4. Процесуальне право.
КПК РСФСР і ЦПК РСФСР. Перехід до непу викликав необхідність реорганізації юстиції. У травні 1922 р. ВЦИК затвердив Положення про прокурорський нагляд. У складі Наркомюста закладалася державна прокуратура на чолі із Прокурором Республіки (він же Нарком юстиції), а на місцях - губернські (пізніше «обласні») прокурори і їх помічники. Прокуратура здійснювала функції нагляду за законністю дій усіх органів влади, за діяльністю слідчих органів і ОГПУ. Їй поручалося також підтримання обвинувачення в суді й спостереження за правильністю тримання ув'язнених під вартою. Ці чотири функції збережуться за прокуратурою в продовження всього радянського часу.
Одночасно ввійшло в дію й Положення про адвокатури СРСР. Колегії захисників, склад яких затверджувався губернським виконкомом, створювалися при губернських (пізніше «обласних») відділах юстиції. У завдання адвокатур входили надання юридичної допомоги громадянам і захист їх інтересів у суді. З 1922 р. стали діяти нотаріат (реєстрація юридичних актів) і арбітражні комісії, що прийняли на себе розгляд майнових спорів, що стосуються державних органів і господарських організацій.
В 1922 р. була створена і єдина судова система в РСФСР, що полягає з 4 інстанцій: народний суд у складі постійного народного судді, народний суддя й два народні засідателі, губернський суд. Верховний суд РСФСР і його колегії. Верховний суд був наглядовою інстанцією для всіх судів, касаційної – для губернських, а по справах про особливо небезпечні злочини – першою інстанцією. Продовжували діяти й спеціальні суди (військово-транспортні трибунали, трудові сесії народних судів, земельні комісії й т.п.).
Судді й засідателі обиралися губвиконкомами з робітників, селян і військовослужбовців, що мають стаж відповідальної роботи. Попереднє слідство вели народні слідчі (при губсудах), що діяли під прокурорськм наглядом.
У правозастосовчій діяльності використовувався, як і раніше, принцип доцільності, що призводило до розширення права суду тлумачити закон. При цьому елементи правового нігілізму сполучалися з тенденцією підсилити репресивну карну політику. Проте, Кримінально-процесуальний кодекс РСФСР 1923 р. закріпив публічність і гласність як принципи ведення кримінальних справ, крім тих, які містили державну таємницю або відомості про інтимну сторону життя. На попередньому слідстві повинні були з'ясовуватися й досліджуватися всі обставини, які викривають і виправдовують обвинувачуваного. Суд не обмежувався формальними доказами, але сам здійснював їхній відбір. По справах, у яких брав участь прокурор, було потрібно обов'язкова участь захисту.
Цивільно-процесуальний кодекс РСФСР, уведений у дію у вересні 1923р., зобов'язував суд не обмежуватися представленими поясненнями й матеріалами, а прагнути до з'ясування всіх обставин справи. «За браком узаконень і розпоряджень для рішення якої-небудь справи суд вирішує її, керуючись загальними положеннями радянського законодавства й загальною політикою Робітничо-Селянського Уряду», – говорила 4 стаття ЦПК. З метою охорони публічного інтересу або «інтимномного життя сторін» справа могла слухатися в закритому засіданні. Перетворення в процесуальній сфері можуть бути розцінені як часткове повернення до колишніх дореволюційних норм.
Як у кримінальному, так і в цивільному процесі діяв тільки касаційний порядок перегляду судових рішень з можливим скасуванням вироку або припиненням справи, або поверненням його на новий розгляд.
Зі створенням в 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) кодекси РСФСР стали основою для кодифікаційної роботи в інших національних республіках. Вони ж послужили основою союзного законодавства. Однак термін дії їм був відведений незначний. Затвердження в країні тоталітарного режиму, відмова від непу призвели й до відмови від зафіксованих у кодексах правових норм.