Фашистські ідеї державності

Ідеологія фашизму - це суміш різних положень, метою яких є не тільки виправдання, а й заохочення

найнижчих, найтемніших людських інстинктів. Спираючись на такі положення, намагаються виправдати будь-які, навіть найжорстокіші дії, що застосовуються для досягнення бажаної мети.

Однією з головних складових фашистської ідеології є расизм, що поділяє людей, насамперед, за біологічними ознаками на кілька груп (рас). При цьому одна раса проголошується культурною, а тому панівною, і лише її представники визнаються дійсними представниками людського роду. Інші раси оцінюються як недолюдки, напівтварини, призначення яких полягає у забезпеченні процвітання панівної раси. Історія людства проголошується віковою боротьбою «культурної» раси з расами «дикими», неповноцінними.

Основне завдання держави, за фашистською ідеологією, - забезпечити процвітання панівної раси шляхом захоплення держав, що створені «дикими» расами з метою розширення «життєвого простору» і забезпечення розвитку і поширення «культурної» раси. Фашизм проповідує тоталітарну державу. Термін «тоталітаризм» уперше застосований фашистським теоретиком К. ІЛміттом для скасування різниці між суспільством і державою, що регламентує всі сфери життя суспільства, його членів. При цьому держава проголошується «живою організацією», якій усі громадяни повинні повністю підкорятися. Парламентаризм проголошується таким, що віджив своє ^лвже не відповідає потребам розвитку панівної раси. Обґрунтовується злиття фашистської партії і держави. При цьому вони не повинні бути пов'язані правом, а мають здійснювати свою діяльність, керуючись насамперед ідеологічними та політичними настановами фашистської партії.

Фашизм відстоює ідею вождізму: на чолі нації, партії і держави стоїть вождь, діяльність якого не обмежена ніякими законами, а його думки, слова, дії - це істина в останній інстанції. Обґрунтовується така схема: право — це те, чого хоче народ, а волю народу виражає вождь, який бере свою силу безпосередньо з містичної душі нації. Принцип вождізму тлумачиться не тільки як необхідність підкорення верховному вождю, а й як основна форма побудови всієї державної ієрархії. Виходячи з цього будь-який чиновник фашистської держави повинен визнаватися беззастережним авторитетом, вождем на певній території або щодо всіх йому підлеглих осіб і організацій у сфері його діяльності. Ця система проголошується кращою формою управління державою і найвищим виразом народовладдя.

У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм - проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля та боягузтва.

Концепції національної держави

Головним у цій концепції є обгрунтування того, що основне призначення держави полягає у забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації. Нині ця теорія набула поширення у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. У деяких державах, зокрема в Естонії, Латвії, вона поступово набуває статусу офіційної доктрини. Проте, шли її стануть тлумачити виключно в етнічному плані, ця теорія може тісно наблизитись до фашизму і набути якостей соціально небезпечної. У цьому разі вона може стати теорією національної винятковості, поширення якої на державу може знайти свій вираз у дуже небезпечних гаслах типу «Естонія для естонців», «Україна для українців» тощо. Ця теорія в такому тлумаченні небезпечна тим, що породжує недовіру між людьми різних національностей. В умовах багатонаціональних держав це неминуче веде до конфронтації, і врешті-решт - до насильства і ворожнечі, що ми бачили, наприклад, з подій у колишній Югославії та в деяких інших регіонах світу.

В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або боротьби за визволення від колоніальної залежності ідея створення національної держави мала позитивне значення, сприяючи історичному прогресу. Нині, особливо в багатонаціональних країнах, вона може мати місце лише за певних умов, і, насамперед, коли враховуються реальний стан міжнаціональних відносин та інтереси національних меншин. Завжди слід зважати на ті правові та фактичні наслідки, що стоять за ідеєю національної державності в кожному окремому випадку.

Ідея національної держави не однозначно оцінюється у теорії держави і права, не говорячи вже про політичну практику. Про це свого часу писав В. Винниченко, виступаючи проти правонаціо-налістичних позицій у Центральній Раді. Як міщанську характеризував ідею національної держави М. Бердяєв, різко критикував націоналізм у будь-якій формі А. Швейцер, інші представники вчених кіл гуманістичного напряму.