- •Військовий інститут київського національного університету імені тараса шевченка
- •Організаційно-методичні рекомендації
- •2.1.1Загальна характеристика збройних сил сша, організація та озброєння мотопіхотного батальйону.
- •2.1.2. Організація та озброєння танкового батальйону армії сша організація тб сша
- •2.1.3.Загальна характеристика збройних сил Німеччини, організація та озброєння мотопіхотного батальйону.
- •Контрольні питання по Тем2. Зан.1.
- •1. Погляди командування армій іноземних держав на організацію та ведення бою в сучасних умовах
- •2. Тактико-технічні характеристики і бойове застосування основних видів бронетанкової техніки
1. Погляди командування армій іноземних держав на організацію та ведення бою в сучасних умовах
Війни кінця XX початку XXI сторіччя збагатили тактику, як одну із основних складових воєнного мистецтва, новими формами і способами збройної боротьби і в цілому плані значних змін зазнала оборона, в якій втратили своє особливе значення суцільні траншейні позиції глибокоешелоновані смуги оборони, а їм на зміну прийшла оборона, створена за осередковим принципом, що привело до збільшення її тактичних показників (фронт, глибина).
Вона стала характеризуватися наявністю значних проміжків, розривів між з’єднаннями і частинами, відкритими флангами, і в багатьох випадках відсутністю вогневої взаємодії між ними.
У такій обороні зменшуються середні щільності військ і озброєння, частково знищується її тактична стійкість.
За цих умов для успішного виконання завдань оборона повинна носити активний і рішучий характер. Активність оборони повинна полягати в постійному вогневому впливі на противника, що наступає, сучасному маневрі вогнем з метою нанесення йому максимальних втрат на важливих напрямах; в широкому маневрі військами як для своєчасного виводу їх з під ракетно авіаційних ударів противника, так і для нанесення ударів по його угрупованням, що наступають.
В цілому на підґрунті активних дій сторона, що обороняється повинна постійно нав’язувати противнику свою волю на загрозливих напрямках і на усіх рівнях від підрозділу до з’єднання, перехоплювати ініціативу і створювати для нього невигідні умови ведення бою.
Досягненню цієї мети сприятимуть нетрадиційні для оборони такі дії військ: випереджувальні дії; несподівані контратаки, в тому числі і не великими силами в тилу противника на протязі всього виконання бойового завдання; дії на флангах і в тилу наступаючих військ противника, рейдових, обходячих, десантно-штурмових загонів, повітряно-броньованих груп та інші, які не тільки наносять втрати противнику, але дезорганізують раніше сплановані дії, роззосереджують бойові порядки, порушують управління і примушують наступати в невигідних напрямках і з порушеною тактичною взаємодією.
Локальні війни і збройні конфлікти, що мали місце наприкінці ХХ сторіччя, сравили значний вплив на розвиток воєнного мистецтва. Перш за все, необхідно відзначити, що в загальній системі бойових дій яскраво виявилась домінуюча роль тактики, як його складової частини. Так, у війні в Афганістані питома вага тактичних завдань, які вирішувались військами, складає, за розрахунками, до 90% від загального обсягу бойових дій. Аналогічний рівень був в арабо-ізраїльських війнах і збройному конфлікті в Чечні. Це свідчить про те, що тактика була і залишається основою для досягнення оперативної мети в збройній боротьбі.
Сама тактика значно збагатилась формами і способами боротьби.
1) В тактиці сухопутних військ все більшого значення набирають непрямі дії. Основу їх складає вогневе ураження противника; ураження найважливіших об’єктів у тилу противника силами повітряних десантів, рейдових загонів, які обходять; завдання удару по флангах і тилу основного угруповання противника спільно з фронтальними ударами.
2) Сформувалась система поглядів на ведення бойових дій проти іррегулярних формувань, які діють під девізом: “ Терор, диверсії, стращання, віроломність ”, роблять ставку на партизанські методи боротьби, відхиляються від прямих воєнних зіткнень. Саме тактичні успіхи з розгрому і ліквідації незаконних збройних формувань створюють необхідні умови для регулювання “кризових” ситуацій.
3) В ході бойових дій виникло немало нетрадиційних форм і способів тактичних дій в протиборстві з неповним противником у таких “спеціальних операціях”:
спеціальні військові дії;
тримірна повітряно-наземна форма удару по противнику;
стримуюче-стабілізуючі оборонні дії;
дальній вогневий бій тощо.
4) Затвердилась “загонно-групова” тактика дій військ у збройних конфліктах. З’явилось немало нових елементів бойового порядку з’єднань і частин:
зведені тактичні загони і групи;
військово-маневрені групи;
протидесантні групи;
вертольотно-рейдові групи;
бронегрупи; рухомі групи для мінування на вертольотах;
вертольотні протитанкові загони.
5) Удосконалилась система вогневого ураження противника в умовах осередкового протиборства:
тривала вогнева фаза (дальній вогневий бій);
ближній вогневий бій.
6) З’явився новий спосіб ведення оборони стримуюче-стабілізуючі дії.
7) Значний розвиток отримали принципи загальновійськового бою, збагатилися зміст і методи роботи командирів і штабів з його підготовки і ведення.
Зміни в тактиці, що з’явились у ході локальних війн і збройних конфліктів, дають змогу детально їх проаналізувати, визначити тенденції розвитку і на цій підставі взяти активну участь у розробленні основних документів для ЗС України, вносити їх у бойову підготовку військ і наполегливо працювати над їх удосконаленням.