- •Всупне слово
- •1. Загальні відомості.
- •1.1. Географічне розташування та кліматичні особливості Київської області
- •1.2. Соціальний та економічний розвиток Київської області
- •Будівельна діяльність
- •Зовнішня торгівля товарами
- •Роздрібна торгівля та ресторанне господарство
- •Ціни і тарифи
- •Фінанси
- •Доходи населення
- •Ринок праці
- •Р ис. 1.9. Рівень зареєстрованого безробіття за місцем проживання(у % до населення працездатного віку відповідної місцевості, на початок місяця)
- •Демографічна ситуація
- •2. Забруднення атмосферного повітря та руйнування озонового шару
- •2.1. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря
- •2.1.1. Динаміка викидів забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами Динаміка викидів в атмосферне повітря, тис. Т.
- •2.1.2. Динаміка викидів найпоширеніших забруднюючих речовин в атмосферне повітря у містах Київської області
- •2.1.3. Основні забруднювачі атмосферного повітря (за галузями економіки) Основні забруднювачів атмосферного повітря
- •2.2. Транскордонне забруднення атмосферного повітря
- •2.3. Стан атмосферного повітря та його якість в населених пунктах
- •2.4. Радіаційне забруднення атмосферного повітря
- •2.5. Використання озоноруйнівних речовин та їх вплив на довкілля
- •2.6. Вплив забруднюючих речовин на здоров’я людини та біорізноманіття
- •2.7. Заходи, спрямовані на покращення якості атмосферного повітря
- •3. Зміна клімату
- •3.1. Політика та заходи у сфері скорочення антропогенних викидів парникових газів
- •3.2 Національна система оцінки антропогенних викидів та абсорбції парникових газів
- •3.3. Політика у сфері адаптації до зміни клімату
- •4. Стан водних ресурсів
- •4.1. Водні ресурси та їх використання
- •4.2. Забруднення поверхневих вод
- •4.2.1. Скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти та очистка стічних вод
- •4.2.2. Основні забруднювачі водних об'єктів (за галузями економіки)
- •4.2.3. Транскордонне забруднення поверхневих вод
- •4.3. Якість поверхневих вод
- •4.3.1. Оцінка якості вод за гідрохімічними показниками
- •4.3.2. Гідробіологічна оцінка якості вод та стан гідробіоценозів
- •4.3.3. Мікробіологічна оцінка якості вод з огляду на епідемічну ситуацію
- •4.3.4. Радіаційний стан поверхневих вод
- •4.4. Екологічний стан Азовського та Чорного морів
- •4.5. Якість питної води та її вплив на здоров’я населення
- •4.6. Заходи щодо покращення стану водних об’єктів
- •5. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі та розвиток природно-заповідного фонду
- •5.1. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття та формування екомережі
- •5.1.1. Заходи щодо збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі. Стан біо- та ландшафтного різноманіття, структурних елементів екомережі та їх складових
- •5.1.2. Загрози та вплив антропогенних чинників на структурні елементи екомережі, біо- та ландшафтного різноманіття, а також заходи щодо їх зменшення
- •5.1.3. Біобезпека генетично модифікованих організмів
- •5.2. Охорона, використання та відтворення рослинного світу
- •5.2.1. Лісові ресурси
- •5.2.2. Спеціальне використання природних недеревних рослинних ресурсів.
- •5.2.3. Охорона та відтворення видів рослин, занесених до Червоної книги України, та тих, що підпадають під дію міжнародних договорів України
- •5.2.4. Адвентивні види рослин
- •5.2.5. Стан зелених насаджень України
- •5.3. Охорона, використання та відтворення тваринного світу
- •5.3.1. Стан та ведення мисливського господарства в державі
- •5.3.2. Стан та ведення рибного господарства в Україні
- •5.3.3. Охорона та відтворення видів тварин, занесених до Червоної книги України, та тих, що підпадають під дію міжнародних договорів України
- •5.3.4. Хвороби диких тварин, причини, заходи профілактики та боротьби з ними
- •5.3.5. Стан та динаміка інвазивних чужорідних видів, а також їх вплив на місцеве біорізноманіття
- •5.4. Природні території, що підлягають особливій охороні
- •5.4.1. Розвиток природно-заповідного фонду Київської області
- •5.4.2. Стан рекреаційних ресурсів та розвиток курортних зон
- •5.4.3. Історико-культурна спадщина
- •5.4.4. Туризм як фактор впливу на довкілля
- •6. Стан земельних ресурсів та ґрунтів
- •6.1. Структура та стан земельних ресурсів
- •6.1.1. Структура та динаміка основних видів земельних угідь
- •6.1.2. Деградація земель
- •6.2. Основні чинники антропогенного впливу на земельні ресурси
- •6.3. Якість ґрунтів
- •6.3.1. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення
- •6.3.2. Забруднення ґрунтів
- •6.3. Охорона земель
- •6.4. Нормативно-правове та інституційне забезпечення, міжнародне співробітництво
- •7. Надра
- •7.1. Мінерально-сировинна база
- •7.1.1. Стан та використання мінерально-сировинної бази
- •7.2. Система моніторингу геологічного середовища
- •7.2.1. Підземні води: ресурси, використання, якість
- •7.2.2. Екзогенні геологічні процеси
- •7.3. Геологічний контроль за вивченням та використанням надр
- •7.4. Дозвільна діяльність у сфері використання надр
- •8. Відходи
- •8.1 Структура утворення та накопичення відходів
- •8.2.Поводження з відходами (збирання, зберігання, утилізація та видалення)
- •8.3. Використання відходів як вторинної сировини
- •8.4. Транскордонні перевезення відходів
- •8.5. Державне регулювання в сфері поводження з відходами
- •9. Екологічна безпека
- •9.1. Екологічна безпека як складова національної безпеки
- •9.2. Об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку
- •9.3. Радіаційна безпека та радіоекологія
- •9.3.1. Радіаційне забруднення територій
- •9.3.2. Радіоактивні відходи
- •10. Сільське господарство та його вплив на довкілля
- •10.1. Ведення сільського господарства в Київській області
- •10.2. Внесення мінеральних та органічних добрив на оброблювані землі і під багаторічні насадження
- •Проведення вапнування і гіпсування ґрунтів у сільськогосподарських підприємствах
- •10.3 Використання пестицидів у сільському господарстві
- •11. Вплив енергетики на довкілля
- •11.1. Використання джерел енергії в енергетичній галузі держави
- •11.2. Ефективність енергоспоживання
- •11.3. Вплив на навколишнє середовище енергетичної галузі Вплив на довкілля тес.
- •Забруднення атмосфери газовими й пиловими викидами.
- •Забруднення земної поверхні відвалами шлаків і кар'єрами.
- •Вплив на довкілля аес.
- •Вплив на довкілля гес.
- •11.4. Використання альтернативних джерел енергії
- •Енергія сонця.
- •Вітрова енергія.
- •Енергія річок.
- •1. Тверде біопаливо
- •2. Рідке біопаливо
- •12. Вплив транспорту на навколишнє природне середовище
- •12.1. Транспортна система Київської області
- •12.1.1. Обсяги транспортних перевезень
- •12.1.2. Склад парку та середній вік транспортних засобів
- •12.2. Заходи щодо зменшення впливу транспорту на довкілля
- •12.3. Використання альтернативних видів палива
- •Ріпак, як сировина для виробництва безпечного для навколишнього середовища біологічного пального
- •13. Державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища
- •13.1. Екологічна політика України
- •13.2. Державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства
- •13.3. Моніторинг навколишнього природного середовища
- •13.4. Державна екологічна експертиза проектної документації
- •13.5. Економічні засади природокористування
- •13.5.1. Економічні механізми природоохоронної діяльності
- •13.5.2. Стан фінансування екологічної галузі
- •13.6. Удосконалення системи управління та нормативно-правового регулювання у сфері охорони довкілля та екологічної безпеки
- •13.7. Стандартизація, метрологія охорони довкілля і природокористування
- •13.8. Екологічний аудит
- •13.9. Екологічне страхування
- •13.10. Стан та перспективи наукових досліджень у галузі охорони довкілля
- •13.11. Участь громадськості у процесі прийняття рішень
- •13.11.1. Діяльність громадських екологічних організацій
- •13.11.2. Громадські рухи
- •13.12. Виконання державних екологічних програм
- •13.13. Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля
- •13.13.1. Співробітництво з Європейським Союзом
- •13.13.2. Залучення зовнішньої допомоги та координація діяльності щодо програм/проектів зовнішньої допомоги
- •13.13.3. Двостороннє та багатостороннє співробітництв Висновки і пропозиції
- •Пропозиції щодо зменшення техногенного впливу відходів на навколишнє природне середовище.
- •Пропозиції щодо зменшення еродованих, підтоплених земель та зсувонебезпечних ділянок
12.2. Заходи щодо зменшення впливу транспорту на довкілля
Транспорт являється основним забруднювачем атмосферного повітря Київської області. Тенденція збільшення транспортних засобів в населення в останні роки призводить до утворення великої кількості заторів на дорогах та як наслідок загазованості.
Заходи, щодо зменшення негативного впливу на довкілля:
- вживаються заходи по поліпшенню якості вітчизняного автомобільного палива, росте випуск високооктанового бензину заводами. Однак імпорт етилированих бензинів зберігається. У результаті в атмосферу від автотранспорту надходить менше свинцю;
- існуюче законодавство не дозволяє обмежити ввіз в країну старих автомобілів з низькими експлуатаційними характеристиками , і кількість іномарок з більшим терміном служби, що не відповідають нормам державних стандартів;
- в останні роки, незважаючи на ріст числа автомобілів, в області намітилася тенденція стабілізації обсягів викидів шкідливих речовин. Основні фактори, що дозволяють підтримувати таку ситуацію впровадження католітичних нейтролізаторів газів, що відробили; запровадження в дію обов`язкового екологічного сертифікування автомобілів, що належать юридичним особам; істотне поліпшення палива на АЗС.
З метою зниження забруднення навколишнього середовища триває переведення підприємств дорожнього господарства з рідкого палива на газ. Приймаються міри для поліпшення екологічної ситуації в районах розміщення асвальтобетонних заводів і вдосконалюються мазутні пальники.
12.3. Використання альтернативних видів палива
Одним з приорітетних альтернативних видів палива для автотранспорту є природній газ.
Стиснутий до 200 атмосфер природний газ як моторне паливо має низку важливих переваг порівняно з бензиновим і дизельним. Серед них цілий набір чудових екологічних достоїнств — на сьогодні він є найчистішим альтернативним паливом для транспортних засобів. Досить сказати, що у вихлопі двигуна, котрий працює на газі, маса канцерогенів у 10, а іноді й у 100 разів менша, аніж в інших видах палива. Особливо небезпечним є дизельне — воно складне за вмістом, і вихлопні гази при його спалюванні містять понад 40 сполук. Серед них можна знайти канцерогени, мутаногени і речовини, котрі порушують функції ендокринної системи, викликають респіраторні захворювання.
На даний момент частка використання стиснутого газа як палива на автомобілях порівняно до бензину мізерна, але зважаючи на нові Європейські стандарти можна вважати що в майбутньому альтернативне паливо посяде одне з перших місць.
Ріпак, як сировина для виробництва безпечного для навколишнього середовища біологічного пального
Європейські країни (ЄС) закуповують 47% витратної енергії, 75% з яких у вигляді нафти. Прогнози на майбутнє говорять про щорічне збільшення імпорту на 1,9%.
Сучасне пальне складає неабияку небезпеку для оточуючого середовища. Варто лише згадати про парниковий ефект, що виник у результаті збільшення СО2 в атмосфері. Його концентрація збільшується щорічно на 1,5•10-3 %/год. і в 2050 році вдвічі перевищить концентрацію СО2 в доіндустріальний період. Крім того, сірка, яка міститься в дизельному паливі, призводить до утворення великої кількості оксидів, котрі зумовлюють зникнення лісів. Розвинені країни гостро поставили проблему сірки, вбачаючи вирішення її необхідним для зменшення навантаження і збереження родючості удобрюваних сільськогосподарських угідь.
За вимогою ЄС у 1980 році була створена організація "Євробіодизель" (GEIE), яка зайняла одне із провідних місць в "енергетичній мережі" і вирішує питання виробництва палива з рослинних олій. Розвиток напряму з вирощування олійних як джерела палива отримало високу оцінку на ринку енергетичних ресурсів. Розвиток "енергетичної системи" за допомогою олійних дає унікальну можливість для історичної трансформації європейського сільського господарства з виробника продуктів харчування у виробника палива. Останнє характеризується високою конкурентоспроможністю на європейському ринку і, що дуже важливо, безпечністю для оточуючого середовища.
Ріпак вважається однією із найважливіших (після пальми та сої) олійною культурою в світі, яка являється джерелом одержання рослинного масла. За останні 20 років за значенням і поширенням він випередив арахіс, зерна бавовни і навіть, не так дивно, соняшник. Цьому посприяло виведення сортів, які містять мало ерукової кислоти та глюкозинолатів. У Канаді сорти ріпаку, що задовольняють вимогам за вмістом цих речовин, називаються канола. Канадська Асоціаця Канола має торгову марку, яка включає сорти ріпаку, які містять не більше 2% ерукової кислоти (С 22:1) у олії. Згідно з європейськими стандартами, вміст усіх глюкозинолатів не повинен перевищувати 20 мкмоль/г. Варто відмітити досить вигідне співвідношення між споживаною і вироблюваною енергією рослинами ріпаку (табл. 12.7.).
Порівняльний енергетичний баланс різних рослин
Таблиця 12.7.
Енергетичний еквівалент, ГДж/га |
Вид сировини |
||||||
ріпак |
Цукрові буряки |
пшениця |
Кукурудза |
картопля |
|||
Споживання енергії |
27,8 |
97,8 |
56,1 |
53,7 |
84,1 |
||
Виробництво енергвії |
62,7 |
159,8 |
64,2 |
68,9 |
87,5 |
||
Співвідношення |
1:2,25 |
1:1,63 |
1:1,14 |
1:1,28 |
1:1,04 |
* Примітка- без соломи
За даними ФАО (1995), посівні площі під ріпаком у світі щороку сягають 22-24 млн. га. Понад дві третини його виробництва (70%) сконцентровано в Китаї, Індії й Канаді — по 5,6-6,1 млн. га. Великі площі під ріпак відведено також у США, Австралії, Новій Зеландії, країнах Західної Європи, Польщі. Загалом 28 країн світу вважають ріпак основною олійною культурою. Як європейська олійна культура набув істотного поширення в середині ХІХ століття. Нині його посіви на європейському континенті сягають 3,3-3,5 млн. га. До Західної України він був завезений з Німеччини, причому на початку минулого століття його посіви за площею значно перевищували посіви соняшнику.
Значне збільшення виробництва насіння ріпаку зумовлене широким спектром використання олії для продовольчих потреб, а макухи (шроту), як концентрованого кормового білка, для годівлі сільськогосподарських тварин. Інтерес до цієї культури викликаний також великою необхідністю в одержанні олії з високим вмістом ерукової кислоти для промислових (технічних, хімічних) потреб.
У Лісостепу України ріпак є поряд із соняшником і соєю основною олійною і білковою культурою. Як промислову культуру його почали інтенсивно впроваджувати лише останніми десятиріччями. Площа під ним зросла до 100 тис. га, а урожайність становила в середньому 15 ц/га. Окремі господарства отримують 30-35 ц/га насіння. У структурі посівних площ він займає 0,3-0,5% (табл. 19.6)
Незначні обсяги виробництва товарного насіння ріпаку зумовлені відсутністю державної системи заготівлі, матеріально-технічної бази, добрив, високоефективних пестицидів, техніки для вирощування, збирання і очистки урожаю, відсутністю переробної промисловості. Розрахунки свідчать, що площі посіву ріпаку в найближчі роки можна збільшити у 6—8 разів і довести до 500 тис. га і більше, а врожайність товарного насіння збільшити до 24—26 ц/га. Це дозволить виробляти 380—400 тис. т олії, 500—600 тис. т концентрованого кормового білка, який за протеїном у 8—10 разів перевищує комбікорми.
За складом жирних кислот розрізняють наступні типи сортів ріпаку: Примітка:
++ — звичайний сорт з традиційним вмістом ерукової кислоти, багатий на глюкозінолат;
0/00 — сорт з низьким вмістом ерукової кислоти та глюкозинолату;
000— сорт з низьким вмістом лінолевої кислоти;
Е-тип — сорт з підвищеним вмістом ерукової кислоти;
0-тип — сорт з підвищеним вмістом масляних кислот;
Згідно з європейським стандартом (ЄС) сорти 00 містять менш як 20 мікромоль/г глюкозинолатів. Сорт 0 відповідає малому вмісту ерукової кислоти і високому вмісту глюкозинолатів. Поняття "промисловий сорт" відповідає будь-якому сорту з високим вмістом ерукової кислоти.
В Інституті хрестоцвітих культур створено такі сорти озимого ріпаку, як Тисьменицький, Іванна і Свєта. Вони занесені до Державного реєстру рослин, і їх висівають в 13 областях України та в п'яти країнах СНД. Ці перші "00" сорти, безерукові, низькоглюкозинолатні, забезпечують урожайність насіння 33-35 ц/га з вмістом олії 45%. Сорти ярого ріпака Оріон та Микитинецький двонульові, з урожайністю 24-26 ц/га, вмістом олії — 43%. Іншими словами, сорти озимого і ярого ріпаку відповідають світовим стандартам.
Олія, вироблена з вітчизняних сортів ріпаку, за вмістом основних жирних кислот прирівнюється до маслинової і придатна для використання безпосередньо в їжу, для виготовлення маргарину, майонезу, кулінарних жирів та інших високоякісних продуктів харчування.
Олія використовується як харчова для салатів а також для виготовлення маргарину. Всі харчові олії з ріпаку користуються широким попитом у покупців завдяки низькому вмісту насичених жирних кислот.
Ріпаковий корм містить близько 40% протеїну, що знаходиться на рівні кращих високопоживних рослинних протеїнів. Для моногастритої дієти він має кращий амінокислотний баланс ніж соєвий корм. Із насіння традиційних сортів одержується корм з вмістом більш як 100 мікромоль/г глюкозинолатів. Продукти гідролізу глюкозинолатів хрестоцвітих овочів придають їм характерний смак і їдкість гірчиці. Деякі з продуктів гідролізу токсичні або антипоживні. Частина похідних продуктів глюкозинолатів понижують смакові якості корму, а значить і бажання тварин вживати його. Саме тому корм з ріпаку обмежено застосовується для годівлі великої рогатої худоби і має низьку цінність. Корм із високоякісного насіння ріпаку, які містять мало глюкозинолатів, може використовуватись як добавка у всі види кормів для тварин без обмежень.
Один гектар ріпаку дає при відповідній технології вирощування 20 т зелених кормів, 20 т зелених добрив, 100 кг меду, 3,0—3,5 т насіння, 13 ц олії, 16 ц макухи, 500 кг паперу. Макуха (шрот) 00-сортів, що містить 37% протеїну, може використовуватися в будь-якій кормосуміші для тварин, може заміняти соєвий та соняшниковий шрот. У 1 кг макухи ріпака міститься 14-16 г незамінних амінокислот, зокрема лізину (в зерні ячменю, вівса, кукурудзи і пшениці — 5 г). Використання нехарчової олії ріпаку зараз широко вивчається у різних галузях промисловості, особливо тоді, коли є загроза ризику попадання олії у воду і проникнення її у ґрунтові води.
Олія з високоерукових сортів використовуються для виробництва змащувальних матеріалів з високою стійкістю: гідравлічні мастила, змащувальні, охолоджуючі змащувальні, антикорозійні, для змащування пилових ланцюгів та пил, адгезійні, масла для видалення іржі, біодизельне паливо, пилезатримуючі масла в приміщеннях для зберігання зерна, моторне і трансмісійне масла, масла для м'яких мастил. У найближчому майбутньому більшість мінеральних масел можуть бути замінені рослинними.
Крім того з олії ріпаку одержують гліцерин, метиловий ефір, жирні кислоти, з яких виготовляють кислоти, мила, спирти, сульфати, ефіри та аміни. Масло ріпаку може конкурувати з іншими рослинними оліями та тваринними жирами, які використовують для технічних цілей.
Заміна мінеральних масел на рослинні викликана екологічними проблемами. Ріпакова олія біологічно швидко розкладається і не несе в собі загрози для водоймищ: у ґрунті вона через 7 діб розкладається на 95% (мінеральне масло тільки на 16%).
Пальне одержують після видалення з олії гліцерину, який закоксовує форсунки паливної системи двигуна. Його ще називають ріпак-метилефіром (РМЕ). У країнах, які не мають власних запасів нафтопродуктів, взялись за спроби замінити дизельне пальне на РМЕ. До вирішення цих проектів включилися всесвітньо відомі фірми і компанії. У 1992 році французька компанія "Рено" випробувала новий автомобільний двигун, що працює на РМЕ. Оснащений ним автомобіль "Рено-21" пройшов 19 тис. км, показавши високу швидкість й економічність (витрата пального — 4 л на 100 км). Американська фірма "Нертон" також випробовує нові двигуни на пальному з ріпаку. В Бельгії й Нідерландах уже 80-85% громадського транспорту працює на біологічному пальному. Перша в Австрії фабрика комерційного виробництва біодизельного пального потужністю 500 т на рік була відкрита 1985 року. Через п’ять років його випуск зріс уже до 20 000 т. За даними Британської асоціації біопалив та олій (ВАВFО), 1995 року виробництво біодизельного пального в Європі сягало 327 000 т, а в найближчому майбутньому має зрости до 625 тис. т.
Ріпакова олія як біопаливо може використовуватися у вигляді чистої олії холодного пресування та етерифікованої. У першому випадку пальне підходить до двигунів з вихровою камерою, дообладнаних додатковою апаратурою для вприскування олії. На етерифікованій олії можуть працювати звичайні двигуни без переобладнання. Втрата потужності двигуна після переведення його на біопаливо становить лише 5-10%. Виробництво (переетерифікація) біодизеля включає в себе такі основні процеси (рис. 19.5).
Одержану після пресування олію очищають від побічних продуктів, фосфатидів, надмірної вологи, проводячи часткове рафінування (гідратацію, лужне рафінування і відбілювання). На етапі етерифікації, який проходить при безперервному переміщуванні з обігріванням, за допомогою надмірного введення метанолу одержують потрібний продукт — РМЕ і як побічний — гліцерин, який, до речі, має досить пристойну ціну, чим дозволяє знизити загальні затрати на виробництво основного продукту.
Раніше РМЕ використовували, як пальне для двигунів. За розробками останніх років рекомендується здійснити ще кілька технологічних операцій. У ході додаткових заходів (очищення, дистиляції і кондиціювання) РМЕ звільняють.