- •Розробка цілей, стратегій та формування стратегічного набору підприємства
- •3 Н .1. Стратегічне управління як реалізація цільового підходу
- •3.2. Роль, значення, сутність і місце мети у стратегічному управлінні
- •Роль мети в управлінні
- •3.3. Місія, генеральна мета підприємства
- •3.4. Класифікація цілей
- •3.5. «Дерево цілей» підприємства
- •Цільові орієнтири різних груп акціонерів щодо діяльності акціонерного товариства [38]
- •3.6. Сутність стратегії
- •3.7. Стратегічний набір
- •Стратегічна прогалина
- •3.7.1. Загальні та загальноконкурентні стратегії
- •Послідовність формування стратегій підприємства
- •Фактори, що впливають на визначення загальної стратегії
- •Загальні конкурентні стратегії (за м. Портером)
- •Стратегія «лідирування на основі зниження витрат цін»
- •Стратегія диференціації
- •Стратегія фокусування
- •3.7.2. Продуктово-товарні стратегії
- •Ринкові характеристики продуктово-товарних стратегій1
- •Анкета для оцінки змін у сзг
- •«Портфель» підприємства
- •Аналіз взаємодії сзг
- •Матриця «продукт – ринок»
- •3.7.3. Ресурсні стратегії
- •Техніка та технологія
- •Трудові ресурси
- •Фінансові ресурси
- •Інформаційні ресурси
- •Енергетичні ресурси
- •3.7.4. Функціональні стратегії
- •Маркетингова стратегія
- •Морфологічна матриця стратегій маркетингу [16]
- •Загальна структура плану (програми) маркетингу
- •1. Аналіз ситуації.
- •Стратегії ндпкр (наукових досліджень та розробок)
- •Загальна програма (план) ндпкр на підприємстві
- •Виробнича стратегія
- •Характеристики процесів виробництва відносно системи «вхід — вихід»
- •Структура плану розвитку виробництва
- •Стратегія фінансування
- •Оцінка значУЩості функцій методом попарного зІставлення
- •1. Стратегії кредитування:
- •Загальна структура програми фінансового розвитку
- •1. Загальна фінансова стратегія.
- •Стратегія управління іншими функціональними стратегіями
- •Стратегії управління персоналом
- •Загальна структура плану з формування та використання кадрового потенціалу (управлінню персоналом)
- •1. Добір і розстановка персоналу.
- •Стратегія матеріально-технічного забезпечення
- •Загальна структура плану розвитку матеріально-технічного забезпечення
- •Комплексні стратегії
- •Стратегії розвитку загального управління
- •Наведемо приклади стратегій загального управління та інформаційного забезпечення2 процесів управління.
- •4. Стратегія створення розвитку підсистеми організаційного аналізу та проектування.
- •5. Стратегія створення / розвитку підсистеми стратегічного планування.
- •Загальна структура плану (програми) розвитку системи загального управління підприємства
Енергетичні ресурси
Окремо треба розглянути енергетичні ресурси. По-перше, це пов’язано з тим, що для економіки України та для кожного підприємства вони є лімітуючим чинником і їхнє забезпечення та використання пов’язані з певними труднощами. По-друге, енергія в сучасному виробництві все частіше відіграє роль знаряддя праці, безпосередньо впливаючи на предмет праці, перетворюючи його в кінцеву продукцію. Ще в ХІХ ст. російський вчений С.Подолянський зазначав, що мірою виробничих можливостей суспільства може бути його енергетичний бюджет. Більшість підприємств України змушені зараз ретельно досліджувати енергомісткість власного виробництва, щоб скласти свій оптимальний енергетичний бюджет у межах існуючих обмежень.
Властивості енергії як ресурсу полягають у тому, що енергія легко трансформується з одного виду в інший. Це дає змогу пристосувати її до всіх особливостей виробництва всередині підприємства за рахунок використання супутнього технологічним процесам тепла, вторинних ресурсів, утилізації відходів тощо.
Потреба забезпечення достатнього обсягу енергії пояснюється ще й тим, що вона певною мірою є взаємозамінною з іншими ресурсами. Так, збільшення витрат енергії може пояснюватися не лише відсутністю її економії, а й процесом заміщення живої праці машинною.
Споживання енергії в матеріальному виробництві обернено пропорційне витратам робочої сили.
Стратегії стосовно енергетичних ресурсів пронизують усю виробничу діяльність держави, починаючи з міжурядових домовленостей, стратегій енергопостачання окремих регіонів галузей, підприємств і відомств. Вони мають форму енергетичних програм і повинні забезпечити взаємозв’язок і взаємопогодженість дій різних суб’єктів господарювання. Розробка та впровадження ресурсних енергетичних стратегій, виходячи зі специфічних особливостей енергопостачання в Україні, має специфічні особливості, які полягають у необхідності врахування кожним підприємством державної політики у цій сфері. Енергетичний ринок України у тому вигляді, в якому він нині існує, — не ефективний, не прозорий і потребує від кожного підприємства ретельної уваги. Основний його недолік — відсутність урахування інтересів виробників при формуванні потоків і взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами, що призводить до дефіциту енергії та боргів за її постачання.
3.7.4. Функціональні стратегії
Кожному керівникові треба розв’язувати проблеми побудови та вдосконалення системи управління підприємством. Розмаїття характеристик підприємств, зумовлене особливостями зовнішнього та внутрішнього середовища, типами продукції, що випускається, потребує дослідження сутності діяльності та варіантів управління нею, аналізу теорій побудови систем управління (див. підрозд. 1.2).
Економічна теорія свідчить, що сутність виробництва та управління ним не змінюється в процесі створення будь-яких матеріальних благ, але зміст виробництва та управління у кожному конкретному випадку буде різний. Сутність процесу управління ще з часів класичної теорії управління початку ХХ ст. розкривається через функції.
Функції управління, що виникають на основі розподілу та спеціалізації праці, характеризують будь-який процес управління і визначають види діяльності, які відбивають напрямки або стадії цілеспрямованого впливу на відносини людей у процесі виробництва та управління ним.
Ураховуючи багатоцільовий характер діяльності підприємства, можна стверджувати про наявність системи функцій.
Система функцій управління — це комплекс взаємопов’язаних у часі та просторі видів діяльності суб’єкта управління при його цілеспрямованому впливі на об’єкт.
А. Файоль у 1916 р. увів поняття функції управління як результату поділу операцій, що їх виконує підприємство в ході управління власною діяльністю. Він виділяв шість груп функцій, що складаються з технічних операцій (виробництво, переробка); торговельних операцій (купівля, продаж, обмін); фінансових операцій (залучення капіталів і управління ними); операцій безпеки (власності та осіб); операції обліку (інвентаризація, баланс, собівартість, статистика); адміністративних операцій (планування, організація, керівництво, координація та контроль) (рис. 3.34).
Нині деякі автори [22] обмежуються п’ятьма загальними та дев’ятьма конкретними функціями, а ГОСТ 24525.0-80 наводив 16 функцій управління промисловим підприємством. Тепер найчастіше виокремлюють такі функції: загальне управління, маркетинг, виробництво, облік і аудит, контроль, управління фінансами та кадрами, а залежно від потреб досягнення керованості підприємством вони можуть організаційно об’єднуватись або поділятись на окремі підфункції. Так, логістичний підхід до управління підприємством, що відбиває фізичний аспект ланцюга «забезпечення — виробництво — розподіл — збут», зумовлює виокремлення функції підготовки виробництва, яка складається з науково-технічної, економічної та соціальної підготовки, що організаційно оформлено у вигляді управлінських підсистем різного типу, розвитком яких також треба управляти стратегічно.
Незалежно від класифікаційних ознак, об’єднання в комплекси чи розподілу на підфункції, кожна функція має такі характеристики, які дозволяють їх ідентифікувати: мета, інформаційна база, методи прийняття та оформлення рішень, кадри певної кваліфікації, спеціальна технічна база та обладнання. Крім того, всередині кожної з функції (підфункцій) треба приділяти увагу плануванню, організації: керівництву, мотивації, контролю.
Функціональна стратегія — тип забезпечуючої стратегії у стратегічному наборі, що визначає стратегічну орієнтацію певної функціональної підсистеми управління підприємством, яка забезпечує їй досягнення цілей, а також (за наявності взаємопов’язаних обгрунтованих функціональних стратегій) керованість процесами виконання загальних стратегій та місії фірми.
Рис. 3.34
Будь-яка функціональна стратегія (тобто стратегія розвитку окремої функціональної підсистеми) має розроблятися з урахуванням таких чинників:
ролі та змісту діяльності з конкретної функції;
взаємозв’язку змістовної спрямованості та вектора впливу конкретної функції на досягнення конкретних цілей та місії підприємства загалом;
характер впливу (негативний чи позитивний) виконання робіт з кожної функції на розвиток (занепад) підприємства;
межі функцій та сфери «перехресних інтересів»;
переваг і недоліків у розвитку окремих функцій, сильних та слабких місць у їхній взаємодії;
наявності чи відсутності «вузькофункціонального» підходу, конфліктів у розв’язанні загальних проблем підприємства;
збалансованості між тенденціями розвитку підприємства та компетенцією фахівців, що є виконавцями робіт з окремих функцій, їхнього професіоналізму, етичних норм і підприємницького духу.
Урахування таких чинників і вимог дає змогу в ході розробки всіх стратегій функціонального типу сформувати високоефективний функціональний потенціал підприємства.