р. №1757 «Про затвердження Положення про Міністерство освіти і науки України»).

2. Вища атестаційна комісія (далі - ВАК України) - це центральний орган виконавчої влади, який реалізовує державну політику в галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК України підвідомчий Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями ВАК України у сфері освіти є:

* участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;

* забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;

* координація діяльності органів виконавчої влади і керівництво роботою науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

* проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації,

* розвиток міжнародного співробітництва у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (Указ Президента України від 25 лютого 1999 р № 216/99 «Про Положення про Вищу атестаційну комісію України»)

3. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування як суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти створюють відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на

* управління навчальними закладами, що є комунальною власністю,

* організацію навчально-методичного забезпечення навчальних закладів, удосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготування та атестацію в порядку, встановленому МОН України,

* координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей,

* визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку,

4. Центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти (Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Міністерство культури України, Служба безпеки України, Міністерство охорони здоров'я України тощо), разом з МОН України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, професійної підготовки та перепідготовки кадрів. Наприклад, у системі Міністерства внутрішніх справ України діють п'ять університетів внутрішніх справ (Київський, Харківський, Львівський, Дніпропетровський, Луганський), які готують кадри на бюджетній основі для зазначеного міністерства, а також на контрактній основі - для інших галузей народного господарства.

Консультативно-дорадчі суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти.

73. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки.

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері науки є положення таких документів:

1. Закон України від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність»;

2. Закон України від 25 червня 1993 р. № 3322-ХІІ «Про науково-технічну інформацію»;

3. Закон України від 10 лютого 1995 р. № 51/95-ВР «Про наукову і науково-технічну експертизу»;

4. Закон України від 11 липня 2001 р. № 2623-Ш «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»;

5. Закон України від 4 липня 2002 p. № 40-IV «Про інноваційну діяльність»;

6. Указ Президента України від 30 грудня 2005 р. № 1873/2005 «Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій»;

7. постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 р. № 1717 «Про Державний фонд фундаментальних досліджень» тощо.

Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах.

1. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту відіграє провідну роль у сфері як освіти, так і науки. До основних завдань указаного міністерства у сфері науки належать:

* участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

* забезпечення розвитку наукового та науково-технічного потенціалу України;

* визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

* сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації;

2. ВАК України у сфері науки реалізує такі основні завдання:

* формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

* керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

* проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (Указ Президента України від 25 лютого 1999 р. № 216/99 «Про Положення про Вищу атестаційну комісію України»).

3. Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій України) - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що формує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної та інноваційної політики, робота якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус Держінвестицій України визначається тим, що він:

* вживає заходів щодо залучення інвестицій в економіку України;

* формує інформаційні бази даних про інвестиційні та інноваційні програми і проекти;

* готує відповідно до законодавства пропозиції щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності;

* здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів;

4. Національна академія наук України (далі - НАН України) - це вища наукова організація України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях незалежно від форм власності

Також необхідно вказати на існування державних галузевих академій наук їх на сьогодні п'ять

Українська академія аграрних наук.

Академія медичних наук України. Академія педагогічних наук України. Академія правових наук України. Академія мистецтв України.

Консультативно-дорадчі суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері науки.

1. Національна рада з інноваційного розвитку України – це консультативно-дорадчий орган, утворений при Президентові України з метою сприяння формуванню та реалізації єдиної державної інноваційної політики в Україні.

2. Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України - це консультативно-дорадчий орган при главі держави, який виробляє пропозиції щодо державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, інтелектуальної власності й трансферу технологій

3. Координаційні ради з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки - це консультативно-дорадчі органи при МОН України, до складу яких входять провідні вчені, а також фахівці академій наук, науково-дослідних і науково-технічних установ, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, метою діяльності яких є участь у формуванні науково-технічної політики з пріоритетного напряму розвитку науки і техніки

4. Міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень - консультативно-дорадчий орган при НАН України, метою діяльності якого є сприяння розвитку фундаментальних досліджень в Україні і координації діяльності Національної та галузевих академій наук, громадських наукових організацій, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у цій сфері.

74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі охорони здоровя.

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері охорони здоров'я є положення таких документів:

* Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ;

* Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1972-ХІІ «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СН1Д) та соціальний захист населення»;

* Закон України від 4 квітня 1996 р. № 123/96-ВР «Про лікарські засоби»;

* Закон України від 16 липня 1999 p. № 1007-XJV «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»;

* Закон України від 22 лютого 2000 р. № 1489-Ш «Про психіатричну допомогу»;

* Закон України від 6 квітня 2000 р. № 1645-ПІ «Про захист населення від інфекційних хвороб»;

Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах,

Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) - є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України

Основними завданнями МОЗ України є

* забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення,

* розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості,

* організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню,

2. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфері охорони здоров'я за рахунок наявності в їхній структурі обласних та районних (міських у Києві та Севастополі) управлінь (відділів) охорони здоров'я та відповідних структур виконавчих комітетів рад. Слід підкреслити, що органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво діяльністю комунальних закладів охорони здоров'я.

Основними завданнями управлінь охорони здоров'я у складі місцевих органів виконавчої влади є:

* забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я;

* прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров'я для нормативного забезпечення населення медико-санітарною допомогою;

* здійснення заходів, спрямованих на запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям і на їх ліквідацію;

* організація надання медико-санітарної допомоги населенню, роботи органів медико-соціальної експертизи, закладів судово-медичної та судово-психіатричної експертизи;

3. Центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади охорони здоров'я (Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство інфраструктури

України, Служба безпеки України тощо) разом з МОЗ України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі охорони здоров'я, за рахунок надання медичної допомоги категоріям громадян, які мають стосунок до вказаних органів виконавчої влади, а також іноді і членам їх сімей. Наприклад, у системі Міністерства оборони України існують військові шпиталі, медичні служби військових частин, а також Військово-медична академія, де готуються медичні кадри для потреб Міністерства оборони України Керівництво всіма структурними підрозділами медичної служби здійснюють відповідні управлінські структури вказаного міністерства

4. Академія медичних наук України - це державна наукова організація з проблем медицини та охорони здоров'я, заснована на державній власності, яка діє відповідно до законодавства України на самоврядній основі Академія об'єднує у своєму складі дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів га іноземних членів, що обираються загальними зборами Академії, та всіх наукових співробітників, що працюють у наукових установах Академії, для спільного проведення досліджень у галузі медичних наук та охорони здоров'я з метою поліпшення здоров'я та продовження життя населення Самоврядність Академії полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків Чисельність членів Академії медичних наук України - 50 дійсних членів (академіків) і 95 членів-кореспондентів

7. Національна рада з питань охорони здоров'я населення -консультативно-дорадчий орган при Президентові України, основним завданням якого є сприяння формуванню та реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я населення.

Національна рада для виконання покладеного на неї основного завдання:

* вивчає та аналізує стан розвитку сфери охорони здоров'я в Україні, здійснює у межах своїх повноважень підготовку пропозицій щодо перспектив та напрямів її розвитку, вдосконалення системи управління охороною здоров'я;

* сприяє у запровадженні європейських стандартів забезпечення права громадян на якісну і доступну медичну допомогу;

* розглядає проекти законів, інших нормативно-правових актів з питань охорони здоров'я, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цих питань;

2. Національна координаційна рада з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу - це консультативно-дорадчий орган, утворений при Кабінеті Міністрів України з метою координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, відповідних міжнародних та громадських організацій, зокрема організацій людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією/ СНІДом, для ефективної реалізації єдиної політики, консолідованого використання коштів і вдосконалення системи моніторингу у сфері запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу.

3. Міжвідомча комісія по боротьбі з туберкульозом - це консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України, утворений для координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань розроблення і реалізації правових, організаційних та інших заходів, спрямованих на боротьбу з туберкульозом.

4, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України - це консультативно-дорадчий орган, утворений з метою забезпечення спрямування і координації зусиль органів виконавчої влади і громадських організацій для боротьби з наркоманією як соціальним явищем.

75.Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури.

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері культури є положення наступних документів;

* Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р №2117 XII,

* Закон України від 16 листопада 1992 р № 2782-ХІІ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»,

* Закон України від 21 грудня 1993 р № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення»,

* Закон України від 24 грудня 1993 р № 3814-ХІІ «Про Національний архівний фонд та архівні установи»,

* Закон України від 27 січня 1995 р № 32/95-ВР «Про бібліотеки і бібліотечну справу»,

* Закон України від 29 червня 1995 р № 249/95-ВР «Про музеї та музейну справу»,

* Закон України від 5 червня 1997 p. № 318/97-ВР «Про видавничу справу»;

* Закон України від 13 січня 1998 р. № 9/98-ВР «Про кінематографію»;

* Закон України від 31 травня 2005 p. № 2605-IV «Про театри і театральну справу»;

Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах.

Міністерство культури України - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у сфері культури, туризму, а також державної

мовної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України

Основними завданнями Міністерство культури України є

1. участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики;

2. участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі;

3. координація здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до його компетенції;

4. сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризації культурних надбань Українського народу; здійснення міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції Міністерства (постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1566 «Про затвердження Положення про Міністерство культури і туризму України»).

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) - це конституційний, постійно діючий колегіальний орган, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також: здійснення регуляторних повноважень, передбачених законодавством.

* участь у розробці і реалізації державної політики у сфері телерадіомовлення,

* розробка і затвердження Плану розвитку національного телерадіол-інформаційного простору,

* здійснення каналу стану телерадіомовлення в Україні,

* прийняття рішень про створення та розвиток каналів мовлення, мереж мовлення, телемереж, які передбачають використання радіочастотного ресурсу,

Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо України) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в інформаційній та видавничій сферах, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держкомтелерадіо України є:

* участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної політики у сфері захисту суспільної моралі;

* міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань діяльності інформаційної та видавничої сфер;

* здійснення управління в інформаційній та видавничій сферах;

Державний комітет архівів України (Держкомархів України) - це спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства, Основними завданнями Держкомархіву України є:

* участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері архівної справи і діловодства;

* здійснення в межах повноважень, визначених законом, нормативно-правового регулювання відносин у сфері архівної справи і діловодства;

Академія мистецтв України - це державна наукова організація, яка діє відповідно до законодавства України на самоврядній основі з метою забезпечення розвитку українського мистецтва, відродження національних традицій, проведення фундаментальних досліджень з історії становлення і розвитку художньої культури України.

Національна рада з питань культури і духовності - це консультативно-дорадчий орган при Президентові України, основними завданнями якого є розроблення пропозицій з питань формування та реалізації державної політики у сфері культури і духовності, сприяння відродженню самобутності українського народу як важливого фактора утвердження єдності та міжнаціональної злагоди в суспільстві, сталого розвитку України, створення її гідного іміджу у світовому співтоваристві.

Рада з питань інформаційної політики при Президентові України - це консультативно-дорадчий орган при главі держави, який створений з метою повнішого забезпечення права громадян на інформацію, поліпшення координації діяльності органів державної влади у процесі розроблення і реалізації державної інформаційної політики

Міжвідомча рада з питань кінематографії - це консультативно-дорадчий орган, що діє на громадських засадах при Міністерстві культури і туризму України з метою розгляду пропозицій щодо забезпечення виконання законодавства України про розвиток національної кіноіндустрії

76. . Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації

* Законом України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" 

* постановами Кабінету Міністрів України "Про тарифи на розповсюдження періодичних друкованих видань" 

* "Про рекламу" 

* "Про видавничу справу"

* Указу Президента України від 28 лютого 1995 р. "Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року"

* "Про інформацію" 

* "Про державну таємницю"

77. Організаційно-правові засади державного управління телебаченням і радіомовленням

* . «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»

* «про телебачення і радіомовлення»

* «Про інформацію»[

Державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України[4], який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відповідальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

Основними завданнями Державного комітету в сфері телебачення і радіомовлення є: забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення і радіомовлення; організація виконання актів законодавства у сфері телебачення і радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення; формування національного телерадіопростору; організаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на зарубіжну аудиторію.

Законом України від 23 вересня 1997р. створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення[5]— постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний в своїй діяльності Верховній Раді і Президенту України та відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, зростання професійного, художнього та етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, який обирається таємним голосуванням членами Національної ради за спільним поданням Верховної Ради і Президента України.

До компетенції Національної ради належить: контроль за додержанням законодавства у галузі телебачення і радіомовлення України; участь в реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення та концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України; забезпечення прав громадян і захист інтересів національних телерадіовиробників.

Національна рада відповідно до Закону України від 23 вересня 1997 р. «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»[6] забезпечує розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради, Президента України та Кабінету Міністрів України і здійснює контроль за додержанням порядку, форм і стандартів мовлення. На конкурсній основі Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовленні та час мовлення. Порядок видачі ліцензії визначається Закон ом Українки від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення»[7].

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення і радіомовлення суб'єктами правовідносин України; за додержанням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; порядку мовлення під час виборів і референдумів; стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм; чинного законодавства України щодо реклами, авторського права і суміжних прав, державної мови, спонсорської діяльності; за розподілом та ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб телерадіомовлення.

Національна рада має право: здійснювати перевірку діяльності телерадіоорганізацій щодо умов та порядку використання каналів мовлення; отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи, відомості та положення щодо їх діяльності; розглядати справи про порушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства України та умов, зазначених - у ліцензії, і вживати за результатами розгляду примусові заходи (оголошувати попередження, застосовувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії); подавати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії та ін.

Законом України від 18 липня 1997 р. «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»[8] з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, створена система Суспільного телерадіомовлення України.

Важливе значення в сфері управління культурою має інформація. Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»[10] встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони і захист особи та суспільства від неправдивої інформації.