Сучасний стан економіки, як результат світової фінансової кризи

Сучасна світова криза, що зародилась у США як криза ринку нерухомості та похідних фінансових інструментів, доволі швидко зачепила Велику Британію, по дорозі вщент зруйнувала успішну економіку Ісландії – «країни найвищого добробуту». Серйозно постраждали практично всі країни Європи, згодом криза дійшла й до найвіддаленіших куточків, захопивши навіть Австралію. Враховуючи характер зародження кризи та її специфіку, насамперед найбільше (в абсолютних масштабах) постраждали провідні країни світу з добре розвиненим фондовим ринком (США, Велика Британія, Японія, Німеччина), пізніше країна вдарила по тих країнах, де не витримала тиску національна валюта (Угорщина, Україна). Зазнали відчутних втрат також країни з начебто чудово розвиненою фінансово-банківською системою,проте без серйозної основи в реальному секторі економіки (країни Балтії), а також опинилася на межі економічного колапсу країни, що розвиваються (Пакистан).

Світова фінансова криза лише оголосила вже існуючі диспропорції української економіки. Загалом, можна виділити ключові причини впливу світової кризи на українську економіку:\

- Україна сьогодні відзначається високим рівнем інтеграції у світову економіку – близько 60 % ВВП України залежить від експорту, фактично стільки ж – від імпорту, що сприяє відчутному реагуванню на світові економічні процеси;

- різкий відтік короткострокового спекулятивного капіталу з українського фондового ринку (найбільше в Європі падіння фондового ринку – понад 70 %);

- штучна ревальвація гривні у травні 2008 року з рівня 5,05 до 4,85 грн./дол.. США автоматично послабила позиції українських експортерів на тлі явних ознак загострення фінансової кризи та автоматично сприяла подальшому зростанню зовнішньоторговельного дефіциту;

- «рейдерська атака» на один із найбільших українських банків «Промінвестбанк» посилила панічні настрої серед вкладників і стала поштовхом до падіння довіри населення до банків;

- на тлі відтоку грошових коштів нерезидентів та кризи довіри серед українських банків, на міжбанківському валютному ринку переважали панічні настрої, що призвело до подорожчання американського долару.

Фінансова криза – це явище, а показник її наявності – дефіцит. Проте, фінансова криза може розгорнутись і без бюджетних дефіцитів як наслідок погіршення умов торгівлі та балансу у поточних операціях, які разом призводять до підриву валютного курсу, що, в свою чергу, через взаємопов’язаність валютного і фінансового ринків, може негативно вплинути на стан фінансового сектору країни. Фінансова криза складається з бюджетної кризи, кризи грошового обігу, банківської, біржової та валютної криз.

Світова фінансова криза за всіма ознаками вже переросла в глобальну економічну кризу. ЇЇ руйнівні дії із фінансового сегмента економіки сьогодні дедалі більше перекидаються на реальний сектор. Нинішня криза – це криза не лише геоекономічного, а й геополітичного устрою світу, який сформувався в останні десятиріччя, а отже слід вести мову не лише про кризу світової економіки, а й про геополітичну кризу. Світова фінансова криза у багатьох своїх визначеннях відбиває, насамперед, суперечності нинішньої системи геополітичних відносин.

Економічна криза в Україні має свої характерні особливості, специфічні риси, які посилюють проблему:

- дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від експорту металів і зерна (ринки підвищеної конкуренції) та «імпорту» капіталу, високих технологій, нафти, газу (ринку зниженої конкуренції);

- висока концентрація виробництва і капіталу в країні, різні можливості децентралізації ризиків;

- висока соціальна поляризація, брак практики та інструментів адресної соціальної політики;

- низький рівень міжнародних резервів Національного банку України (міжнародні резерви Нацбанку в вересні 2009 року скоротились на 2,6 % або на 744,3 млн. доларів);

- крихкість політичної системи, неспроможність виробити і реалізувати швидкі і ефективні рішення в економічній політиці (Уряду не вдалось зупинити процес глибокої рецесії, більш того, негативні тенденції підсилюються не реалізацією антикризової програми);

- порівняно низька частка малих та середніх підприємств у ВВП;

- високий рівень приватного споживання у ВВП (на початок 2009 року він становив близько 60 % і наблизився до рівня розвинутих країн, тоді як аналогічний показник у Китаї дорівнює 30-34 %, у Росії – 48-52 %).

Експерти зазначають, що Україна жодним чином не причетна до виникнення світової фінансової кризи ані в фінансовому ані в економічному плані. Проте, вплив кризи на економіку України є значним.

Наслідки сучасної фінансової кризи для економіки України можна визначити такими аспектами:

- погіршення макроекономічних показників;

- зниження темпів зростання ВВП;

- дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від імпорту капіталу, високих технологій, нафти і газу;

- великий розмір зовнішнього боргу країни, що веде його до ризику невиплати;

- скорочення депозитної маси;

- зниження ліквідності, погіршення портфеля й активів банківської системи;

- зниження обсягів кредитування економіки;

- девальвація гривні;

- скорочення надходжень і видатків бюджету;

- зниження довіри до банків;

- серйозні труднощі українських банків пов’язані з поверненням зовнішніх запозичень, залучення нових інвестицій;

- нестабільність на валютному ринку його спекулятивний характер;

- зменшення резервів НБУ, який змушений продавати валюту для задоволення ажіотажного попиту;

- неефективне функціонування ринку державних цінних паперів.

Нинішня криза є глибокою. Вона охопила фінансову та економічну сферу нашої держави, але її можна подолати за умови кардинальних змін в економічній і фінансовій політиці держави. Для України важливо не лише мінімізувати негативні впливи світової фінансової кризи, а й переглянути механізм функціонування фінансової сфери економіки, укріпити позиції держави на законодавчому так і на виконавчому рівні.

Дослідивши проблему впливу фінансової кризи на економіку України можна запропонувати блок заходів, які допомогли б вийти з кризи:

- узгодженість дій усіх органів державної влади та суб’єктів господарювання;

- реструктуризація банківської системи;

- створення податкових механізмів, які б де стимулювали спекулятивну діяльність на ринку похідних цінних паперів;

- взаємодія фінансового та нефінансового секторів економіки;

- запровадження системи моніторингу стабільності фінансової системи в цілому і банківського сектору зокрема.