Тема 5. Система управління трудовим потенціалом суспільства

1. Поняття системи управління.

2. Сутність та роль системи управління трудовим потенціалом.

3. Рівні управління трудовим потенціалом.

4. Структура системи управління трудовим потенціалом суспільства.

5. Методи управління трудовим потенціалом.

6. Активна та пасивна політика держави в галузі управління трудовим потенціалом.

7. Стан управління трудовим потенціалом в Україні.

Література: 1, 5, 14, 15, 39, 40, 41. 44, 45, 61.

1. Поняття системи управління.

Основні компоненти системи управління будь-якими процесами – об’єкт, суб’єкт, мета, завдання, функції та механізм управління.

Управління – свідомий цілеспрямований вплив з боку суб’єктів, державних органів на людей та економічні об’єкти з метою керування їхніми діями та одержання бажаних результатів.

Система – є комплекс елементів та їхніх властивостей, взаємодія між якими зумовлює появу якісно нової цілісності.

Система управління – це сукупність пов’язаних, погоджених методів і засобів керівництва економікою, господарством, що використовуються органами управління, управлінським апаратом.

Система управління трудовим потенціалом спирається на дію об’єктивних законів ринкової економіки та головним чином на закон попиту і пропозиції. У конкретних ситуаціях застосовуються різні теоретичні концепції: класична, неокласична, інституціоналістська, монетаристська, марксистська, кейнсіанська та неокейнсіанська.

Управління як процес добре охарактеризував французський промисловець Анрі Файоль. На його думку, управляти означає:

1. Передбачати – вивчати майбутнє і встановлювати програму дій.

2. Організовувати – будувати подвійний організм керованого об’єкта: матеріальний і соціальний.

3. Розпоряджатися – приводити в дію персонал керованого об’єкта.

4. Узгоджувати – пов’язувати та поєднувати усі дії й зусилля.

5. Контролювати – стежити за тим, щоб усе відбувалося відповідно до встановлених законів, правил, розпоряджень.

2. Сутність та роль системи управління трудовим потенціалом.

Система управління трудовим потенціалом суспільства передбачає системний підхід до розгляду та аналізу процесів управління даним об’єктом. Такий підхід означає необхідність виявлення й оцінки взаємозв’язку та взаємозалежності чинників системи, прогнозування можливих змін і необхідні закони впливу. Управління є впливом на процес, об’єкт чи систему для збереження їх стійкості або переведення з одного стану в іншій відповідно до визначення цілей. Середовище, в якому існує людина, складається з трьох компонентів: живої природи, неживої природи і людського суспільства. Найскладніші процеси управління – в суспільстві, оскільки потребують цілеспрямованого впливу на діяльність людей, груп, колективів, класів з різноманітними інтересами. Сукупність цих інтересів стосується трьох сфер: економічної, соціальної, політичної.

Отже, система управління трудовим потенціалом суспільства є системою впливу на процеси формування, розподілу і використання його відповідно до поточних і стратегічних цілей соціально-економічної політики держави. Ця система є єдністю двох підсистем: керівної та керованої.

Керівна підсистема (суб’єкт управління) – людина чи група людей, які здійснюють управлінський вплив на керовану підсистему (об’єкт управління) спеціалізованими технічними засобами. Керована підсистема – це єдність соціального (людини) і технічного елементів процесу виробництва, зв’язок між керівними та керованими системами здійснюється за допомогою інформації.

Будь-яке управління, зокрема і трудовим потенціалом, неможливе, якщо не поставлено його мету, не визначені завдання, функції, методи та всебічне забезпечення.

Мета системи управління трудовим потенціалом – по-перше, у максимальному залученні працездатних громадян до суспільно корисної праці; по-друге, постійно підвищувати рівень якості людського капіталу; по-третє, зробити цю зайнятість максимально продуктивною за рахунок високої якості робочої сили.

Функція управління – це регламентована сукупність обов’язків керівного або виконавчого органу, спрямованих на здійснення конкретних завдань, обумовлених цілями управління.

Державній системі управління трудовим потенціалом України притаманні такі специфічні функції:

1. Інформаційне, нормативно-правове, науково-методичне, кадрове, ресурсне та фінансове забезпечення.

Кадрове управління здебільшого є суб’єктивним чинником, завдання якого – інтегрувати систему управління в єдину цілісність, визначати діяльність усієї системи управління.

Правове регулювання грунтується на системі норм адміністративного, трудового, фінансового та інших правових норм. Головними з них є Кодекс законів про працю, Закон України „Про зайнятість населення”.

Дія фінансів на поліпшення діяльності трудового потенціалу виявляється в активізації існуючих фінансово-правових норм та запровадженні нових. Підприємства і держава оплачують витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, професійну орієнтацію.

Науково-методичне забезпечення має максимально враховувати науково-технічний прогрес, оскільки він впливає на нормативи, стандарти, комплексні цільові програми тощо.

2. Облік населення та регулювання демографічних процесів.

3. Прогнозування стану та розвитку робочої сили та її зайнятості, сприяння вдосконаленню соціального партнерства.

4. Організація вищої, загальної та професійної освіти і професійної орієнтації молоді.

5. Макроекономічне регулювання трудових доходів.

6. Виявлення резервів підвищення ефективності використання ресурсів праці та організація державної системи охорони праці.

7. Контроль за дотриманням законодавства у галузі управління ресурсами праці, своєчасне його корегування.

3. Рівні управління трудовим потенціалом.

Управління трудовим потенціалом здійснюється на трьох рівнях: державному, регіональному та місцевому. Для того, щоб політика управління з питань відтворення та використання трудового потенціалу була ефективною, необхідно досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях.

Суб’єктами управління трудовим потенціалом на державному рівні є: Президент, Кабінет Міністрів, Міністерство праці і соціальної політики, Національна рада соціального партнерства, Федерація профспілок України, а також державні міністерства, що забезпечують міжгалузеву координацію дій, що стосуються управління трудовим потенціалом.

Суб’єкти управління на макроекономічному рівні створюються і забезпечують надійну функцію економічного і соціального механізму формування трудового потенціалу та його раціональне використання; визначають шляхи забезпечення галузей виробництва та новобудов кадрами; удосконалюють методи підготовки робітників і спеціалістів з урахуванням сучасних вимог, впроваджують системи безперервного підвищення їх кваліфікації; координують розробку заходів щодо міжгалузевого перерозподілу вивільнюваних робітників; створюють міжгалузеві інформаційні банки вакантних робочих місць і звільнених робітників для їх міжгалузевого перерозподілу.

На рівні регіону технологія прийняття та реалізації рішень щодо управління трудовим потенціалом охоплює питання надійного функціонування районного і міських поселень, міжрайонного обліку та регулювання зайнятості трудових ресурсів, перерозподілу робочої сили з урахуванням попиту і пропозиції. На цьому рівні розв’язуються також питання прогнозування демографічного розвитку, формування трудового потенціалу, потреби в робочій силі галузей економіки області, міст і районів; збалансованості трудових ресурсів і робочих місць; розвитку системи працевлаштування, координації управління трудовим потенціалом з демографічним розвитком. Регіональні (обласні) ланки системи управління трудовим потенціалом насамперед забезпечують надійне функціонування районих і міських систем міжрайонного обліку та регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання.

Районний і міський рівні управління трудовим потенціалом є основними в єдиній системі. Їх діяльність тісно пов’язана з діяльністю державних органів територіального управління, профспілками, підприємствами, організаціями і залежить від фундаментальних особливостей різних підпрмємств та організацій. На цьому рівні здійснюються: прогнозування динаміки відтворення трудового потенціалу; облік незайнятого населення і його працевлаштування, професійна орієнтація та перепідготовка кадрів; створення умов для кооперативної й індивідуальної діяльності, розширення застосування гнучкої і нових видів зайнятості.

4. Структура системи управління трудовим потенціалом суспільства.

Структура системи управління трудовим потенціалом є взаємопов’язаними і відносно самостійними підсистемами (керівної та керованої), поєднаними однією головною метою, яка має забезпечити процес перетворення ресурсів праці в робочу силу та забезпечити ефективне її використання.

Розглянемо структуру керованої підсистеми. Вона містить в собі чотири групи елементів: управління формуванням і розвитком трудового потенціалу, управління розміщенням продуктивних сил, управління використанням ресурсів праці, управління ринком праці.

І. Елемент управління формуванням і розвитком трудового потенціалу має такі завдання.

1. Управління процесом відтворення населення: регулювання демографічних процесів, піклування про здоров’я людини, поліпшення умов життя жінки та дитини, поліпшення екологічної ситуації.

2. Управління процесами підготовки та розвитку робочої сили: поліпшення загальноосвітньої підготовки, широкомасштабна професійна орієнтація, первинна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів.

3. Управління відтворенням робочої сили: розвиток соціальної інфраструктури, управління ціною робочої сили з метою її порівняння з відтворювальними витратами, поліпшення якості й доцільності використання робочого часу.

ІІ. Елемент управління розміщенням продуктивних сил має такі завданння.

1. Поліпшення територіальної організації народного

господарства;

2. Спрямування розміщення продуктивних сил на зменшення

територіальних диспропорцій у ресурсах праці.

ІІІ. Елемент управління використанням ресурсів праці має такі завдання:

1. Управління технічним прогресом: впровадження новітніх

технологій та перспективного високопродуктивного

устаткування; підвищення рівнів комп’ютерізації,

автоматизації, механізації та енергоозброєності праці; різке

скорочення важкої, шкідливої та ручної праці.

2. Управління продуктивністю: планування продуктивності і

співвідношення темпів приросту продуктивності та темпів

приросту заробітної плати; організації праці і виробництва,

поліпшення нормування праці; управління розвитком персоналу.

ІV. Елемент управління ринком праці має такі завдання.

1. Управління зайнятістю населення: посилення ролі ланок державної служби зайнятості, підвищення впливу на розподіл та перерозподіл робочої сили, міграційна політика, підвищення рівня активності та мобільності робочої сили, широкомасштабне втілення єдиної технології обслуговування незайнятого населення та единої автоматизованої системи у центрах зайнятості.

2. Управління активною політикою на ринку праці: додаткові ефективні робочі місця; первинна професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації незайнятого населення; сприяння відкриттю своєї справи та самозайнятості населення; організація і розвиток державних складних громадських робіт.

3. Управління внутрішньофірмовим ринком праці: внутрішньофірмова диспропорція кадрів, планування, набір, відбір персоналу, розвиток персоналу, оцінка та кадровий резерв персоналу.

Під впливом науково-технічного прогресу й соціального розвитку суспільства усі системи повинні постійно розвиватися та вдосконалюватися.

4. Методи управління трудовим потенціалом.

Методи управління – це способи впливу суб’єкта управління на колективи та окремих працівників для досягнення певних цілей. Структура методів управління на макрорівні наведена на мал. 4.