Тема 9. Технологічна політика міжнародної корпорації

Анотація:

Тема присвячена визначенню сутності технологічної політики міжнародних корпорацій, вивченню інноваційних стратегій міжнародних корпорацій, дослідженню інноваційного менеджменту в міжнародних корпораціях, розгляду основних форм обміну технологіями та кооперування в області інновацій.

Навчальні завдання:

• розкрити сутність понять технологічна політика та інноваційна політика;

• розглянути рівні управління інноваційним розвитком та фактори впливу на формування інноваційної політики міжнародних корпорацій;

• дослідити основні види стратегій в сфері інновацій міжнародних корпорацій;

• визначити сутність поняття інноваційний менеджмент та розглянути види і цілі інновацій;

• розглянути форми, засоби і особливості міжнародного обміну технологіями;

• вивчити типи технологічної політики міжнародних корпорацій.

• Дати аналіз моделей розміщення та структури управління НДДКР.

Форми контролю:

1. Вирішення ситуацій.

2. Тестування.

3. Усний опит.

Основні положення теми:

Технологічна політика міжнародних корпорацій – це процес, який включає в себе розробку стратегії технологічних перетворень; створення нових продуктів, техніки й технології; прийняття й реалізацію ключових технічних рішень; налагодження необхідних комунікації, а також іншу відповідну діяльність для забезпечення ефективного функціонування компанії.

Інноваційна політика – це система поглядів, вимог, принципів, що визначають основні напрямки та форми заходів в області інновацій.

Рівнями розробки інноваційної політики є стратегічний і тактичний.

Цілі й напрямки удосконалення інноваційної діяльності міжнародних корпорацій:

1. удосконалення організаційної структури (поліпшення адміністративних заходів управління науковими дослідженнями, поліпшення загальної технологічної організації проведення НДДКР, розвиток спеціальної технологічної організації проведення НДДКР, поліпшення взаємодії різноманітних служб);

2. удосконалення використання наукових кадрів (збільшення рівня наукової кваліфікації, стимулювання наукової праці);

3. удосконалення використання матеріальних ресурсів (добір перспективних напрямків НДДКР, якісне вдосконалення наукового обладнання, удосконалення форм й засобів використання наукового обладнання, вдосконалення й розширення використання допоміжного наукового обладнання, обробка й інтерпретація наукової інформації).

Фактори, що формують інноваційну політику міжнародних корпорацій поділяються на внутрішні і зовнішні, які в свою чергу формують чотири групи: економічні, соціальні, інституціональні і функціональні фактори.

Види стратегій в сфері інновацій:

1. стратегії подолання технологічних розривів: стратегія наступу; стратегія захисту; стратегія абсорбції;

2. науково-технічні стратегії: стратегія імітації; стратегія розробки технологічних процесів; стратегія наступальної спеціалізації; наступальної інновації.

Основні показники розвитку науково-технічного потенціалу міжнародних корпорацій: рівень розвитку техніки в порівнянні зі світовим; розмір наукоємності (частка витрат на НДДКР в обсязі продажів); тривалість життєвого циклу виробів, що випускаються; ступінь інтегрованості різних підрозділів між собою, частка досліджень (НДР) і розробок (ДКР) у загальних витратах на НДДКР; успішність сполучення централізації і децентралізації управління компанією і НДДКР як окремої сфери діяльності; використання ефективних методів організації інноваційного процесу, включаючи створення цільових груп, тимчасових трудових колективів, автономних підрозділів, внутрішньокорпоративних ризикофірм і т.д.

Інноваційний менеджмент являє собою одну з численних різновидів функціонального менеджменту, безпосереднім об'єктом якого виступають інноваційні процеси у всіх сферах; як система він являє собою комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов і ціннісних орієнтацій, що регулюють різні сфери інноваційної діяльності

Стратегічний інноваційний менеджмент концентрується на найважливіших проблемних і структурних сферах діяльності.

Основні функції стратегічного інноваційного менеджменту в міжнародних корпораціях: аналіз споживчого попиту; аналіз кон'юнктури ринку; дослідження ресурсних можливостей; аналіз внутрішнього середовища підприємства; прогноз стану зовнішнього середовища; прогноз перспектив з урахуванням факторів ризику; аналіз ступеня кооперування діяльності серед підрозділів; аналіз методів конкуренції та конкурентів; визначення особливостей галузевої діяльності; пошук ресурсів; пошук інноваційної альтернативи; розробка цілей і стратегії.

Оперативний інноваційний менеджмент охоплює всі напрямки тактичної діяльності корпорації, її функціональні підсистеми, структурні елементи і конкретно всіх учасників інноваційної діяльності.

Види інновацій: продукт-інновація; процес-інновація; соціальні інновації.

Науково-технічний альянс (НТА) – це стійке об'єднання фірм різних розмірів між собою або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розробки або удосконалення продукції.

Організація інноваційної діяльності – це процес упорядкування взаємодії ресурсів (у тому числі і людських) у рамках існуючої організаційної структури, що визначає склад і місце підрозділів, а також регламентує процедури, методи, процеси інновацій.

Інноваційний процес – процес створення нового виробу, технології або послуги від формулювання ідеї до освоєння промислового виробництва, випуску в продаж і досягнення комерційного ефекту.

Форми організації робіт зі здійснення інноваційних процесів: послідовна; паралельна; інтегральна.

Основні джерела фінансування НДДКР: державне фінансування; фінансування за рахунок власних коштів корпорацій; змішане (комбіноване) фінансування (частково державою і корпорацією).

Ризикофірма являє собою компанію, націлену на реалізацію проекту, пов'язаного зі значним ризиком з погляду ймовірності його успішного завершення.