Велесова книга Велесова книга
Фотографія прописів однієї з дощечок
Жанр легенди, молитви, оповідання
Автор невідомий
Мова Давньоруська мова (?)
Написаний кінець IX - початок X (?)
Виданий 1970-ті рр.
Ве́лесова Кни́га (Влес-Книга, Влес книга, Vles Book, Veles Book, скорочено ВК) — збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов'янську історію написаних праукраїнською (давньоукраїнською) мовою. Датування пам'ятки спірне. Одні вважають її найдавнішим язичницьким писемним трактатом 10 століття, інші — підробкою кінця 19 — середини 20 століття[1]. Місцем укладання пам'ятки називають Полісся[Джерело?], Новгород. Події, що описані у Велесовій книзі, охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. е. до кінця IX ст. н. е. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса (бога достатку, худоби і торгівлі).
Історія тексту
Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Юрія Миролюбова.
Згідно з його розповідями, Велесова книга була знайдена у 1919 полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицький садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був вишкрябаний шилом чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см, після чого покриті лаком чи маслом та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов'янськими старожитностями. Подальша доля Велесової книги тісно пов'язана саме з цією постаттю.
Миролюбов так викладає обставини знахідки:
Ізенбек знайшов їх у розграбованій садибі не те князів Задонських, не те Донських або Донцових, не пам'ятаю, так як сам Ізенбек точно не знав їхнього імені. Це було на Курському або Орловському напрямку. Господарі були перебиті червоними бандитами, їх численна бібліотека пограбована, подерта, а на підлозі валялися розкидані дошки, по яких ходили неосвічені солдати і червоногвардійці до приходу батареї Ізенбека.
З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли займатися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося переписати більшу частину і зберегти достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісне фото було зроблене лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). З початком Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають.
Окрім Миролюбова, дощечок ВК ніхто не бачив.
У 1954-59 рр. частина ВК була опублікована у журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням ВК почав займатись М.Ф.Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК у Канаді, у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.
Наукові експертизи Велесової Книги
Фотографія дощечки № 16 Велесової книги
Перша експертиза
За посередництва Мельбурнського університету (Австралія) емігрант з Києва Сергій Лесной наприкінці 50-х рр. надіслав до Академії наук СРСР і Слов'янського Комітету свої статті про ВК і фотографію прорисів 16-ої дощечки, закликавши спеціалістів визнати важливість вивчення «дощечок Ізенбека», в яких він бачив оригінал давньоруського рукопису ІХ ст. Але С. Лесной не зробив ні палеографічного, ні лінгвістичного аналізу тексту, а його міркування мали лише загальний оглядовий характер. Він підкреслив, перш за все, оригінальність і неповторність як техніки написання ВК, так і її змісту. На його думку, виготовлення дерев'яних книг — особливе мистецтво. І фальсифікатор не наважився би на таку підробку, та ще й в обсязі понад три друковані аркуші; алфавіт своєрідний, схожий на кирилицю, але без грецизмів; мова теж неповторна, але в усьому має чіткі слов'янські форми; вражають й історичні знання авторів.
На початку 1959 року С. Лесной отримав з Москви відповідь, що ВК — підробка. Експертний висновок Академії наук СРСР про ВК, як підробку, був підготовлений палеографом Лідією Жуковською. Відзначивши, що палеографія накреслень досить давня, докирилівська, вона все ж зауважила, що вимова звуків, окремі морфологічні риси «свідчать про явища, співіснування яких, з погляду сучасного слов'янського мовознавства, абсурдне». Тобто, у тексті д. 16 було зафіксовано немало таких форм, які виникли у слов'янських мовах після ІХ ст. На цій підставі було зроблено висновок про підробку.
Згодом, аналізуючи результати цієї експертизи, С. Лесной дещо змінив свою позицію і зауважив, що пам'ятка могла дійти до нас у більш пізніших копіях, як і майже всі інші давньоруські пам'ятки. Але і ця думка не була взята до уваги у наукових колах.
Друга експертиза
Новий етап у дослідженні ВК розпочався з публікаціями Олега Вікторовича Творогова, який опрацював матеріали по ВК, надіслані в Інститут російської літератури Борисом Ребіндером (Франція). Це були тексти з архіву Ю. Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. О. Творогов не повертався вже до тексту д.16, лише зазначив, що лінгвістам (тобто Л. Жуковській) виявилося достатнім і незначного уривку тексту, щоб серйозно й обґрунтовано сумніватися в автентичності «Влесової книги». Він робив вже аналіз всього тексту, але доволі поверхневий, з тієї причини, що, як він сам зазначив, висновки очевидні і при поверхневому аналізі тексту. Він також прийшов до висновку, що ВК фальсифікат, також на основі морфології та фонетики пам'ятки, як і Л. Жуковська. Думка, про те, що це більш пізніша копія була також не врахована, пояснивши це тим, що якби пам'ятка була переписана у 16-17 ст., то вона неодмінно була б переписана на папері, а не на дощечках.
З кінця 80-х. років 20 ст. дослідженням ВК почав займатись український вчений — Борис Яценко, який намагався опонувати Творогову та Жуковській і доводивши те, що ВК не фальсифікат. Морфологічні та фонетичні недоліки тексту він пояснював тим, що до рук Ізенбека потрапила копія кінця 17 ст., яка в свою чергу була зроблена з копії 15 ст.
Аналіз Велесової книги
Графіка
Л. Жуковська, розглянувши графіку Велесової книги, зазначила, що алфавіт близький до кирилиці, але відсутні літери, які позначають носові голосні, а також літери ч, и, ъ, ь, ю. Немає й специфічних букв грецького алфавіту.
У тексті фотокопії прорисів 16-ї дощечки використано 27 букв, причому, нема жодної специфічної грецької літери. Порівнявши абетку Велесової книги з абеткою з софійського собору, датованою 9 ст., а також з новгородськими абетками 11-13 ст. можна зробити висновок, що абетка Велесової книги молодша за софійську абетку, але старша за новгородські абетки. Отже графіка Велесової книги датується кінцем 9 — початком 10 ст.
Потрібно зазначити, що у софійській абетці 4 слов'янських літери, в абетці Велесової книги — 9, в новгородській абетці 11 ст. — 12, а в новгородській абетці 13 ст. — 14, у повній кирилиці — 19.
Палеографія
Текст Велесової книги написаний так званим «підвішеним» письмом, в якому літери ніби підвішуються до лінії рядка, а не розташовуються на ній. Схоже на це у «Київські глаголичні листки» на кількох аркушах літери вирівнюються по верхній лінії. Суттєвою різницею є те що Київські глаголичні листки на відміну від Велесової книги написані глаголицею.
У тексті порівняно добре витримана сигнальна лінія, що проходить у всіх знаків по середині їхньої висоти.
Літери Р, Х, ять розташовані в рядку і не виходять за міжрядкові поля. Літера Щ у деяких випадках теж розміщена в рядку. Древніми є симетричне Ж і буква М з овалом, який провисає до середини висоти літери, що зближує її з відповідною літерою в написі царя Самуїла 993 р. Накреслення літери Д відповідає грецьким уставним формам. Накреслення літери С схоже з латинським S. Накреслення літери Н з горизонтальною лінією. Накреслення літери Л схоже на грецьке лямда і зустрічається також в ранніх болгарських пам'ятках (наприклад напис на могилі Мостича). Дуже цікаве накреслення літери, що позначала обидва редукованих: вона зображається як О з двома «рогами» зверху (так інколи зображалась потім літера ОУ), ця графема також використовувалась з І для позначення літери Ы. Таке накреслення для позначення редукованих зустрічається на давньоруських монетах кінця X ст.
Зміст Велесової книги
Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русами та русичами) від міфологічних пращурів до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюється з Рюриком). Власне історія викладається нібито непослідовно, народи різних епох начебто зводяться в один час, складається враження що ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів (відомі за римсько-візантійськими джерелами боспорський цар Мітрідат, готський вождь Германаріх, вождь антів Мезамір). Імена давніх героїв мають пізнослов'янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен (відомих з синхронних римсько-візантійських джерел), у текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли в пізнішому часі. Географія представлена в розпливчастих межах, поєднуючи віддалені один від одного місцевості в єдиний театр дії. Таким чином можна припускати, що давні слов'яни мали інше обчислювання часу та простору.
Більшу частину текстів займає прославляння самих русичів з протиставленням їм візантійців і готів, перераховуються язичницькі боги, поверхнево описуються обряди русів.
«Релігія ВК» є ні політеїстичною, ні монотеїстичною; а сприймає «слов'янських богів» як «єдину групу богів, які нерозривно об'єднані в Сварозі-небі»; тобто забороняється й «улещувати» = «підвищувати в статусі» окремих богів, й відділяти їх від Сварога-неба :
аще боть іе блоудень інь іакове олещашеть бозе тоіл одіеліащете о свргы ізверзждень буде із рды іако ніе міахомь бозіа развіе вышень і сврг і іноі соуте множествоі іако бгі е іединь и мнъжествень да сен не разділіащеть нікіе тоа множьства і не рещашеть якожде іміахомь богы много а се бо свент ыре іде до ноі і да боудіемь достіщеноі овіа
що в перекладі Г. С. Лозко значить:
Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то вигнаний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Боги — єдине і множествене. І нехай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих. Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо достойні Його! (30 дощечка)
Важливим божеством був Триглав, який єдиний в трьох особах — бог Сварог, бог Перун і бог Світовид. Крім Триглава в «Велесовій книзі» згадуються численні слов'янські божества, а також вводиться вчення про Яв, Прав і Нав, яке отримало значний розвиток в сучасному рідновірстві. Деякі сюжети перегукуються з відомими записами з XVI–XVIII ст., наприклад «Сказання про Славеня і Руса», а також із «Словом о полку Ігоревім».
Образи «Велесової книги», які не мають пояснень в сучасній науці
«Велесова книга» має безліч уривчастих розповідей (та образів), які не мають інтерпретації-пояснень в сучасній науці. Це :
1) Невідомі науці «міста Велесової книги» : Ворензенць, Іронь, Карань, Голунь (вона ж РусьКолунь та РусаГрад). Відомі науці міста (Київ, Новгород, Корсунь-Херсонес) постають на тисячоліття древнішими, аніж це загальновизнано.
2) Історичні події та їх датування : — похід русів у війську Набусара; — прихід слов'ян на Дніпро — з «гори Ірської» (в районі Індії); — датування періоду слов'яно-готських воєн; та періоду «приходу варягів на Русь».
3) Згадуються невідомі історіографії «історичні лідери Русі» : Орій, Кісько, Свентояр, Скотень, Криворіг, Сегеня, Барвлень, та інші.
4) В галузі міфології є ряд образів, які невідомі «в загальновизнаних джерелах по міфології слов'ян» : — птиця-блискавка, богиня перемоги «Матір Слава» (вона ж «Матір Сва») — є «найпопулярнішим божеством Велесової книги», згадується у «Велесовій книзі» 63 рази (частіше за будь-яке інше божество); — бог «Влес» у Велесовій книзі — має зовсім інші функції (він вчитель землеробства, ремесел, заповідей моралі), аніж «скотій бог Велес» в традиції Київської Русі; — божествені поняття «Яво, Право, Наво» — з яких в «рідновір'ї» виводять поняття «православ'я».
Прихильники та противники справжності книги
Прихильники справжності
Головні прихильники автентичності текстів, це українські вчені: доктор філологічних наук, академік Ю.К. Бєгунов; професор Радивой Пєшич, переклад сербохорватською мовою якого був виданий у 1997 р. у Белграді; професор, доктор філологічних наук Радоміл Міроєвіч; професор Володимир Шаян; доктор історичних наук Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Васильович Яременко; професор-філолог Іван Ющук; філолог-перекладач Борис Яценко; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко,Богдан Сушинський, Сергій Піддубний; філолог сходознавець-санскритолог Степан Наливайко; кандидат філософських наук Галина Лозко; кандидат технічних наук Олексій Шпоть.
В Україні ВК протягом десяти років містилася в програмі з української літератури для середніх та вищих навчальних закладів[2][3].
Противники справжності
Противники справжності книги вважають її або підробкою Сулакадзєва А. І. початку 19 століття (Л. П. Жуковська), або творчістю самого Миролюбова (О. В. Творогов).
Окрім зазначених вище д.ф.н. Творогова О. В. та Жуковської Л. П. фальсифікацією Велесової книги вважають цілий ряд осіб: лінгвіст і джерелознавець, спеціаліст у області давнослов'янських мов А. А. Алєксєєв; член-кореспондент РАН В. І. Буганов; академік Борис Рибаков; історик Н. Н. Данилевський; дослідниця слов'янської писемності І. В. Уханова; історик та архівіст, член РАН В. П. Козлов; автор дисертації «„Велесова книга“ у світлі історіографії фальсифікацій та видавничої практики ХХ століття» В. А. Соболев; Ф. П. Філін; д.ф.н. Грабович Григорій; Г. П. Півторак; Л. Шульман; І. Лучук; історик і академік НАНУ Петро Толочко; журналіст Юрій Рудницький та інші.
За словами академіка А. А. Залізняка, «Велесова книга» являє собою особливу гілку аматорської лінгвістики зі створення текстів на уявній прадавній мові, що прямо зображує велич предків, і спроба видати такий текст за древній. Груба і примітивна підробка цього твору не викликає у професійних лінгвістів ніякого сумніву, бо автор уявляв собі мову древніх слов'ян просто як суміш сучасних мов, довільно спотворював слова, замінюючи в них літери, додаючи зайві склади, обрубуючи закінчення в наївному переконанні, що все це створить враження давнини[4].
Окрім зазначених вище фальсифікацією ВК вважають цілий ряд осіб[Джерело?]: лінгвіст і джерелознавець, спеціаліст у області давнослов'янських мов А. А. Алєксєєв; член-кореспондент РАН В. І. Буганов; академік Борис Рибаков; історик Н. Н. Данилевський; дослідниця слов'янської писемності І. В. Уханова; історик та архівіст, член РАН В. П. Козлов; автор дисертації «„Велесова книга“ у світлі історіографії фальсифікацій та видавничої практики ХХ століття» В. А. Соболев; Ф.П. Філін; д.ф.н. Грабович Григорій; Г. П. Півторак; Л. Шульман; І. Лучук; історик і академік НАНУ Петро Толочко; журналіст Юрій Рудницький та інші.
Інші дерев'яні письмові пам'ятки
В Кореї відомі тексти, які звуться Трипітака Кореана. Вони написані на 80 тисячах дерев'яних табличок в 13-му столітті.
Античні воскові таблички
Новгородські берестяні грамоти.
Новгородський кодекс (кінець 10 ст.)
Література:
↑ Ю. Рудницький «Містифікатори мимоволі» —Дзеркало тижня, № 13(642), 7—13 квітня 2007
↑ http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=715
↑ http://narodna.pravda.com.ua/history/48259d5bd6b31/view_print/
↑ (рос.) А. А. Зализняк. Об исторической лингвистике // «Наука и жизнь» № 1, № 2, 2009.
Публікація О. В. Творогова у ТОДРЛ.
Статті вчених-лінгвістів про Влесову книгу.
Відео лекції про Велесову книгу академіка РАН А. А. Залізняка
Велесова книга: переклад Б. Яценка.
Велесова книга: переклад О. Асова на російську мову.
Статті з книги: Что думают ученые о «Велесовой книге».
Стаття Б. Яценка про Велесову книгу
Форум перекладача Велесової книги Н. В. Слатіна.
Фрагмент книги Уханової.
Стаття Г. Лозко про Велесову книгу.
Стаття Г. Грабовича про Велесову книгу.
Стаття Л. П. Жуковської про Велесову книгу.
Стаття А. А. Тюняева «Детектив о Велесовой книге» (рецензия на статтю Л. П. Жуковської).
Григорій Клочек. Світ «Велесової книги».
Стаття А. А. Тюняева «Почему Библия против Велесовой книги?»
Стаття А. А. Тюняева «Правда о Велесовой книге» (рецензия на статтю Л. П. Жуковської и Б. А. Рыбакова).
Стаття А. А. Тюняева «К вопросу о достоверности переводов Велесовой книги (разбор четырёх строчек в переводе Н. В. Слатина)», Organizmica, № 11 (59), 2007.
«Велесова книга» Галини Лозко.
Велесова Книга. Оригінальний текст, переклади, книги, статті.
Шпоть О. С. «Велесова книга» — як фрагмент з історії демократії.— Київ.: ПП"Коронатор", 2006. — 62 с.
СПАС
Что думают ученые о «велесовой книге»? Сборник статей. СпБ. «Наука» 2004.
Стаття Ю. Рудницького "Початок кінця «велесовщини». Журнал «Главред», № 18, 2008 р.
Піддубний С. В., Ілар Хоругин Влескнига. Умань: УВПП, 2007. — 204 с.
Сушинський Б., «Велесова книга» предків. Роздуми над сторінками вічності. «Велесова книга» у перекладі та літературній інтерпретації Богдана Сушинського. — Київ-Одеса: «Видавничий дім ЯВФ». 2004. — 256 с.
Шпоть О. С., «Велесова книга» — як фрагмент з історії демократії. — Київ.: ПП"Коронатор", 2006. — 62 с.
Комнацький П., Влес-Книга. Скрижалі буття оріїв-русів-українців од ХХ тис. до н.д. до 878 року. — Київ: «Бібліотека українця», 2002. — 198 с.
Цыбулькин В. В. Быль и боль «Влесовой книги». — М.: Самотёка, 2008. — 272 с. ISBN 978-5-901838-45-9
Нестеренко В.Г. Незгубне Слово У-країни. Ви лем єси Почин і Кінець. Влескнига. - Донецьк : Світ книги, 2012, - 124 с.