1.3. Особливості національної економіки

Ефективність функціонування національної економіки — задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного ба­гатства і стан довкілля — вирішальною мірою залежить від типу економічної системи.

Економічна система — це спосіб організації національної економіки.

Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага. Господарське життя будь-якого суспільства передбачає узгоджен­ня і розв'язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації еконо­міки:

що виробляти ? як виробляти ? для кого виробляти ?

Що виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів має виробити економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні слід вироб­ляти — одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й неба­гато товарів виробничого призначення, чи навпаки?

Як слід виробляти блага? Які фірми мають це робити? Які техно­логії та ресурси слід використовувати для виробництва продуктів? Із чого краще виробляти електроенергію — з нафти чи з вугілля? Хто має обробляти землю, а хто навчати учнів та студентів? Як доцільніше виробляти блага — за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних підприємствах?

Дія кого виробляти блага? Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними інди­відами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство — де мало багатих і багато бідних, чи в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?

У різних економічних системах використовують різні способи розв'язання цих трьох проблем організації економіки. Економічні системи розрізняються не лише за цими способами, а й за тим, хто володіє економічними ресурсами. Хто є власником землі та заводів, вугільних шахт і лісів? Хто володіє будинками й готелями? Про­дуктивною худобою та автомобільними шляхами?

В економіці, яка грунтується на приватній власності, економіч­ними ресурсами та виробленими продуктами володіють здебільшого приватні особи та фірми, які їм належать. Проте в усіх країнах з приватною власністю держава володіє значними активами, що вклю­чають землю, ліси, транспортну мережу, житлові об'єкти тощо.

В економіці з державною власністю економічні ресурси належать державі. Прикладом такої економіки був СРСР.

Кожній національній економіці притаманні свої особливі риси, проте загалом розрізняють два типи економічних систем. Це — традиційне, або натуральне, господарство й товарне господарство. Товарне господарство, у свою чергу, може бути ринковим або адміні­стративно-командним. Економіки багатьох країн є перехідними, тобто одну економічну систему змінює інша. Так, українська еконо­міка нині переходить від командних до ринкових відносин.

Національна економіка - це структурована в галузевому й регіональному просторах економічна діяльність у масштабах країни, регульована інституціональною системою, що відповідає економічному, політичному (державному) і ідеологічному (суспільному) порядкам країни.

Рівень розвитку національної економіки, що визначає її положення у світовій економічній системі, оцінюється ступенем використання національного багатства для забезпечення високого рівня якості життя населення, національний безпеці й конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках товарів, послуг і капіталів.

Поняття "національна економіка" тісно пов'язане з поняттям "економічна система", тому що конкретизує економічну систему, відображає специфічні риси, обумовлені географічним положенням країни, її участю в міжнародному розподілі праці, культурними, історичними традиціями й іншими факторами.

Національна економіка є історично сформованою системою суспільного відтворення країни, взаємозалежною системою галузей і видів виробництв, що охоплює існуючі в народному господарстві форми суспільної праці. Національна економіка складається з ряду великих сфер: матеріальне й нематеріальне виробництво, невиробнича сфера.

Найважливішою складовою частиною національної економіки є матеріальне виробництво, у якому створюються необхідні для життя й розвитку суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок. Найбільшою галуззю матеріального виробництва є промисловість, що складається із двох груп галузей - добувної та обробної.

В економічній теорії серед підприємств матеріальної сфери виділяють підприємство з виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання.

Нематеріальне виробництво відрізняється від матеріального своїм продуктом, що має нематеріальну форму: наукові знання й інформація; твори мистецтва (кінофільми, книги, театральні постановки); послуги, надавані населенню. Нематеріальне виробництво включає науку й наукове обслуговування, мистецтво й культуру, утворення, охорону здоров'я й ін.

Невиробнича сфера необхідна суспільству, тому що в неї входять утримування армії, судові і юридичні органи, релігійні установи, інші громадські організації.

Головною метою всієї економічної політики є створення ефективної й конкурентоспроможної економіки. При цьому механізми й методи досягнення цієї мети містять у собі набір інструментів, що дозволяє створити сприятливе середовище для господарської діяльності всіх суб'єктів економіки незалежно від форм власності.

Національна економіка як соціально-економічна система характеризується наступними ознаками:

• наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами країни, що базуються на розподілі праці;

• загальне економічне середовище в якому діють господарські суб'єкти. Економічне середовище формують: а) єдине господарське законодавство; б) єдина грошова система; в) спільна фінансоова система;

• спільний економічний центр, що контролює діяльність господарських суб'єктів. Цим центром є держава;

• спільна система національного захисту. Це наявність свого роду економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних податків, квот, тощо.

Суб'єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава. Метою національної економіки є:

1. Стабільні високі темпи росту національного обсягу виробництва. Це означає стійке зростання виробництва товарів і послуг у даній країні без різких змін, спадів і криз.

2. Стабільність цін. Потрібно враховувати, що незмінні протягом тривалого часу ціни сповільнюють темпи росту ВНП, знижують зайнятість населення. Низькі ціни гарні для споживача, але позбавляють стимулу виробника, високі ж, навпаки, стимулюють виробництво, але знижують купівельну спроможність населення. Тому досягнення стабільності цін у сучасній ринковій економіці означає не "заморожування" їх на тривалий період, а планова регульована зміна.

3. Підтримка зовнішньоторговельного балансу. На практиці це означає досягнення відносної рівноваги між експортом і імпортом, а також стабільний обмінний курс національної валюти на валюти інших країн. Якщо в країну ввозиться більше товарів, чим продається за кордон, то виникає негативне сальдо торговельного балансу. Якщо вивозиться більше товарів, ніж надходить у країну, то говорять про позитивний сальдо. На стан торговельного балансу значний вплив має курс валюти - величина грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошовій одиниці іншої країни. Підвищення або зниження курсу валют може змінити досягнутий баланс і викликати позитивне або негативне сальдо.

4. Високий рівень зайнятості. Він досягається у випадку, якщо кожний бажаючий одержати роботу знаходить неї. Але це не означає, що повна зайнятість охоплює все працездатне населення країни. У будь-якій країні в кожний даний момент часу є певна кількість людей, що тимчасово не працюють у зв'язку зі зміною місця роботи або місця проживання. Крім того, завжди є структурне безробіття, обумовлена невідповідністю структури нових робочих місць, пов'язаних із впровадженням нових технологій, наявній структурі робочої сили й відставанням останньої по кваліфікаційних вимогах і нових професіях від попиту на ці професії.

Суб´єктами економіки виступають: домашні господарства; підприємства; держава; закордон. Вони проявляють свою господарську діяльність на макроринках: товарному; ресурсному; фінансовому.

• Домашні господарства охоплюють всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого боку – всіх споживачів товарів і послуг. Домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

• створюють пропозицію факторів виробництва на ринку ресурсів;

• сплачують особисті податки до державного бюджету;

• споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;

• заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

• Підприємства – це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля, транспорт, всі організаційні форми капіталу, що виробляють товари і послуги. Видами економічної активності підприємств є:

• формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

• формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;

• сплата податків до державного бюджету;

• формування попиту на кредити на фінансовому ринку;

• формування інвестиційного попиту на товарному ринку.

Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Види економічної активності держави:

• надання громадських благ;

• закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);

• формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

• стягнення податків;

• надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;

• інвестування за рахунок державного бюджету;

• вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

Держава суттєво впливає на процес кругообігу ресурсів, через державні закупки, податки і пропозицію грошей.

• Закордон охоплює економічні суб´єкти, які розташовані за межами даної країни і мають з нею господарські зв´язки. Види економічної активності закордону такі:

• формування експорту-імпорту товарів і послуг на товарному ринку;

• формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому ринку;

• здійснення валютних операцій.

Тепер розглянемо макроекономічні ринки.

• Товарний ринок представлений сукупним товаром і сукупними послугами. На товарному ринку формується сукупний попит і сукупна пропозиція; визначається рівновага, яка може бути досягнута за умов різних рівнів економічної активності; здійснюються структурні зрушення, які впливають на рівень ефективності функціонування всієї економічної системи; розгортаються конкурентна боротьба або процеси монополізації.

• Ресурсний ринок взагалі є ринком факторів виробництва, до яких належать праця, земля, капітал і підприємництво. Але з усіх факторів виробництва в макроекономічному аналізі, як правило, розглядається праця. Підприємництво, як фактор виробництва, враховується американською макроекономікою і вимірюється не кількісно, а якісно – як ділові якості людей. Що стосується капіталу, як фактору виробництва, то він розглядається як процес інвестування – перетворень грошового капіталу в інвестиційні товари – який поєднує фінансовий ринок з товарним ринком через економічну діяльність підприємств, домашніх господарств, держави.

Отже, на ринку праці формується пропозиція робочої сили з боку домашніх господарств, попит на робочу силу – з боку підприємств і держави. Важливим індикатором стану ринку праці є рівень безробіття; аналізуються також структура зайнятих та безробітних по галузям, регіонам, рівні кваліфікації, міграційні процеси.

• Фінансовий ринок охоплює грошово-кредитний, фондовий та валютний ринки. На грошово-кредитному ринку формується пропозиція грошей і попит на них, визначається процентна ставка, попит на кредити для інвестування. На фондовому ринку формується попит і пропозиція цінних паперів, визначаються біржові індекси, а також обсяг продажу цінних паперів. На валютному ринку формуються попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси.

Існують три види аналізу: статичний, порівняльної статики і динамічний. Вони відрізняються врахуванням фактора часу при економічних дослідженнях. При статичному аналізі фіксуються значення ендогенних параметрів на певний час. При порівняльній статиці визначаються ендогенні параметри в різні моменти часу, але не аналізується процес переходу від одного рівноважного стану до іншого. При динамічному аналізі екзогенні та ендогенні чинники розглядаються як функції часу, досліджується процес переходу економіки від одного стану рівноваги до іншого, виявляються також причини можливого неповернення економіки в стан рівноваги після екзогенного.