4. Значення Версальсько - Вашингтонської системи договорів:

- були закладені основи міжнародних відносин на весь міжвоєнний період;

- Створена Ліга Націй – перша міжнародна організація, для розв'язання спірних питань між державами;

- прийняття позитивного рішення по Китаю;

- визнання незалежності новостворених держав, які виникли після розпаду окремих імперій.

Протиріччя Версальсько - Вашингтонської системи договорів:

- Деякі держави (Німеччина, Японія, Італія) були поставлені в дуже жорсткі рамки, нав'язаними умовами договорів, які не могли не відгукнутись в подальшому майбутньому;

- Договори нав'язувались урядам країн, в яких пройшли демократичні революції, і які не могли в повній мірі відповідати за дії своїх попередників, тому принижували їх становище;

- кордони між державами, особливо в Європі, визначались не в інтересах відповідних країн, а урядів провідних держав: Британії, Франції тощо, що призводило до територіальних проблем в майбутньому;

- порушувались старі господарські зв'язки, що призводило до необхідності нового переділу ринків збуту та сировини.

4. Нові міжнародні правові норми, прийняті повоєнними договорами на Паризькій та Вашингтонській конференціях не вирішували заплутаних проблем, які виникли після Першої світової війни. Ще раз узгодити позиції по спірним питанням та прийняти виважені рішення призвані були міжнародні конференції, які відбулися в 20- роки.

Генуезька конференція (10 квітня – 19 травня 1922 року) – головна мета пошук шляхів для економічного відновлення країн Центральної та Східної Європи, зокрема питання взаємовідносин з Росією:

- Росії висунуто вимогу виплатити борги царського уряду на загальну суму 18,5 млрд. карбованців золотом; повернути або відшкодувати вартість націоналізованих підприємств з іноземним капіталом;

- Росія в свою чергу потребувала відшкодувати збитки, заподіяні іноземною інтервенцією в роки громадянської війни (39 млрд. крб..), надати економічну допомогу та вигідні кредити, підписати торгівельні угоди.

Оскільки переговори не визначили спільних позицій, угоди укладено не було, а роботу вирішено продовжити через деякий час в Гаазі (але і Гаазька конференція, що пройшла в червні – липні 1922 року ніяких рішень прийняти не змогла із-за розбіжностей в позиціях сторін.

Під час роботи конференції 16 квітня 1922 року між Росією та Німеччиною підписано угоду в м. Рапалло, яка поновлювала дипломатичні відносини між країнами, всі спірні питання врегульовувались шляхом відмови від взаємних претензій; Німеччина визнавала націоналізацію своїх підприємств; країни відмовлялись від будь – яких відшкодувань збитків, заподіяних в попередній період.

Однією з найбільш гострих проблем 20-х років стала виплата Німеччиною репарацій. Для Франції це було передусім важливо для відшкодування важких матеріальних збитків та гарантія того, що Німеччина не зможе швидко відновитися після війни.

До к. 1922 року Німеччина виплачувала репарації, але потім відмовилася це робити і у відповідь Франція та Бельгія окупували Рурську область – «серце німецької економіки» на поч.. 1923 року з метою вилучення обладнання та майна в рахунок репараційних виплат. Але зустрівши опір Німеччини і не знайшовши світової підтримки, Франція змушена була вивести війська з Руру восени 1923 року.

Але «Рурська проблема» змусила Лігу Націй до розробки міжнародного механізму вирішення економічних проблем. Так з’явились «план Дауеса» та план Юнга».

«План Дауеса» - висунутий в квітні 1924 року американським банкіром Ч. Дауесом, затверджений Лондонською міжнародною конференцією. В основі плану полягала ідея укріплення німецької економіки, що вона могла виплачувати репарації:

- Німеччина виплачує репарації в 1 млрд. марок в 1924 році, а протягом 1924 – 1929 років до 2,5 млрд. марок.

- джерела покриття розходів на виплати: встановлення високих податків на товари широкого вжитку, а також прибутки від важкої індустрії та залізнодорожного транспорту;

- - США надають Німеччині кредити понад 800 млн. марок ( для подолання інфляції та відновлення економіки).

В цілому цей план стабілізував ситуацію в країні: зменшилось безробіття, інфляція, виплативши 7,5 млрд. репарацій, країна одержала позик та інвестицій на 21 млрд. марок.

В 19129 році цей план замінено «планом Юнга» ( голови комітету по виплаті репарацій Ліги Націй). Головна ідея плану – загальне зменшення репараційних виплат до 114 млрд. марок;

- протягом 37 років Німеччина сплачує по 2 млрд.;

- репарації сплачуються лише за рахунок прибутків від залізних доріг;

- фінансовий контроль та контроль за економікою Німеччини скасовуються.

Значною мірою остаточно вплинули на повоєнну картину переговори в Локарно (Швейцарія) з 5 по 16 жовтня 1925 року. В конференції взяли участь Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Польща, Чехословаччина.

- прийняття Рейнського гарантійного пакту: Франція, Бельгія та Німеччина визнавали існуючі кордони; гарантами цього виступали Велика Британія та Італія;

- Країни зобов’язались не нападати одне на одного всі спірні питання вирішувати через міжнародний арбітраж;

- Рейнська зона залишається вільною від військ та зброї;

- укладено франко – польський та франко – чеський договори про захист в разі нападу Німеччини (Німеччина відмовилась визнати кордони на Сході незмінними).

Зокрема в результаті врегулювання цих спірних питань, Німеччина повернулась в світову політику і в 1926 році була прийнята до Ліги Націй. А в 1930 році війська Франції та Бельгії на 5 років раніше виведені з Рейнської зони.

На піці ейфорії в 1928 році 65 країн підписали так званий пакт «Бріана-Келлога», який закликав взагалі відмовитися від війни як засобу вирішення конфліктів, а силу застосовувати лише для «самозахисту».

Але навіть після цих позитивних зрушень баланс сил був дуже нестійким, головні протиріччя між країнами залишились неврегульованими.