Проведення евакуаційних заходів
Евакуацією називається завчасне й організоване виведення або вивезення населення з небезпечних зон у безпечні райони з метою захисту від уражаючих факторів НС мирного та воєнного часу.
Евакуація є одним з основних способів захисту населення від НС. В окремих випадках (катастрофічне затоплення, тривале радіоактивне зараження місцевості й т.п.) цей спосіб представляється найбільш ефективним.
Щодо умов проведення евакуації необхідно розрізняти евакуацію в мирний час й евакуацію у воєнний час.
Е вакуація
у мирний час у воєнний час
Характеризуючи евакуацію як спосіб захисту необхідно відповісти на 4 основних питання: 1) звідки планувати або проводити евакуацію? 2) куди виводити (вивозити) евакуйоване населення? 3) які часові нормативи проведення евакуації? 4) хто ухвалює рішення щодо проведенні евакуації? І на кожне із цих питань є 2 різних відповіді: перша – для умов мирного часу, друга – для умов воєнного часу.
Звідки?
У мирний час евакуацію слід планувати з районів атомних електростанцій, хімічно небезпечних об'єктів, зон можливого катастрофічного затоплення.
Район АЕС, з якого слід планувати евакуацію, являє собою коло з радіусом 30 км при потужності АЕС ≤ 4 млн. кВт і з радіусом 50 км при потужності АЕС > 4 млн. кВт. Нам уже відомо, що в Україні тільки Запорізька АЕС має потужність > 4 млн. кВт (а саме 6 млн. кВт), потужність інших українських АЕС менше. До речі знайоме по наслідках чорнобильської аварії поняття «тридцятикілометрова зона» і виникло у зв'язку з тим, що на момент аварії потужність Чорнобильської АЕС становила 4 млн. кВт.
АЕС
Район планованої евакуації навколо хімічно небезпечних об'єктів розраховується для кожного об'єкта з урахуванням виду й кількості СДОР на об'єкті, троянди вітрів, рельєфу місцевості, наявності й щільності забудови, наявності лісонасаджень. Дана інформація повинна міститися в проектній документації об'єкта.
Зони можливого катастрофічного затоплення також визначаються завчасно з урахуванням можливих затоплень як по природним (повені), так і по техногенним (гідродинамічні аварії) причинам.
Крім того, може виникнути необхідність евакуації людей і з незапланованих заздалегідь небезпечних зон, тому що не можна виключити можливість виникнення аварій або стихійних лих на інших територіях. У такому випадку евакуація проводиться з територій, небезпека яких може бути спрогнозирована на основі оцінки обстановки, що складається в умовах НС.
У воєнний час евакуація повинна плануватися з політичних й економічних центрів. Такими вважаються міста з населенням більше 1 мільйона чоловік (особливо важлива категорія), міста з населенням від 500 тисяч до 1 мільйона чоловік і міста з населенням від 300 до 500 тисяч чоловік при наявності промислових об'єктів особливої важливості (перша категорія). На території України 5 міст із населенням більше 1 мільйона: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса; 5 – з населенням більше 500 тисяч: Львів, Запоріжжя, Кривій Ріг, Маріуполь, Миколаїв. Два міста із цього переліку – міста Донецької області, плани їхньої евакуації у воєнний час є. Ще два міста області, Макіївка й Горлівка, також повинні мати плани евакуації (населення більше 300 тисяч і є особливо важливі промислові об'єкти).
Куди?
У мирний час евакуація населення передбачається в потенційно безпечні райони, тобто за межі небезпечних зон, як запланованих завчасно, так і тих, небезпека яких визначається в процесі прогнозування або оцінки обстановки.
У
воєнний час
евакуація населення планується в
заміську зону. Заміською зоною називається
територія між границею зони можливих
руйнувань (ЗМР) і адміністративною
границею області. Границя ЗМР для великих
міст визначається як лінія, проведена
уздовж границі зони планової міської
забудови на відстані 7
км.
7
км
місто
границя зони планової міської забудови границя ЗМР
Звертаємо увагу на те, що зазначеним образом границя ЗМР визначається тільки для одного виду НС – загроза ракетно-ядерного нападу, отже, і поняття «заміська зона» фактично може існувати тільки при евакуації у воєнний час при загрозі ракетно-ядерного нападу.
Основні вимоги до заміської зони:
наявність розвиненої дорожньої мережі;
наявність бази для розміщення підприємств та організацій;
наявність житлової площі для евакуйованого населення (неофіційна норма 2 м2 / люд.);
забезпеченість населення водою (неофіційна норма 30 л на добу / люд.);
відсутність осередків інфекційних захворювань.
Крім цього, забороняється розселяти евакуйоване населення
у районах атомних електростанцій;
у районах хімічно небезпечних об'єктів;
у зонах трубопроводів високого тиску;
у зонах можливого катастрофічного затоплення;
у місцях скупчення військ і закритих військових зонах.
3. Часові нормативи
У мирний час нормативи за часом проведення евакуації не встановлені. Проте, останнім часом для проведення евакуації виділяють такі варіанти: упереджувальна (завчасна) і екстрена (невідкладна).
Упереджувальна (завчасна) евакуація населення проводиться у випадку одержання достовірних данних про високу ймовірність виникнення аварії на потенційно небезпечних об'єктах або стихійного лиха з катастрофічними наслідками (повінь, зсув, сель і т.п.). Підставою для проведення такої евакуації є короткостроковий прогноз виникнення таких ситуацій на період від декількох десятків хвилин до кількох діб.
У випадку раптового виникнення НС із небезпечним уражаючим впливом проводиться екстрена (невідкладна) евакуація населення. При цьому вивезення (виведення) населення із зони НС може здійснюватися в умовах незначного часу упередження та впливу на людей уражаючих факторів. Екстрена (невідкладна) евакуація може також проводитися у випадку порушення нормального життєзабезпечення населення, при якому виникає загроза для життя й здоров'я людей. Критерієм для ухвалення рішення на проведення евакуації в цьому випадку є перевищення часу відновлення систем, які забезпечують життєво важливі потреби людей, над часом, що вони можуть прожити без задоволення цих потреб.
У воєнний час установлюються нормативи початку й закінчення евакуації. Початком евакуації вважається момент, коли перша пішохідна колона почне рух у заміську зону. Закінченням евакуації вважається момент, коли остання пішохідна колона перетне границю зони можливих руйнувань. Відлік часу початку й закінчення евакуації починається із часу Ч, моменту одержання розпорядження про проведення евакуації. Початок евакуації визначається по формулі
Ч + 4 години.
Закінчення евакуації для міст із населенням до 500 тисяч
Ч + 16 годин;
для міст із населенням від 500 тисяч до 1 мільйона
Ч + 24 години.
Для міст із населенням більше 1 мільйона момент закінчення евакуації встановлюється начальником ЦЗ міста. Вважається, що при цьому обмежень у часі немає. Проте, таке обмеження всеж існує: не більше Ч + 48 годин. І для приклада: встановлений час закінчення евакуації по Києву Ч + 40 годин, по Донецьку – Ч + 28 годин.
Хто приймає рішення?
У мирний час рішення про проведення евакуації приймають керівники місцевих органів влади або керівники підприємств, організацій, установ.
У воєнний час рішення про проведення евакуації приймає Президент або Прем'єр-міністр України при наявності ознак особливого загрозливого періоду. Такими ознаками можуть служити, наприклад, мобілізація військ передбачуваного супротивника, переведення військ передбачуваного супротивника на підвищений ступінь готовності, активізація розвідувальної діяльності передбачуваного супротивника, тривалий період дипломатичної напруженості й т.п.
Варто пам'ятати, що проведення евакуації в кожному конкретному випадку визначається умовами виникнення надзвичайної ситуації і її розвитку. Невдало організоване проведення евакуації може привести до негативних наслідків щодо втрат і збитків не менше, ніж від самої надзвичайної ситуації.