6.2.3. Драматургія та театр. Музика. Кіномистецтво

Процеси національно-культурного відродження відбувалися в 20-ті роки в драматургії та театрі, де стояло завдання – піднести український театр до сучасного професійного рівня при збережені його національної оригінальності. Потрібна була новаторська театральна естетика, що відповідала б європейському рівневі.

У 1918 році у Києві діяли три театри: 1) державний драматичний (керівники О. Загаров і В. Кривецький), 2) Державний Народний П.Саксаганського і 3) «Молодий театр», який організували Лесь Курбас і Гнат Юра. У 1919 році Гнат Юра відокремився від «Молодіжного театру» і з групою акторів створив театр ім. І. Франка.

На кінець 1925 р. в Україні налічувалося вже 45, а в 1940 р. – 140 постійних державних і понад 40 робітничо-колгоспних театрів. Основу репертуару театру становила класична драматургія. Але з’явилися і цілком нові за духом і формою драматичні твори: «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги; «До третіх півнів» Я. Мамонтова; «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» та інші драми М. Куліша. Особливо великою популярністю користувалися драматичний театр ім. І. Франка на чолі з Г. Юрою і театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом. Зросла ціла плеяда талановитих акторів: А. Бучма, Н. Ужвій, Ю. Шумський, П. Нятко та ін.

В основу театральної естетики були покладені західноєвропейські модерністські тенденції. Г. Юра став засновником новітнього напряму в історії українського театрального мистецтва.

Лесь Курбас

Лесь Курбас (1887-1937) – здобув визнання як видатний організатор театру, режисер-реформатор театральною мистецтва. Прагнув піднести український театр до світового рівня і зберегти притаманний йому національний стиль. У своїх естетичних пошуках наближався до програми неокласиків (синтез класичної європейської драматургії і традиційного українського театру).

У 1922 році створив новаторське об’єднання – театр «Березіль». Там йшло становлення таких відомих акторів як Бучма, Василько, Гірняк, Добровольський, Крушельницький, Ужвій, Чистякова, які заклали підвалини новаторської театральної школи в Україні.

Розвиток нового напряму в драматургії пов’язаний з творчістю письменника В. Винниченка (1880-1951). Значну частину життя він перебував в еміграції. З 20-х рр. його драматургія стала широко відома в Західній Європі. В Берліні у 1921 році була екранізована його п’єса «Чорна пантера і Білий ведмідь».

В. Винниченко

У драматургії Вінниченка вперше виведено на сцену українську інтелігенцію, українське місто. У п’єсі «Між двох сил» (1918) зображено конфлікт між ідеалами людини та її політичними поглядами, хитання особистості у критичних обставинах.

М. Куліш

Взаємозв’язки між людиною і новою історичною дійсністю відображала драматургія М. Куліша (1892-1937). Творчість Куліша належить до визначних здобутків української драматургії XX ст. Його п’єси у 30-х рр. ставили в театрах Москви і Берліна. Широкою популярністю користувалися психологічні драми «97» та «Зона», комедія «Мина Мазайло» та лірична драма «Патетична Соната». А п’єси «Народний Малахій» (1928) та «Мина Мазайло» (1929) мали значний вплив на тогочасне культурне життя України.

Музична культура несла в собі три чинника розвитку: 1) традицію народної пісенності, 2) музичної школи Лисенка, 3) нової європейської стилістики. Значний внесок у розвиток української музичної культури зробили М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий, Б. Підгорецький, П. Сениця.

Р озвивається жанр оперного мистецтва, діють оперні театри в Києві, Харкові, Одесі та інших містах. Широкого визнання набуває виконавська майстерність І. Паторжинського, М. Литвиненко-Вольгемут, З. Гвидай, О. Петрусенко.

Г. Верьовка

А вангардизм в українській музиці проявився у творчості композитора, диригента і педагога Б. Лятошинського (1894-1968). На Західній Україні плідно працювали композитори Л. Січинський, А. Вахнянин, Ф. Колесса, С. Людкевич, В. Барвинський, Й. Витвицький.

У Львові відкрився вищий музичний інститут ім. М.  Лисенка (1907), оперний театр (1900). Тут працювали талановиті співаки С. Крушельницька, О. Мишуга.

У галузі музичного мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами народних і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький. Одним з кращих хорових колективів країни стала капела «Думка» (створена у 1920 р.). Л. Ревуцький

Н а Західній Україні одним з найталановитіших композиторів, музикознавців та популяризаторів українського музичного мистецтва був М. Колесса. Протягом 1923-1928 рр. діяло республіканське Музичне товариство ім. М. Леонтовича, навколо якого гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиції українського музичного авангарду започаткував Б. Лятошинський (1894-1968). Він репрезентував напрям модернізму в українській музиці, створив оперу «Золотий обруч» (1930).

М. Колесса

Проте культурне піднесення в Радянській Україні майже припиняється у 1932-1933 рр. відомих як час «розстріляного відродження», коли розпочалось масове знищення талановитих діячів української літератури, мистецтва, науки. Починається тотальне підкорення всіх форм професійної культури ідеологічним та естетичним догмам соц. реалізму, що мало трагічні наслідки для духовного життя народу. Навіть талановиті радянські письменники, поети, художники, режисери, які дебютували в 30-х роках, змушені були орієнтуватися на пересічні ідеологічні стандарти та художні прийоми (поезія А. Малишка (1912-1970), драматургія О. Корнейчука (1905-1972) – «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934), «Правда» (1937), «Фронт» (1942) та ін.). Їм притаманний соціальний схематизм, спрощеність життєвих ситуацій, відхилення від життєвої правди. Проведення «лінії партії» сприяло мистецькій і політичній кар’єрі Корнейчука, який був керівником Спілки письменників України (1946-1953), Головою Верховної Ради УРСР (1959-1972), Лауреатом державної премії.

В цей час відбувається становлення українського кіномистецтва. З 1922р. почалося виробництво художніх фільмів. Переломний етап у розвитку українського радянського кіномистецтва пов’язаний з творчістю О. Довженка, який в 1926 р. працював кінорежисером на Одеській кіностудії. В історії українського та світового кіномистецтва почесне місце посідають його фільми «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Щорс» (1939), автобіографічна повість «Зачарована Десна» (1957). «Повість полум’яних літ» (1944), «Україна у вогні» (1942) та інші. В 1958 р. на всесвітній виставці в Брюсселі його фільм «Земля» було включено до почесного списку дванадцяти кращих фільмів світу всіх часів і народів. Першим звуковим фільмом в Україні була документальна стрічка «Симфонія Донбасу» Д. Вертова (1930), а серед художніх – «Фронт» О. Соловйова (1931). Талановитим українським режисером став і видатний скульптор І. Кавалерідзе, що спробував себе у кіно наприкінці 20-х рр.