Тема 1. Основні проблемиморфемної будови слова. План

1. Актуальні питання морфеміки.

2. Морфемні структури слів у сучасній українській літературній мові.

3. Поняття нульової морфеми.

1. Основні шляхи розвитку морфем.

Література

Основна: 8; 9; 23.

Додаткова: 2; 7.

1. Термін <<морфема>> був запропонований І.О.Бодуеном де Куртене в 1881 р. як узагальнене поняття кореня та афікса, Морфема - результат так званого першого лінгвістичного членування (вираз А.Мартіне) мовленнєвого

ланцюжка на двосторонні одиниці. Морфема - мінімальна двостороння одиниця мови, у якій за певною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поділяється на простіші одиниці того самого рангу.

Актуальні питання морфеміки: встановлення основних одиниць морфеміки, визначення її парадигматики та синтагматики, а також зв’язків з іншими мовними підсистемами, насамперед із словотвірною. На сьогодні найбільше висвітлено статус морфеми, її варіативність, функціональне навантаження при словотворенні. Менш з’ясованим залишається питання про

комплексну одиницю морфеміки - морфемну структуру слова, а отже, про слово взагалі як про послідовність морфем, побудовану за певними правилами сполучуваності окремих її типів і класів, сукупності допустимих структур, властивих кожній частині мови. З цими питаннями пов’язана актуальна проблема вивчення закономірностей сполучуваності морфем як у плані взаємодії їх форми (проявляється через морфонологічні зміни), так і в плані поєднання їх значень (правила семантичної сполучуваності морфем).

2. У процесі встановлення інвентаря морфемних структур кожна морфема слова повинна бути переведена в одиницю певного класу: К (корені), Р (префікси), Ѕ (суфікси), І (з’єднувальні голосні), F (флексії). Наприклад, а) прості структури; б) складні:

а) 2РКF заохота 3РК2ЅF переусвідомлення

К2ЅF грамотійка ЗРК3 ЅF несприйнятливість

РКЅF згарище РКЅЅF одомашнювання

3РК6ЅF неоподатковуваність;

б) КІКЅF добродушний КІКЅ1КІК2ЅF електросвітловодолікарня.

Дослідниками на матеріалі 100 тисяч слів одержано 368 формул морфемних структур, що становлять інвентар комплексних одиниць морфемної підсистеми мови. Існує певна морфемна сітка, Що ніби нависає над кожним коренем, задаючи певні характеристики слова і визначаючи побудову допустимих структур у мові.

Серед дослідженого матеріалу слів з одним коренем виявлено близько 85% (54 морфемні структури), кількакореневих - близько 15% (314 морфемних структур). Продуктивність однієї формули морфемної структури простого слова приблизно в 33 рази вища, ніж у складного.

Мова ощадливо використовує інвентар морфемних структур, віддаючи перевагу небагатьом із них, що реалізуються у великій кількості слів. Якраз вони й становлять ядро морфемної підсистеми мови. Дієвими є такі закони:

а) глибини слова (у словах рідко порушується межа дозволеного оперативною пам'яттю людини, окресленого числом 7 морфем);

б) переваги (невелика кількість структур реалізується з високою частотою і охоплює переважну більшість слів словника, а решта їх має низький ступінь реалізації; перевага словам 3 глибиною 4± 1 морфема, зокрема, 4 морфеми - 34,51%, 5 морфем - 26,13%, 3 морфеми - 21,24%, що разом становить 82%);

в) простоти (складніші за кількістю охоплених словом одно- і різнофункціональних морфемних зв’язків структури використовуються рідше, ніж прості). Отже, чим простіша морфемна структура, тим вищий ступінь ії реалізації в інвентарі одиниць мовної системи.

У слові може бути максимум 4 префікси (поназдоганяти, поперерозподіляти), максимум 4 суфікси, проте одночасного такого поєднання не виявлено.

У мові існує тенденція до зменшення кількості одиниць, що пояснюється властивостями пам’яті людини (вона обмежена). З.Ф.Оліверіус, інтерпретуючи концепцію А.Мартіне щодо морфемної структури слова, справедливо відзначає, що мова дотримується економії інвентаря простих знакових одиниць. Вони разом з невеликою кількістю правил семантичної сумісності створюють основу мовного коду, який охоплюється пам’яттю людини та дозволяє породжувати і сприймати практично безкінечну кількість висловлювань.

Оскільки в мові панує тенденція до спрощення коду, обмеження накладаються і на складність морфемних структур, і на вживання складних її

типів, і на використання комбінацій морфем, багато з яких заборонені існуючими в мові правилами їх сполучуваності (фонемними, семантичними, стилістичними) тощо.