- •1) Предмет, завдання, система курсу, порівняльна адвокатура
- •2) Зародження адвокатури у світі
- •1. Адвокатура у найдавніші часи людського суспільства
- •3) Адвокатура у середні віки
- •9. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
- •4) Адвокатура у новий час
- •5) Адвокатура у київській русі
- •6) Українська адвокатура за часів козаччини
- •7) Українська адвокатура за часів російської імпереії
- •10) Розвиток української адвокатури від повоєних років до нашого часу
- •11) Поняття адвокатської діяльності в україні
- •12) Форми здійснення адвокатської діяльності в україні
- •13) Загальні принципи організації інституту адвокатури
- •14) Загальні принции діяльності адвокатів
- •15) Міжнародні та вітчизняні нпа які регламентують здійснення адвокатської діяльності в україні
- •16) Відносини адвокатури з іншими державними органами
- •17) Міжнародно_правові документи які регламентують діяльність адвокатури
- •18) Правові системи сучасності
- •3. Система загального права.
- •19) Романо германська правова система
- •20) Становлення та розвиток правової системи німеччини
- •21) Судова система німеччини
- •25) Судове представництво в цивільному процесі німеччини
- •26) Адвокат в кримінальному процесі німечини
- •27) Правова система франції
- •28) Судова система франції
- •30) Загальна характеристика адвокатури франції на сучасному етапі
- •29) Історія виникнення та розвитку адвокатури франції
- •31) Адвокат у цивільному процесі франції
- •32) Адвокат у кримінальному процесі франції
- •33) Система правової допомоги у франції
- •34) Англо – американська правова система, характеристика
- •35) Історія виникнення та розвитку адвокатури в англії
- •37) Судова система англії і сша
- •40) Участь адвоката в цивільному процесі
- •3. Представництво адвоката в цивільному процесі
- •41) Участь адвоката у кримінальному процесі
- •42) Мусульманська правова система
- •43) Правова система країн далекого сходу
- •44) Становлення та розвиток правової системаи китаю
- •45) Судова система китаю
- •46) Історія виникнення та розвитку адвоатури китаю
- •51) Становлення та розвиток правової системи японії
- •3. Развитие системы гражданского права.
- •4. Проблемы, относящиеся к судебной власти.
- •5. Профессиональная подготовка и обучение
- •57) Адвокат у кримінальному процесі японії
- •58) Міжнародні адвокатські організації адвокатів
3) Адвокатура у середні віки
9. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
У середні віки (V—XV століттях) принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску до адвокатури. У Франції для цього необхідно було мати диплом ліценціата прав (юридичну освіту), виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід не був обов'язковим. У середньовічній Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла отримати право на зайняття адвокатською діяльністю на невизначений строк.
Класичний порядок допуску до адвокатури сформувався у цей період в Англії. Тут особа, що виявила бажання присвятити себе адвокатській діяльності, мала пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії, і через три роки отримувала звання "внутрішніх адвокатів" (inner barristers), які не мали права виступати в судах. Ще через п'ять років навчання внутрішні адвокати перетворювалися на "зовнішніх" (outer, utter barristers) і отримували право практикувати.
Для внутрішньої організації адвокатури у середньовіччя характерним було таке. У Німеччині, наприклад, такої організації фактично не було. Адвокати були абсолютно самостійними і незалежними від своїх колег за професією, тобто вони не утворювали особливого стану. У Франції вже спостерігається зародок станової організації. Тут у XIV ст. в складі релігійного "братства св. Миколи" (патрон юристів) утворилася община адвокатів і повірених, на чолі якої стояли депутати, що обиралися її членами. Вони розпоряджалися майном общини, були її представниками у зносинах з урядовими установами та захищали права й привілеї своїх членів. В Англії в XIII ст. виникають перші чотири "судові колегії", в яких й сьогодні об'єднуються у єдиній корпорації практикуючі юристи — судді та адвокати.
Гонорарна практика у цей період стає на шлях, накреслений юстиніановим законодавством. Так, у Франції починає застосовуватися такса, яка встановлювала максимум винагороди, яку міг визначити і отримувати адвокат, обумовлювати її розмір до початку процесу. Коли ж такої умови не було, або якщо клієнт вимагав зменшення гонорару, то його розмір визначався парламентом. Адвокат міг також звернутись з позовом до суду у випадку ухилення клієнта від сплати винагороди. В Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати, і разом з клієнтом, який переплатив, піддавався штрафу, а іноді навіть тілесному покаранню.
Професійна діяльність адвокатів, в описувані часи, здійснювалася у таких формах: надання юридичних порад, захист у суді, складання судових паперів.
Значних змін зазнала у середні віки діяльність адвокатів в кримінальному процесі. У цей період публічний і загальний процеси почали перетворюватися у таємний та інквізиційний,, чим обмежувалася участь адвокатів у кримінальному процесі. Наприклад, у Франції в 1539 p. указом короля Франциска І участь адвоката у процесі дозволялася лише за спеціальним дозволом суду.
Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було: відсутність чіткої станової організації; відокремлення правозаступництва від судового представництва; відносна свобода професії; тісне спілкування з судом; дисциплінарна залежність від суддів; римська система визначення гонорару.
У середні віки (V—XV століттях) принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску до адвокатури. У Франції для цього необхідно було мати диплом ліценціата прав (юридичну освіту), виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід не був обов'язковим. У середньовічній Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла отримати право на зайняття адвокатською діяльністю на невиз-начений строк.
Класичний порядок допуску до адвокатури сформувався у цей період в Англії. Тут особа, що виявила бажання присвятити себе адвокатській діяльності, мала пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії, і через три роки отримувала звання "внутрішніх адвокатів" (inner barristers), які не мали права виступати в судах. Ще через п'ять років навчання внутрішні адвокати перетворювалися на "зовнішніх" (outer, utter barristers) і отримували право практикувати1.Для внутрішньої організації адвокатури у середньовіччя характерним було те,що адвокати були абсолютно самостійними і незалежними від своїх колег за професією, тобто вони не утворювали особливого стану. У Франції вже спостерігається зародок станової організації. Тут у XIV ст. в складі релігійного "братства св. Миколи" (патрон юристів) утворилася община адвокатів і повірених, на чолі якої стояли депутати, що обиралися її членами.
Вони розпоряджалися майном общини, були її представниками у зносинах з урядовими установами та захищали права й привілеї своїх членів. В Англії в XIII ст. виникають перші чотири "судові колегії", в яких й сьогодні об'єднуються у єдиній корпорації практикуючі юристи — судді та адвокати.
Гонорарна практика у цей період стає на шлях, накреслений юстиніановим законодавством. Так, у Франції починає застосовуватися такса, яка встановлювала максимум винагороди, яку міг визначити і отримувати адвокат, обумовлювати її розмір до початку процесу. Коли ж такої умови не було, або якщо клієнт вимагав зменшення гонорару, то його розмір визначався парламентом. Адвокат міг також звернутись з позовом до суду у випадку ухилення клієнта від сплати винагороди. В Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати, і разом з клієнтом, який переплатив, піддавався штрафу, а іноді навіть тілесному покаранню2.Професійна діяльність адвокатів, в описувані часи, здійснювалася у таких формах: надання юридичних порад, захист у суді, складання судових паперів3
Значних змін зазнала у середні віки діяльність адвокатів в кримінальному процесі. У цей період публічний і загальний процеси почали перетворюватися у таємний та інквізиційний, чим обмежувалася участь адвокатів у кримінальному процесі.
Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було" відсутність чіткої станової організації; відокремлення правозаступництва від судового представництва; відносна свобода професії; тісне спілкування з судом; дисциплінарна залежність від суддів; римська система визначення гонорару2.