- •Конспект лекційз дисципліни «економіка» для студентів спеціальності згів 5 курс (7 семестр)
- •Перелік нормативних питань дисципліни «економіка» для спец. Гів
- •Перелік дисциплін, які забезпечують якісне вивчення дисципліни «Економіка»
- •1.1. Роль і місце гірничої промисловості в системі народного господарства
- •Основні показники діяльності гірничого підприємства
- •2. Ресурсне забезпечення гірничого виробництва
- •2.1.1. Економічна сутність, склад та особливості формування основних засобів гірничодобувних підприємств
- •Структура основних виробничих фондів за процесами підземного видобутку руди, %
- •2.1.2. Облік та оцінка основних засобів
- •2.1.3. Спрацювання, старіння, амортизація та відтворення об’єктів основних засобів
- •2.1.4. Показники стану, руху та ефективності використання основних засобів
- •Показники ефективності використання основних засобів
- •Показники зносу та ефективність використання основних засобів за окремими галузями промисловості України
- •2.1.5. Політика інтенсифікації використання основних засобів на гірничодобувних підприємствах
- •Ключові поняття і терміни
- •2.2.1. Характеристика оборотних коштів та їх призначення
- •2.2.2. Класифікація, склад та структура оборотних коштів
- •2.2.3. Джерела формування та поновлення оборотних коштів
- •2.2.4. Нормування оборотних коштів
- •Розрахунок нормативу оборотних коштів у виробничих запасах методом прямого розрахунку
- •2.2.5. Показники використання оборотних коштів
- •2.2.6. Економічна ефективність прискорення оборотності оборотних коштів та шляхи її зростання
- •Доповнення до теми ок - визначення потреби у ресурсах-норми і нормативи на промисловому підприємств
- •Ключові поняття і терміни
- •2.4.1. Нематеріальні ресурси підприємства
- •2.4.2. Нематеріальні активи і забезпечення захисту об’єктів інтелектуальної власності
- •2.4.3. Оцінка й амортизація нематеріальних активів підприємства
- •2.4.4. Реалізація права власності на нематеріальні ресурси
- •2.3.1. Поняття, класифікація та структура персоналу
- •2.3.2. Показники оцінки якості складу та стабільності персоналу
- •1. Частка робітників у загальній чисельності персоналу.
- •2. Частка основних і допоміжних робітників у загальній чисельності робітників.
- •3. Частка висококваліфікованих робітників у загальній кількості робітників.
- •2.3.3. Визначення чисельності персоналу
- •Баланс робочого часу одного середньооблікового працівника
- •2.3.4. Система управління персоналом
- •2.3.5. Продуктивність праці: сутність, методи та показники вимірювання
- •2.3.6. Фактори зміни і резерви зростання продуктивності праці та кількісна оцінка їх впливу
- •2.3. Удосконалення організації праці:
- •3. Збільшення обсягів виробництва продукції і структурні зрушення у виробництві:
- •5. Соціальні:
- •6. Природні умови та розміщення підприємства:
- •3.2. Удосконалення управління, організації виробництва і праці.
- •3.4. Зростання обсягів виробництва продукції, робіт, послуг.
- •3.5. Зміни природних умов видобутку залізної руди.
- •5. Розрахунок темпу приросту продуктивності праці в плановому періоді.
- •4. Форми і системи оплати праці
- •4.1. Колективна оплата праці
- •5. Доплати і надбавки до заробітної плати.
- •Поняття виробничих витрат та собівартості
- •4.2. Класифікація витрат
- •Групування витрат за економічними елементами
- •Групування витрат підприємства за статтями калькуляції
- •Структура собівартості продукції, робіт чи послуг на підприємствах гірничо-металургійного комплексу
- •Основні фактори, що формують якість видобутої корисної копалини
- •2. Управління якістю продукції
- •Планування виробничої програми в гірничодобувній галузі
- •5.3. Формування доходів підприємства
- •5.4. Визначення фінансового результату діяльності підприємства
- •Фінансові результати (ват «Інгулецький гзк» за 2004-2005 рр.)
- •5.5. Прибуток підприємства, його формування та використання в умовах ринку
- •Класифікація прибутку за видами формування та розподілу
- •5.6. Визначення показників рентабельності
- •Ціни та ціноутворення на гірничих підприємствах.
- •1. Ціна як інструмент економіки. Функції цін у ринковій економіці
- •5.1.2. Методи встановлення та регулювання цін на підприємствах
- •Особливості формування витратних методів визначення ціни.
- •Особливості формування методів визначення ціни на основі попиту споживачів
- •Особливості формування методів визначення ціни на основі конкуренції
- •5.1.3. Особливості ціноутворення в гірничодобувній промисловості в сучасних умовах
- •Визначення ціни на залізорудну продукцію за допомогою нормативно-параметричних методів
- •Лекція 15. Науково-технічний прогрес та інноваційна діяльність у гірничорудній галузі промисловості
- •Класифікація запасів родовищ корисних копалин і їх економічна оцінка
- •2.1 Економічна оцінка заходів з охорони праці
Класифікація запасів родовищ корисних копалин і їх економічна оцінка
Мінерально-сировинна база промисловості — це ресурси мінеральної сировини в надрах землі, виявлені в результаті геологорозвідувальних робіт. Таким чином, основою мінерально-сировинної бази є виявлені родовища корисних копалин.
Мінерально-сировинні ресурси, які при даному рівні розвитку науки й техніки можуть бути досить ефективно витягнуті з надр землі й використані в промисловому виробництві, називаються корисними копалинами.
Використовувані промисловістю корисні копалини прийнято підрозділяти на наступні три групи:
I. Горючі копалини (вугілля, горючі сланці, торф, нафта, природний газ).
II. Мінеральні корисні копалини (чорні, кольорові, цінні й рідкі метали).
III. Неметалічні корисні копалини (сировина для хімічної промисловості, будівельні матеріали, неметалічна сировина для чорної металургії).
З економічної точки зору всяке родовище характеризується насамперед якістю корисної копалини і його кількісними запасами.
По ступеню розвіданості й вивченості запаси родовищ корисних копалин діляться на три категорії:
Запаси категорії А — це цілком вивчені, розвідані й підготовлені до видобутку, вони призначені для експлуатаційних робіт підприємств, а також для проектування й будівництва підприємств.
Запаси категорії В — це геологічно обґрунтовані, відносно розвідані й оконтурені гірничими виробітками й свердловинами. Вони можуть бути взяті за основу для обґрунтування проектування капітального будівництва гірничих підприємств.
Запаси категорії С менш вивчені, вимагають уточнення за допомогою детальних геологорозвідувальних робіт, використовуються вони для перспективного планування розвитку гірничої промисловості й геологорозвідувальних робіт.
Крім того, запаси родовищ корисних копалин діляться на дві групи: геологічні й промислові. У свою чергу, геологічні запаси діляться на балансові й забалансові.
Балансові — запаси, які при даному рівні розвитку науки й техніки можуть бути витягнуті з надр землі з достатньою ефективністю.
Забалансові — запаси, які на даному етапі з економічної точки зору недоцільно витягати з надр землі. З розвитком науки й техніки, з появою нових, більш прогресивних технологій, забалансові запаси можуть бути переведені в категорію балансових.
Промислові запаси — це балансові запаси за винятком експлуатаційних або проектних втрат. Чим менше експлуатаційні втрати, тим більше може бути витягнуто балансових запасів, тим раціональніше використовуються родовища корисних копалин.
Родовища якої-небудь корисної копалини мають різне економічне значення. Для виявлення кращого проводиться їхня економічна оцінка. Їй передують геологічна й технологічна оцінки.
Геологічна оцінка включає загальні відомості про родовище, геологічну характеристику району й геологічну будова родовища.
На основі геологічної оцінки визначаються: геологічні запаси; якість корисної копалини; гірничо-геологічні умови залягання родовища; глибина розробки; потужність шару й ін.
Технологічна оцінка покликано встановити технологічну можливість розробки родовища, можливі масштаби видобутку, спосіб розкриття, підготовки й ін.
Економічна оцінка родовищ проводиться на основі даних геологічної й технологічної оцінок і визначає при експлуатації того або іншого родовища наступні показники:
• загальні й питомі капітальні вкладення;
• витрати на видобуток, збагачення й реалізацію продукції;
• індекс прибутковості;
• продуктивність праці;
• прибуток і рентабельність;
• строк окупності;
• чистий дисконтований дохід.
Чистий дисконтований дохід (ЧДД) визначається по формулі
де Zt — цінність усієї отриманої й реалізованої продукції, включаючи всі компоненти, що попутно витягуються, на t-м кроці експлуатації родовища;
St — витрати на видобуток, збагачення й реалізацію продукції на t-м кроці експлуатації родовища;
К — дисконтована величина необхідних капітальних вкладень у розробку родовища.
де Кt — капітальні вкладення, необхідні на t-м кроці експлуатації родовища;
Е — ставка дисконту;
Т — період експлуатації родовища.
Якщо ЧДД > 0, то економічно доцільна розробка родовища. Чим більше величина ЧДД, тем вище економічна оцінка родовища. При її визначенні враховуються й такі показники, як строк окупності, індекс прибутковості, внутрішня норма рентабельності й ін.
На основі зіставлення всіх цих показників ранжуються родовища корисних копалин по їх економічній значимості для економіки України.
Економічна оцінка родовищ корисних копалин і раціональне використання природніх ресурсів
Що таке оцінка комерційної вартості родовищ корисних копалин? В Україні існує поняття геолого-економічної оцінки родовищ , процедура обрахунку якої регламентується відповідними нормативними документами і яка виконується після виконання певного етапу геологорозвідувальних робіт (дивись розділ «розвідка родовищ»). Така оцінка, наприклад , подібна існуючій в будівництві (коли його вартість розраховується за нормами ДБН) та інших галузях. Водночас , оцінка родовищ за нормативними документами хоч і є необхідною для багатьох державних регулюючих і контролюючих установ, але вона, як правило, не відображає реальної комерційної вартості вашого проекту. У вітчизняних умовах оцінка комерційної вартості родовищ необхідна для:
За даними розвідки родовища, яка виконана не вами, протоколу ДКЗ для родовищ розвіданих в попередні роки за кошти держави, офіційному техніко-економічному обґрунтуванню, купівлі спецдозволу на аукціоні все може виглядати доволі привабливо. Однак, якщо в наш час не менше одного мільйона доларів необхідно для освоєння навіть невеликого родовища, то краще замовити і отримати експертний висновок незалежної фахової компанії, яка не зацікавлена в отриманні ваших інвестицій і здатна визначити достовірність даних розвідки, якість та кількість корисної копалини на визначеній ділянці надр і, в цілому, фінансову цінність проекту.
Незважаючи на те, що продавець та покупець можуть самостійно визначити ціну угоди, незалежна оцінка родовища, прав на його розробку дає змогу встановити реальну ринкову вартість об’єкту продажу. Незалежна оцінка дозволяє впевнити осіб, інтереси яких може зачіпати угода купівлі - продажу родовища (акціонери підприємства, наглядова рада тощо), що ця угода була виконана добросовісно, кожний учасник угоди діяв в інтересах своєї сторони та був обізнаний про реальну коньюктуру ринку, реальну ринкову вартість родовища, прав або ліцензії – спецдозволу на ділянку надр або родовища і вартість подібних проектів.
Як показує наша практика, в більшості випадків результати перевірки дають нашим клієнтам аргументи, за допомогою яких заявлена початкова ціна купівлі бізнесу може бути істотно знижена. Досить часто, за результатами перевірки, приймається рішення про відмову у придбанні того чи іншого родовища або гірничого бізнесу |
Геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин
Для з’ясування промислового значення запасів родовищ корисних копалин, які виявлені у процесі геологічного вивчення надр, періодично проводиться геолого-економічна оцінка запасів і ресурсів родовищ, що вивчаються, шляхом визначення прогнозних техніко-економічних показників видобутку та переробки мінеральної сировини і фінансових результатів реалізації товарної продукції гірничого підприємства, яке передбачається утворити для промислового освоєння цих корисних копалин.
На ранніх стадіях геологічного вивчення надр проводиться початкова геолого-економічна оцінка об’єктів геологорозвідувальних робіт для визначення доцільності інвестування подальших геологорозвідувальних робіт у межах виявлених ділянок надр, сприятливих для знаходження родовищ корисних копалин.
На відкритих родовищах (покладах) проводиться попередня геолого-економічна оцінка запасів корисних копалин з метою визначення доцільності їх промислового освоєння та інвестування геологічних робіт з розвідки і підготовки до експлуатації.
Детальна геолого-економічна оцінка проводиться на розвіданих і підготовлених до експлуатації родовищах (покладах) корисних копалин з метою визначення рівня економічної ефективності виробничої діяльності гірничодобувного підприємства, що утворюється або реконструюється для їх промислового освоєння, і доцільності інвестування робіт з його проектування та будівництва.
Геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться користувачем надр відповідно до вимог, установлених Державною комісією України по запасах корисних копалин.
Стаття 98. Встановлення кондицій на мінеральну сировину для проведення підрахунку та оцінки запасів корисних копалин
Підрахунок та геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин проводяться на підставі кондицій на мінеральну сировину, що становлять сукупність вимог до якості та кількості корисних копалин, гірничо-геологічних та інших умов розробки родовищ. Кількісні показники кондицій для підрахунку запасів корисних копалин визначаються для кожного родовища шляхом проведення поваріантних техніко-економічних розрахунків за умови раціонального використання всіх основних і супутніх корисних копалин та компонентів, а також відходів гірничого виробництва.
В окремих випадках за наявності відповідного техніко-економічного обґрунтування кількісні показники кондицій для підрахунку запасів корисних копалин можуть бути встановлені відповідно для групи родовищ або басейну в цілому.
Якісні показники кондицій на мінеральну сировину встановлюються відповідно до напрямів використання корисних копалин з урахуванням вимог стандартів, технічних умов, технічних завдань користувачів надр до мінеральної сировини, а також якісних показників проб мінеральної сировини, на яких проводилися технологічні випробування.
Залежно від стадії геологічного вивчення і ступеня підготовки родовищ корисних копалин до промислового освоєння можуть встановлюватися тимчасові, постійні та оперативні кондиції.
Тимчасові кондиції розробляються за позитивними результатами пошуково-розвідувальних та пошукових (для нафти і газу) геологорозвідувальних робіт на підставі попередньо розвіданих та розвіданих запасів корисних копалин і використовуються для проведення попередньої геолого-економічної оцінки відкритих родовищ (покладів) корисних копалин та складання техніко-економічної доповіді щодо доцільності їх промислового освоєння та інвестування геологорозвідувальних робіт з розвідки і підготовки до експлуатації.
Постійні кондиції розробляються для проведення детальної геолого-економічної оцінки розвіданих і підготовлених до промислового освоєння родовищ (покладів) корисних копалин, для оконтурювання, підрахунку та класифікації їх запасів. Техніко-економічне обґрунтування постійних кондицій, достовірність показників щодо собівартості товарної мінеральної продукції повинні бути достатніми для прийняття рішення про інвестування робіт з проектування та будівництва гірничодобувного підприємства для промислового освоєння розвіданого родовища корисних копалин.
Оперативні кондиції розробляються у процесі експлуатації родовища корисних копалин для проведення перерахунку запасів окремих його ділянок, що за умовами розробки, кількісними або якісними показниками корисних копалин значною мірою відрізняються від постійних кондицій, встановлених для всього родовища, а також для забезпечення рентабельної роботи гірничодобувного підприємства у період погіршення економічних умов реалізації товарної мінеральної продукції.
Встановлення оперативних кондицій на мінеральну сировину повинне узгоджуватися з принципом раціонального використання надр.
Порядок розроблення кондицій на мінеральну сировину встановлюється Державною комісією України по запасах корисних копалин.
Стаття 99. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр
Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр встановлює єдині принципи підрахунку, геолого-економічної оцінки і державного обліку родовищ корисних копалин згідно з рівнем їх промислового значення та ступенем геологічного і техніко-економічного вивчення, визначає умови підготовленості розвіданих родовищ корисних копалин до промислового освоєння, а також основні принципи кількісної оцінки ресурсів корисних копалин. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр розробляється з урахуванням міжнародних класифікаційних схем і затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.
Обґрунтування кондицій на мінеральну сировину
|
Лекція № 17. Тема: «Основи обліку і звітності в гірничій промисловості».
ВСТУП Поняття про господарський облік, його види, вимірники та прийоми на гірничих підприємствах
Щоб задовольнити свої потреби, люди виробляють предмети споживання і засоби праці. Вироблені предмети споживання розподіляються на особисте споживання людей і виробниче споживання для здійснення господарської діяльності. Для управління на промисловому (гірничому) підприємстві чи в процесі підприємницької діяльності потрібно знати, скільки є у підприємства майна, які його зобов’язання, скільки і чого було вироблено та придбано і з якими витратами, що і скільки витрачено, спожито, продано, передано, яка собівартість і виручка, який доход працівників, власників та суб’єкта господарювання. Такі дані дістають в процесі обліку шляхом спостереження, вимірювання та реєстрації господарських операцій, які відбуваються з майном підприємства та джерелами його утворення, з метою одержання кількісного, якісного і вартісного їх відображення.
Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в наявності та структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Спостереження – це фіксація факту здійснення господарської операції з майном та зобов’язаннями суб’єкта господарювання.
Вимірювання полягає у відображенні обсягу господарської операції в певних одиницях.
Реєстрація означає здійснення записів відомостей про господарську операцію та одержання інформації про зміну майна і зобов’язань суб’єкта господарювання.
Отже, під господарським обліком розуміють певну систему кількісного і вартісного відображення та якісної характеристики господарської діяльності з метою її контролю і управління. Батько бухгалтерської справи – італієць Лука Пачолі ще в ХV віці писав: “Хто в справах своїх не може бути добрим бухгалтером, той буде блукати, як сліпий в темряві, навмання, і не уникнути йому великих збитків”.
Для формування світогляду майбутніх підприємців і спеціалістів суб’єктів господарювання не марна порада одного із видатних знавців бухгалтерської справи – Б. Котрулі, який ще в 1458 році писав: “... даю пораду вважати задоволенням правильне та добре ведення книг (бухгалтерських), а кому не дано, той нехай вчиться чи найме собі дійсно вмілого та практичного молодого бухгалтера, бо інакше твої справи перетворяться в хаос та вавілонське стовпотворіння, чого ти, якщо тобі дорогі твоя честь та майно, повинен побоюватися.”
Для відображення господарських операцій застосовуються натуральні, трудові та грошовий вимірники.
Натуральні вимірники (міра маси, об’єму, довжини, площі, кількості тощо) застосовують, щоб мати відомості про майно і зобов’язання суб’єкта господарювання в натуральному виразі. Проте натуральні показники можна використовувати тільки для вимірювання однорідних ресурсів і не можна дістати шляхом підсумовування узагальнюючі показники, що характеризують в цілому різне майно суб’єкта господарювання.
Трудові вимірники призначенні для обліку кількості праці в одиницях робочого часу – людино-днях, людино-годинах тощо. Ці показники дають можливість порівнювати між собою деякі різнорідні величини в розрахунку затрат праці на одиницю виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, одержаної виручки тощо.
Грошовий вимірник застосовують для відображення різних господарських операцій і узагальнення їх в єдиній грошовій оцінці. За його допомогою обчислюють загальний розмір майна, собівартість, виручку, зобов’язання підприємця, фінансовий результат господарської діяльності.
Вартісний вимірник використовують на основі натуральних і трудових вимірників, шляхом множення їх кількості на ціну.
Щоб мати інформацію про всі процеси господарської діяльності підприємства, застосовують наступні види господарського обліку: оперативний, статистичний, бухгалтерський, внутрішньогосподарський (управлінський) та податковий.
Оперативний облік використовують для спостереження і контролю за окремими господарськими операціями з метою управління ними в процесі їх здійснення. За його допомогою, використовуючи натуральні, трудові і гро-шові вимірники, дістають інформацію про щоденну господарську діяльність.
Статистичний облік організовують шляхом обов’язкової звітності суб’єктів господарювання за певними показниками їх роботи. За допомогою статистичного обліку збирають, розробляють та аналізують дані про розвиток народного господарства та явищ культурного і політичного життя окремих регіонів та в цілому держави.
Бухгалтерський облік – процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Внутрішньогосподарський (управлінський) облік – система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувань у процесі управління підприємством.
Податковий облік являє собою упорядковану інформаційну систему, що відображає розмір об’єктів оподаткування підприємства методом суцільної, безперервної, документальної та взаємовпорядкованої реєстрації господарських операцій та окремих видів його майна і ресурсів.
Для визначення наявності, відображення руху і використання майна та зобов’язань суб’єкта господарювання у бухгалтерському обліку використовують 8 прийомів.
Документація – спосіб первинної реєстрації (оформлення документом) господарських операцій.
Первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Інвентаризація – перевірка майна і зобов’язань підприємства в натурі і порівняння її даних з даними обліку.
Оцінка – спосіб грошового вимірювання господарських операцій (придбання ресурсів, використання виробничих запасів, визначення фінансових результатів тощо).
Обчислення собівартості (калькуляція) – визначення вартості (облікової ціни) виробничих запасів, продукції, робіт і послуг підприємця.
Рахунок – умовне позначення певного виду майна та зобов’язань підприємства, де відображається їх стан і рух.
Подвійний запис – порядок відображення господарських операцій в рахунках. Відповідно до цього кожна господарська операція записується у певному порядку на двох рахунках.
Баланс – спосіб підсумкового відображення даних про майно підприємства (актив) та його зобов’язань (пасив) на певну дату.
Звітність – упорядкована таблиця узагальнюючих показників, що в концентрованому вигляді відображають результати господарської діяльності підприємства, його виробничий і соціальний розвиток, фінансовий та майновий стан.
Майно і зобов’язання підприємства узагальнено відображаються за складом і розміщенням в балансі.
За формою баланс є таблицею, яка складається з двох частин – активи та власний капітал і зобов’язання. У процесі підприємницької діяльності відбуваються різні господарські операції, під впливом яких змінюється склад майна та зобов’язань суб’єкта господарювання. За характером впливу на майно і зобов’язання підприємства господарські операції можна поділити на 4 типи.
Перший тип. Відбувається переміщення активів, зміна структури майна, загальна сума його не змінюється. Підприємство за власні кошти придбало верстат вартістю 10 тис. грн. Гроші (–) зменшились (готівка, рахунки в банках) на 10 тис. грн., основні засоби (верстат) збільшились (+) на 10 тис. грн. Сума майна, а також зобов’язань не змінилась.
Другий тип. Відбувається переміщення, зміна структури зобов’язань, загальна сума їх не змінюється. Підприємство використало одержаний прибуток (власний капітал, зобов’язання перед власниками підприємства) для нарахування премії працівникам – 5 тис. грн. Прибуток ( – ) зменшився на 5 тис. грн., заборгованість підприємства перед працівниками збільшилась на суму нарахованої премії (+) 5 тис. грн. Сума зобов’язань і самого майна (до часу видачі премії) не зміниться. Зобов’язання перед власниками підприємства зменшились і відповідно збільшились перед працівниками.
Третій тип. Збільшується майно та зобов’язання на рівновелику суму. Підприємство придбало виробничі запаси (бензин) за рахунок коштів короткострокової позики, яку одержало у банку – 3 тис. грн. Виробничі запаси (бензин) (+) збільшилися на 3 тис. грн., але і заборгованість перед банком теж збільшилась (+) на 3 тис. грн. Сума майна і зобов’язань підприємства за господарською операцією збільшились на 3 тис. грн. (до часу повернення позики).
Четвертий тип. Зменшується майно та зобов’язання на рівновелику суму. Підприємство із своєї каси виплатило премію працівникам – 5 тис. грн. (див. другий тип операцій). Гроші (готівка) зменшилась (–) на 5 тис. грн., заборгованість перед працівниками теж зменшилась (–) на 5 тис. грн. Сума майна і зобов’язань за господарською операцією зменшилась.
основи обліку й аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства
Для керування виробничо-господарською діяльністю підприємств створена єдина система народногосподарського обліку. Під обліком розуміють цифрову характеристику кількісної і якісної сторін розвитку народного господарства й окремих підприємств, здійснювану шляхом постійної науково організованої реєстрації явищ, факторів.
Єдина система обліку сприяє схоронності соціалістичної власності, подає необхідну інформацію для планування, створює можливість роботи підприємства і його підрозділу на основі господарського розрахунків. Облік повинен забезпечувати порівнянність планових і звітних даних, бути достовірним і своєчасним, доступним розумінню працюючих.
Для всебічного вивчення соціально-економічних процесів застосовується єдина взаємозалежна система, що включає три види обліку: оперативно-технічний, бухгалтерський і статистичний.
Оперативно-технічний облік - це облік окремих конкретних фактів з метою оперативного обслуговування потреб органів керування підприємством. У його завдання входять спостереження, вимір, реєстрація й документальне оформлення актів і операцій виробничо-господарської діяльності, а також первинна обробка, нагромадження й вистава даних для потреб оперативного керування. За допомогою оперативно-технічного обліку здійснюється безпосередня первинна характеристика таких фактів, як облік роботи окремих структурних підрозділів і агрегатів, відвантаження продукції. Первинні документи оформляються безпосередньо при виконанні господарських операцій, отже, необхідні відомості можуть бути отримані негайно. Така терміновість є головною перевагою оперативно-технічного обліку в порівнянні з іншими його видами. Але оперативний облік недостатній для повного аналізу й узагальнень.
Бухгалтерський облік ґрунтується на даних оперативного обліку й використовує тих з них, які відображають рух господарських коштів підприємств, їх джерела й вироблені з ними операції. Цей вид обліку характеризує кругообіг засобів і матеріальних цінностей. Основною метою бухгалтерського обліку є контроль над дотриманням кошторисно-фінансової дисципліни й виконанням фінансового плану. Він є безперервним, суцільним і строго документальним. Усі операції обов'язково враховуються й підтверджуються документами.
Для обробки облікових даних бухгалтерський облік використовує тільки йому властиві методи: подвійний запис господарських операцій на рахунках, калькулювання, балансове узагальнення господарських засобів. Метод подвійного запису полягає в тому, що кожна операція фіксується двічі - на двох взаємозалежних рахунках угруповання, що представляють, засобів по місці розміщення й по джерелу покриття потреби. Наприклад, одержання грошей з банку буде відбито на дебіті рахунку «Каса», одночасно така ж сума - на кредиті рахунку «Розрахунковий рахунок».
Бухгалтерський баланс являє собою метод узагальненого, зведеного в єдине ціле відображення стану засобів підприємства за допомогою системи показників. Це моментальна світлина їх стану, що показує, у що вкладені ці засоби (у якій формі вони перебувають - актив) і звідки вони беруться ( які їхні джерела - пасив). Баланс дозволяє в стислому й цільному виді оцінити господарське положення підприємства.
Статистичний облік відбиває кількісну сторону соціально-економічних явищ. З його допомогою можна за масою окремих фактів і показників побачити закономірності й тенденції розвитку виробництва. На відміну від попередніх двох методів обліку статистичний облік використовується не тільки для керування окремим підприємством, але й для одержання узагальнюючих відомостей по галузі й народному господарству. Із цієї причини статистичний облік організований по єдиній методології і єдиному плану.
Головною формою спостереження й джерелом інформації служить державна статистична звітність підприємства, складена на основі даних оперативно-технічного й бухгалтерського видів обліку. Іноді за недостатності інформації організують спеціальні статистичні обстеження - суцільні або вибіркові.
Лекція № 18. Тема: «Матеріально-технічне забезпечення гірничого виробництва».
Матеріально-технічне забезпечення здійснює комерційна служба підприємства, яку очолює заступник директора по комерційним питанням. Йому підпорядковані, в свою чергу, начальник відділу МТЗ.
Функції відділу МТЗ:
1. Визначення потреб підприємства в матеріально-технічних ресурсах.
2. Знаходження джерел покриття цих потреб.
3. Організація отримання матеріальних ресурсів.
4. Організація зберігання і видачі на виробництво матеріальних ресурсів.
5. Контроль за правильним використанням матеріальних ресурсів.
1-ша функція. Потреба у матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному залежно від їх призначення.
1) Кількість технічних засобів, тобто машин і устаткування обчислюється при проектуванні виробничих систем.
2) Розрахунки потреби у матеріалах є регулярними і здійснюються по єдиній методичній основі.
Кількість матеріалів, яку слід закупити, обчислюється за формулою:
Мп = Мв + Мз.к. + Мз.п.
де Мв – витрати матеріалів за розрахунковий період,
Мз.к., Мз.п. – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
Витрати матеріалів обчислюються помноженням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалів. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції підраховуються за формулою:
де n – кількість найменувань виготовлюваної продукції
Q – обсяг випуску продукції і-го найменування у натуральному вимірі;
МНі – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу.
Мн.в. – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Величина Мн.в. обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному, залежно від широти номенклатури продукції і величини норми. При обмеженій номенклатурі продукції й великих нормах витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві і її помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн.в. обчислюється приблизно, виходячи із зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.
Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні і обслуговуючі процеси обчислюються як добуток обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат.
Об’єктами нормування витрат матеріалів у цих випадках можуть бути:
1) час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія),
2) тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів),
3) одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини),
4) кількість працюючих (спецодяг, спецхарчування тощо).
2-га функція. Існують дві класичні форми МТЗ:
1) децентралізоване постачання,
2) централізоване постачання.
Децентралізованим називається забезпечення виробництва матеріальними ресурсами через товарну біржу, або по бартерним угодам, а також за рахунок місцевих і внутрішніх джерел.
Централізованим – забезпечення виробництва матеріальними ресурсами згідно плану по нарядам вищестоячих організацій.
3-тя функція. Отримання матеріальних ресурсів здійснюється по 2-м видам:
1) транзитне забезпечення,
2) складське.
Транзитним називається забезпечення, при якому матеріали поступають від постачальника до споживача безпосередньо, обходячи постачальні бази.
Складським називається постачання, при якому матеріали передаються від постачальників на бази, а потім вже до споживачів, тобто має місце перевантаження МТЗ.
4-та функція. Організація зберігання і контроль за використанням.
Інтервали поставок матеріалів на підприємств та інтервали їх використання часто не співпадають, багато з них надходять у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба у запасах матеріалів.
За призначенням запаси поділяються:
1) поточні,
2) підготовчі,
3) страхові.
Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.
Максимальний поточний запас (Мз. пт. max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто
Мз. пт max = Mд ∙ tн
де Мд – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;
tн - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання матеріалів, їх сезонної заготівлі або сезонного транспортування.
Підготовчий запас створюється у тих випадках, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо).
Мз. пд. = Mд ∙ tn
де tn - час на підготовку матеріалів у днях.
Строковий запас потрібний на випадок ймовірної затримки надходження чергової партії матеріалів.
Мз. стр. = Mд ∙ tm
де tm – час термінового поповнення запасу в днях або при стандартних інтервалах постачання – середнє відхилення від нього.
Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
максимальний
Мз мах = Мд ∙ (tн + tn + tm)
мінімальний
Мз міn = Мд ∙ (tn + tm)
середній
Мз мах = Мд ∙ (tн/2 + tn + tm)
Важливе значення для підтримки поточних запасів на належному рівні має система їх регулювання. На вибір системи регулювання запасів впливає ряд факторів і в першу чергу величина
1) потреби в матеріалах,
2) регулярність запуску у виробництво,
3) форма постачання тощо.
Регулювання запасів може здійснюватись за системами:
1) „максимум-мінімум”,
2) „стандартних партій”,
3) „стандартних інтервалів” та ін.
У нас найбільш відома система „максимум-мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижче їх мінімальної величини, а після надходження чергової партії не були більші за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається при такій величині поточеного запасу, за час витрат якої замовлений матеріал надійде.
Ця величина запасу називається „точкою замовлення” (Мз.з.) і обчислюється за формулою
Мз.з. = Мз.пд. + Мз.стр. + Мд. + Мд.∙tз,
де tз – час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або їх інтервал.
Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію ймовірного псування і втрат. Ці витрати і втрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно транспортно-заготівельні витрати, бо останні переважно мало залежать від величини поставки, а в більшій мірі обумовлені їх кількістю (витрати на оформлення, пересилку документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо).
Зменшення величини партії поставок викликає зворотній ефект: витрати і втрати, пов’язані із зберіганням запасів зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.
Оптимальною є така партія поставки, яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли
См.с = См.п + См.з ∙∆min
Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо:
де Мр – річна потреба у матеріалах,
Сн – транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки,
Цм – ціна одиниці матеріалу без врахування транспортно-заготівельних витрат,
Рн – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси і витрати на зберігання матеріалів.
Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:
Оптимальна партія поставки матеріалів може коригуватися з урахуванням певних умов чи обмежень (відповідність транзитній нормі, вантажопідйомності транспортних засобів, кратності партій запуску у виробництво тощо).
У складі відділу МТЗ великого підприємства діють слідуючи структурні підрозділи (бюро або групи):
1) планова група (бюро),
2) товарна група по видам МТР
3) диспетчерська група
4) група складів
Показники організації МТЗ:
1) Кількісні і якісні показники придбання і розвантаження.
2) Ступінь рівномірності і відсутності перебоїв у постачанні.
3) Рівень обороту складських запасів.
4) Відсутність поверхнормативних запасів і неліквідів.
5) Розмір економічних санкцій.
Лекція № 18. Тема: «Матеріально-технічне забезпечення гірничого виробництва».
Матеріально-технічне забезпечення здійснює комерційна служба підприємства, яку очолює заступник директора по комерційним питанням. Йому підпорядковані, в свою чергу, начальник відділу МТЗ.
Функції відділу МТЗ:
1. Визначення потреб підприємства в матеріально-технічних ресурсах.
2. Знаходження джерел покриття цих потреб.
3. Організація отримання матеріальних ресурсів.
4. Організація зберігання і видачі на виробництво матеріальних ресурсів.
5. Контроль за правильним використанням матеріальних ресурсів.
1-ша функція. Потреба у матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному залежно від їх призначення.
1) Кількість технічних засобів, тобто машин і устаткування обчислюється при проектуванні виробничих систем.
2) Розрахунки потреби у матеріалах є регулярними і здійснюються по єдиній методичній основі.
Кількість матеріалів, яку слід закупити, обчислюється за формулою:
Мп = Мв + Мз.к. + Мз.п.
де Мв – витрати матеріалів за розрахунковий період,
Мз.к., Мз.п. – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
Витрати матеріалів обчислюються помноженням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалів. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції підраховуються за формулою:
де n – кількість найменувань виготовлюваної продукції
Q – обсяг випуску продукції і-го найменування у натуральному вимірі;
МНі – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу.
Мн.в. – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Величина Мн.в. обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному, залежно від широти номенклатури продукції і величини норми. При обмеженій номенклатурі продукції й великих нормах витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві і її помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн.в. обчислюється приблизно, виходячи із зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.
Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні і обслуговуючі процеси обчислюються як добуток обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат.
Об’єктами нормування витрат матеріалів у цих випадках можуть бути:
1) час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія),
2) тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів),
3) одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини),
4) кількість працюючих (спецодяг, спецхарчування тощо).
2-га функція. Існують дві класичні форми МТЗ:
1) децентралізоване постачання,
2) централізоване постачання.
Децентралізованим називається забезпечення виробництва матеріальними ресурсами через товарну біржу, або по бартерним угодам, а також за рахунок місцевих і внутрішніх джерел.
Централізованим – забезпечення виробництва матеріальними ресурсами згідно плану по нарядам вищестоячих організацій.
3-тя функція. Отримання матеріальних ресурсів здійснюється по 2-м видам:
1) транзитне забезпечення,
2) складське.
Транзитним називається забезпечення, при якому матеріали поступають від постачальника до споживача безпосередньо, обходячи постачальні бази.
Складським називається постачання, при якому матеріали передаються від постачальників на бази, а потім вже до споживачів, тобто має місце перевантаження МТЗ.
4-та функція. Організація зберігання і контроль за використанням.
Інтервали поставок матеріалів на підприємств та інтервали їх використання часто не співпадають, багато з них надходять у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба у запасах матеріалів.
За призначенням запаси поділяються:
1) поточні,
2) підготовчі,
3) страхові.
Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.
Максимальний поточний запас (Мз. пт. max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто
Мз. пт max = Mд ∙ tн
де Мд – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;
tн - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання матеріалів, їх сезонної заготівлі або сезонного транспортування.
Підготовчий запас створюється у тих випадках, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо).
Мз. пд. = Mд ∙ tn
де tn - час на підготовку матеріалів у днях.
Строковий запас потрібний на випадок ймовірної затримки надходження чергової партії матеріалів.
Мз. стр. = Mд ∙ tm
де tm – час термінового поповнення запасу в днях або при стандартних інтервалах постачання – середнє відхилення від нього.
Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
максимальний
Мз мах = Мд ∙ (tн + tn + tm)
мінімальний
Мз міn = Мд ∙ (tn + tm)
середній
Мз мах = Мд ∙ (tн/2 + tn + tm)
Важливе значення для підтримки поточних запасів на належному рівні має система їх регулювання. На вибір системи регулювання запасів впливає ряд факторів і в першу чергу величина
1) потреби в матеріалах,
2) регулярність запуску у виробництво,
3) форма постачання тощо.
Регулювання запасів може здійснюватись за системами:
1) „максимум-мінімум”,
2) „стандартних партій”,
3) „стандартних інтервалів” та ін.
У нас найбільш відома система „максимум-мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижче їх мінімальної величини, а після надходження чергової партії не були більші за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається при такій величині поточеного запасу, за час витрат якої замовлений матеріал надійде.
Ця величина запасу називається „точкою замовлення” (Мз.з.) і обчислюється за формулою
Мз.з. = Мз.пд. + Мз.стр. + Мд. + Мд.∙tз,
де tз – час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або їх інтервал.
Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію ймовірного псування і втрат. Ці витрати і втрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно транспортно-заготівельні витрати, бо останні переважно мало залежать від величини поставки, а в більшій мірі обумовлені їх кількістю (витрати на оформлення, пересилку документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо).
Зменшення величини партії поставок викликає зворотній ефект: витрати і втрати, пов’язані із зберіганням запасів зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.
Оптимальною є така партія поставки, яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли
См.с = См.п + См.з ∙∆min
Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо:
де Мр – річна потреба у матеріалах,
Сн – транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки,
Цм – ціна одиниці матеріалу без врахування транспортно-заготівельних витрат,
Рн – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси і витрати на зберігання матеріалів.
Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:
Оптимальна партія поставки матеріалів може коригуватися з урахуванням певних умов чи обмежень (відповідність транзитній нормі, вантажопідйомності транспортних засобів, кратності партій запуску у виробництво тощо).
У складі відділу МТЗ великого підприємства діють слідуючи структурні підрозділи (бюро або групи):
1) планова група (бюро),
2) товарна група по видам МТР
3) диспетчерська група
4) група складів
Показники організації МТЗ:
1) Кількісні і якісні показники придбання і розвантаження.
2) Ступінь рівномірності і відсутності перебоїв у постачанні.
3) Рівень обороту складських запасів.
4) Відсутність поверхнормативних запасів і неліквідів.
5) Розмір економічних санкцій.
Лекція № 19. Тема: «Економічні питання охорони праці».
Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов'язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо. Збільшення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягається шляхом зниження простоїв протягом зміни внаслідок погіршення самопочуття через умови праці та мікротравми. При комплексній дії на людину декількох шкідливих виробничих чинників простої на робочому місці можуть досягати 20...40% за зміну через виробничий травматизм та погане самопочуття. Зростання непродуктивних витрат часу, а значить, і праці, обумовлюється також поганою організацією робочих місць: без урахування органометричних вимог виникає необхідність виконання зайвих рухів та докладання додаткових фізичних зусиль через незручне положення, невдале розташування органів управління обладнанням і невдале конструктивне оформлення робочих місць. В результаті поліпшення умов праці нормалізується психологічний клімат в трудовому колективі, підвищується налагодженість в роботі, зростає продуктивність праці. Збільшення фонду робочого часу досягається скороченням цілодобових втрат на виробничий травматизм та неявки на роботу. Шкідливі умови праці суттєво впливають не тільки на виникнення професійних захворювань, а й на виникнення і тривалість загальних захворювань. Економії матеріальних втрат можна досягти шляхом відміни пільг та компенсацій за несприятливі умови праці через недотримання відповідних санітарно-гігієнічних вимог і правил безпеки до робочих місць. Дотримання таких вимог дає можливість повністю або частково відмінити такі пільги, як: скорочений робочий час і додаткова відпустка; підвищення тарифної ставки та пільгової пенсії; лікувально-профілактичне харчування і безкоштовна видача молока. Всі ці пільги пов'язані зі значними трудовими втратами і супроводжуються виплатами додаткових коштів за фактично не відпрацьований час. На підприємствах спостерігається висока плинність кадрів серед працівників, робота яких пов'язана з важкою фізичною працею, несприятливими санітарно-гігієнічними умовами, монотонністю виробничого процесу. Із загальної кількості працівників, які звільняються за власним бажанням, від 10 до 25% складають особи, яких не влаштовують несприятливі умови праці.