1. Погляди командування армій іноземних держав на організацію та ведення бою в сучасних умовах

Війни кінця XX початку XXI сторіччя збагатили тактику, як одну із основних складових воєнного мистецтва, новими формами і способами збройної боротьби і в цілому плані значних змін зазнала оборона, в якій втратили своє особливе значення суцільні траншейні позиції глибокоешелоновані смуги оборони, а їм на зміну прийшла оборона, створена за осередковим принципом, що привело до збільшення її тактичних показників (фронт, глибина).

Вона стала характеризуватися наявністю значних проміжків, розривів між з’єднаннями і частинами, відкритими флангами, і в багатьох випадках відсутністю вогневої взаємодії між ними.

У такій обороні зменшуються середні щільності військ і озброєння, частково знищується її тактична стійкість.

За цих умов для успішного виконання завдань оборона повинна носити активний і рішучий характер. Активність оборони повинна полягати в постійному вогневому впливі на противника, що наступає, сучасному маневрі вогнем з метою нанесення йому максимальних втрат на важливих напрямах; в широкому маневрі військами як для своєчасного виводу їх з під ракетно авіаційних ударів противника, так і для нанесення ударів по його угрупованням, що наступають.

В цілому на підґрунті активних дій сторона, що обороняється повинна постійно нав’язувати противнику свою волю на загрозливих напрямках і на усіх рівнях від підрозділу до з’єднання, перехоплювати ініціативу і створювати для нього невигідні умови ведення бою.

Досягненню цієї мети сприятимуть нетрадиційні для оборони такі дії військ: випереджувальні дії; несподівані контратаки, в тому числі і не великими силами в тилу противника на протязі всього виконання бойового завдання; дії на флангах і в тилу наступаючих військ противника, рейдових, обходячих, десантно-штурмових загонів, повітряно-броньованих груп та інші, які не тільки наносять втрати противнику, але дезорганізують раніше сплановані дії, роззосереджують бойові порядки, порушують управління і примушують наступати в невигідних напрямках і з порушеною тактичною взаємодією.

Локальні війни і збройні конфлікти, що мали місце наприкінці ХХ сторіччя, сравили значний вплив на розвиток воєнного мистецтва. Перш за все, необхідно відзначити, що в загальній системі бойових дій яскраво виявилась домінуюча роль тактики, як його складової частини. Так, у війні в Афганістані питома вага тактичних завдань, які вирішувались військами, складає, за розрахунками, до 90% від загального обсягу бойових дій. Аналогічний рівень був в арабо-ізраїльських війнах і збройному конфлікті в Чечні. Це свідчить про те, що тактика була і залишається основою для досягнення оперативної мети в збройній боротьбі.

Сама тактика значно збагатилась формами і способами боротьби.

1) В тактиці сухопутних військ все більшого значення набирають непрямі дії. Основу їх складає вогневе ураження противника; ураження найважливіших об’єктів у тилу противника силами повітряних десантів, рейдових загонів, які обходять; завдання удару по флангах і тилу основного угруповання противника спільно з фронтальними ударами.

2) Сформувалась система поглядів на ведення бойових дій проти іррегулярних формувань, які діють під девізом: “ Терор, диверсії, стращання, віроломність ”, роблять ставку на партизанські методи боротьби, відхиляються від прямих воєнних зіткнень. Саме тактичні успіхи з розгрому і ліквідації незаконних збройних формувань створюють необхідні умови для регулювання “кризових” ситуацій.

3) В ході бойових дій виникло немало нетрадиційних форм і способів тактичних дій в протиборстві з неповним противником у таких “спеціальних операціях”:

• спеціальні військові дії;

• тримірна повітряно-наземна форма удару по противнику;

• стримуюче-стабілізуючі оборонні дії;

• дальній вогневий бій тощо.

4) Затвердилась “загонно-групова” тактика дій військ у збройних конфліктах. З’явилось немало нових елементів бойового порядку з’єднань і частин:

• зведені тактичні загони і групи;

• військово-маневрені групи;

• протидесантні групи;

• вертольотно-рейдові групи;

• бронегрупи; рухомі групи для мінування на вертольотах;

• вертольотні протитанкові загони.

5) Удосконалилась система вогневого ураження противника в умовах осередкового протиборства:

• тривала вогнева фаза (дальній вогневий бій);

• ближній вогневий бій.

6) З’явився новий спосіб ведення оборони стримуюче-стабілізуючі дії.

7) Значний розвиток отримали принципи загальновійськового бою, збагатилися зміст і методи роботи командирів і штабів з його підготовки і ведення.

Зміни в тактиці, що з’явились у ході локальних війн і збройних конфліктів, дають змогу детально їх проаналізувати, визначити тенденції розвитку і на цій підставі взяти активну участь у розробленні основних документів для ЗС України, вносити їх у бойову підготовку військ і наполегливо працювати над їх удосконаленням.