Українського фольклору

Минуле				Теперішній час		Майбутнє
"Епоха творіння"	Замкнене казкове	Історичне	Виконавця		Виконавця, "внутрішній" твору	Виконавця	Фантастичне, сакральне

Етіоло- Чарівна Дума, Лірична пісня, Есхатологічна

гічні казка коломийка, християнська

легенди: істо- частівка легенда,

хрис- ричний духовний

тиянська переказ. Обрядова поезія вірш,

та міфоло- Нове- в цілому. "псальма"

гічна лістич- Народна драма.

на казка Моралістичні

християнські

Істо- легенди.

рична Голосіння.

пісня, Моралістичні

християн- "псальми"

ська

легенда

про героїв

Біблії.

Балада.

Міфологічна

легенда-

меморат

Хоч на подібній схемі можна відбити, зрозуміло, лише найпростіші і для кожного жанру надто вже узагальнені характеристики художнього часу, вона дозволяє помітити й певні закономірності. Перша: з утратою українським фольклором билин у ньому збереглася лише одна "замкнена" (не відкрита в сучасність) форма минулого художнього часу, а саме міфічний час чарівних казок. Час історичних переказів, християнських і міфологічних легенд так чи інакше "відкритий" у сьогодення оповідача та слухача, це стосується і української народної епіки. М. М. Бахтін зазначав, що епічний час "відгороджено абсолютною гранню від усіх наступних часів, і перш за все від того часу, в якому знаходяться співець та його слухачі". Він "замкнений, як коло"¹⁷. Проте ці спостереження не поширюються на думи, дія яких мислиться співцями та слухачами не в умовному епічному, а в реальному історичному часі й у котрих, як уже згадувалося, навіть прохання до Бога звільнити християнських невільників звучало й у XIX ст. як сучасне та актуальне. Так само і прадавня "епоха творіння" (язичницька, християнська, двовірна) була у свідомості носіїв фольклору щонайтісніше пов'язана не лише з їхньою сучасністю, а й з їхнім майбутнім, бо прийдешність не лише окремої людини, а й усього людства вважалась такою, що безпосередньо залежить від сучасної поведінки людей. Так, у галицькій легенді, надрукованій В. М. Гнатюком, "як буде кінець світу", чорт, звільнившись, почне вимагати в людей, щоб піддалися йому, і буде "возити з собою воду, але то не буде вода, а тільки з великодньої п'ятниці зола: хто в великодню п'ятницю золить шмаття, ту золу чорт збирає і ховає..."

Майбутні дослідження мають з'ясувати, чи ця глобальна "відкритість" українського фольклору в сучасність є однією з його національних ознак. Слід відзначити також, що розмаїття в ньому форм художнього часу немалою мірою утворюється за рахунок двовірних і християнських жанрів – а це ще раз підкреслює необхідність надолужити відставання в їхньому вивченні.

Явища простору в сучасній фольклористиці осмислюються в кількох аспектах. По-перше, об'єктивно існуючий простір, або природне середовище, розглядається етнологами як найважливіший фактор формування та екзистенції етносу. На думку В. С. Крисаченка, сучасні наукові методи дають змогу "оцінити довкілля етносу не лише як тло, на якому простежується його буття, чи сцену, на якій той чи інший народ грає свою роль, а як його власну невід'ємну частину"¹⁸. Фахово конкретизуючи цю думку, що походить з інтелектуальної скарбниці французької "школи «Анналів»"¹⁹, С. Й. Грица зазначає: "Простір концентрує навколо себе продуктивну енергію суб'єкта, зворотним боком впливаючи на особливості його етнічного характеру". По-друге, національний фольклор гостро відчуває зміну простору-середовища, коли його носій змушений покинути рідні місця. "Цей «зсув» фольклору найвідчутніший у період руйнації замкненого сільського середовища і масового виходу селян на заробітки в інший простір, за межі свого краю"²⁰. При цьому, на думку С. Й. Гриці, словесний текст і мелодія твору (коли говорять про пісню, звичайно) з різною швидкістю рухаються в часопросторі: словесний текст "рухається в часі швидше, ніж мелодія", але "в територіальному русі він виявляє тенденцію до певної сталості"; мелодія ж як носій емоційно-психологічної інформації "виявляє тенденцію до сталості в часі і змінності в просторовому русі"²¹. На відміну від двох перших, "глобально" етнологічних, цей третій аспект є власне фаховим фольклористичним і розкриває залежність усної традиції від простору на рівні пісенного твору.

Можна вирізнити ще один аспект фольклористичної інтерпретації простору, а саме врахування впливу на екзистенцію фольклорних творів просторових умов їхнього виконання. Хоч ці умови не можуть бути визначеними з такою ж чіткістю, як це робить М. Гайдегер при вивченні скульптури, де доводиться брати до уваги серед "різновидів фізико-технічного простору" навіть той, що "залишається як порожнеча між її формами"²², вони теж заслуговують на увагу. Так, об'єктивні параметри акустичного подолання простору – а відповідно й можливість бути почутим ширшою або вужчою аудиторією – відчутно розрізняють гуртовий спів балади та рецитацію кобзаря, гру "троїстих музик" і розказування анекдоту. А спроможність народного "театру людей" залучити до себе на виставу більшу кількість глядачів, аніж можуть собі це дозволити вертепники, прямо випливає з різниці у розмірах живого актора й вертепної ляльки.

Набагато краще вивчено внутрішній, сказати б, "художній простір" або, за визначенням Д. С. Лихачова, створений автором словесного твору "певний простір, в якому відбувається дія. Він може бути великим, охоплювати кілька країн <...>, але може також звужуватися до тісних меж однієї кімнати"²³. Фактично ж, додамо, у фольклорі можливе звуження простору й до межі сприймання об'єкта неозброєним оком, як хоч би в цьому дитячому зверненні до мурашок:

Комашки, комашки,

Ховайте подушки.

Татари йдуть

Й все поберуть.

Д. С. Лихачов зауважує, що простір може бути реальним, або "уявлюваним (як у казці)", він може "так або інакше "організовувати" дію твору". Це найпростіше "географічне" розподілення художнього простору між основними жанрами українського фольклору узагальнено в табл. 10.

Таблиця 10. Найвіддаленіші зони художнього простору,