Глюк. Мелодія з опери “Орфей і Евридика”.

До серединп 18 ст. народилась нова опера буффа (комічна), у якій висміювалось все, що тільки можна було висміяти. Поступово від критики придворного мистецтва вона перейшла до критики придворного суспільства, всієї феодально-кріпосницької системи (Пуччіні, Перголезі, Россіні, Гайдн, Моцарт). В деяких операх Моцарта, які є вершиною світового оперного мистецтва (“Весілля Фігаро”, “Дон Жуан”, “Чарівна флейта”) органічно поєднувались елементи комічної опери, опери-серія і досягнення глюківської реформи. В операх Моцарта вперше ожила особистість, яскрава індивідуальність: такими є Церліна, Дон Жуан, Фігаро, Сюзанна, Паміна, Папагено.

Моцарт. Арія цариці Ночі

Хор з опери „Чарівна флейта”

Опера пробуджувала в людях почуття власної гідності, гуманність, натякала на рівноправність людей не тільки перед богом, але і друг перед другом. Її короткі аріети-куплети дуже схожі на сучасні авторські пісні, бо розраховані на моментальне сприйняття і на добру обізнаність глядача в сучасних проблемах суспільства. Саме цим і пояснюється її живучість, а також той вплив, який вона справляла на розум людей, що стали невдовзі свідками і учасниками Великої французької революції 1789 р.

Романтична опера 19 ст. підкорила слухача зображенням історичних подій, палким зверненням до звільнення від тиранії завойовників (Мейербер, Верді). Вона звернулась до невичерпного і чистого джерела: народної пісні, танцю, обряду, до народних характерів, показала силу і красу народу (Вебер, Монюшко, Глінка, Мусоргський, Римський-Корсаков, Бородін). В оперних героях можна впізнати людей, близьких сучасникам – вони тонко відчувають, глибоко переживають, живуть не тільки в далеких країнах середньовіччя або античності, але і в сьогоденні, серед нас.

Верді. Арія Віолети з опери „Травіата” (акордеон).

У першій половині 19 ст. помітне місце в європейському театрі зайняв жанр так званої “великої опери” (Мейєрбер). В боротьбі із зовнішньою ефектністю “великої опери”, яка часто порушувала вимоги художньої правди, виокремились реалістичні течії, найбільш яскравим представником яких були Верді і Бізе.

Бізе. Кармен.

Видатне місце в оперному мистецтві 19 ст. належить творчості Вагнера. Він виступив проти блискучості “великої опери”, створивши на основі німецьких народних легенд музичні драми, сповнені глибоким філософським змістом (“Тангейзер”, “Лоенгрін”, “Трістан і Ізольда”). Вагнер спромігся нерозривності сценічної дії і наблизив оперу до драми, відмовився від поділу опери на окремі номери (арії, ансамблі, дуети). Важливу роль Вагнер надав оркестру, досягши в своїх операх величезної напруги симфонічного розвитку. Реформа Вагнера вплинула на театральне мистецтво, особливо на розвиток німецької опери.

Вагнер. Хор з опери “Лоенгрін”.

З великих монологів і діалогів складалася австрійська опера – зінгшпіль.

У 19 ст. операми “Іван Сусанін” і “Руслан і Людмила” Глінка відкрив епоху розвитку російського музичного театру. Традиції Глінки знайшли багатосторонній розвиток у його продовжувачів. В операх “Русалка”, “Кам”яний гість” Даргомижський досяг яскравої реалістичної виразності музичної мови, Бородін із непервершеною величчю втілив ідею народної богатирської сили (“Князь Ігор”), Мусоргський відтворив величезні картини боротьби пригноблених народних мас (“Борис Годунов”, “Хованщина”), Римський-Корсаков – образи казкового і билинного епосу (“Снігуронька”, “Садко”). Складні душевні пошуки і драматичні переживання проникливо відобразив Чайковський (“Євгеній Онєгін”, “Пікова дама”).

Римський-Корсаков “Садко”.

Глінка “Руслан і Людмила”.

Бородін. Половецькі танці.

У радянській оперній творчості в жанрі опери великих успіхів досягли Шостакович (“Катерина Ізмайлова”), Прокоф”єв (“Семен Котко”, “Війна і мір”, “Дуенья”), Кабалевський (“Кола Брюньон”, “Сім”я Тараса”), Шебалін (“Приборкання непокірної), Щедрін (“Мертві душі”), Петров (“Петро I”), Слонимський (“Віринея”, “Марія Стюарт”).

Видатні досягнення в зарубіжному мистецтві належать Дебюссі (“Пелеас і Мелізанда”), Бергу (“Воццек”), Стравінському (“Тиняння повіси”, опера-ораторія “Цар Едіп”), Бріттену (“Пітер Граймс”), Бартоку (“Замок герцога Синя Борода”), Кодаї(“Харі Янош”), Шенбергу, Равелю, Гершвіну, Менотті, Мійо, Паленку.