Проблеми сучасного економічного розвитку України

Макроекономічне дослідження, проведене Інститутом економіки та прогно-зування показує, що деформація структури економіки України зумовлена по-рушенням основних відтворювальних пропорцій: за 2000-2009 рр. в доходах зросла частка оплати праці (з 40% до 54%) і зменшилась – валового прибутку (з 18% до 12%)

. Звичайно, що підвищення рівня заробітної плати в Україні мало об’єктивний характер, обумовлений значним відставанням України за цим показником від розвинених країн та переважної частини країн з ринка-ми, що формуються. Але відбувалось гіпертрофоване нарощування оплати праці без урахування необхідності формування інвестиційних ресурсів для подальшого економічного розвитку та переходу до інноваційної моделі.

Отже, починаючи з 2005 р., внаслідок відсутності сталих стратегічних орієнтирів щодо розвитку економіки, політичної нестабільності та проведення перманентних виборчих компаній в Україні посилювалась споживацька модель розвитку, яка зовсім не відповідає вимогам сталості.

Крім того, джерелами економічного зростання в Україні були в основному екстенсивні фактори. Перш за все –дозавантаження наявних виробничих потужностей, яке статистично викривило (збільшило) показники продуктивності праці та фондовіддачі, а також дія таких факторів як знецінення національної грошової одиниці і вартості робочої сили, що підвищило цінову конкуренцію національного виробництва. Прискорене зростання продуктивності не супроводжувалось процесами, властивими розвиненим країнам, де зміна динаміки розвитку відбувається за умов впровадження у виробництво нових високих технологій.

За даними Міжнародної організації праці (МОП), продуктивність праці в Україні в 2007 р. становила 10,9 тис. дол. США (за ПКС), в той час як в США – Дані Офіційнийного сайту Держкомстату України. [Електронний ресурс]. http://www.ukrstat.gov.ua/\63,8 тис. дол. США, у Франції – 54,9, Німеччині – 42,6, в Російській Федерації – 17,9 тис. дол. США

У нашій країні практично усі розроблювані стратегії і програми розвитку – від загальнонаціональних до регіональних і місцевих – базуються на якомога більш повному використанні природно-ресурсних факторів безадекватного вимогам сталого розвитку трансформування системи виробничих відносин. Головним недоліком сучасної економічної моделі в Україні є орієнтація на більш повне залучення у господарське використання природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів, особливо мінеральних ресурсів. Така стратегія ендогенного розвитку суперечить суті сталого розвитку, який передбачає зниження ресурсомісткості виробництва, впровадження ринково орієнтованих методів управління природокористуванням, здатних перетворити охорону навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів та екологічну безпеку країни у невід’ємну складову соціально-економічних перетворень.

В структурі економіки України спостерігалось збільшення частки послуг, що в цілому відповідає світовим тенденціям. Це характеризує перехід від індустріальної до постіндустріальної економіки, що притаманно розвиненим країнам, де частка сфери послуг коливається в межах 65-78%. В 2001-2008 рр., за даними Світового банку, в Україні частка послуг у ВВП зросла з 49,2% до 57,3% у 2005 р., а потім знизилась до 54,8% у 2008 р.

Такий рівень та хвилеподібний характер динаміки показника свідчать, по-перше, про індустріальний характер моделі економіки України, а, по-друге, про диспропорції як в розвитку всієї економічної системи, так і самої сфери послуг. Зростання обсягів виробництва, збільшення доходів населення, активізація житлового будівництва та іпотечного кредитування зумовили бурхливий розвиток комерційних структур, діяльність яких спрямована на надання послуг у сфері операцій з нерухомістю. Також на розвиток сфери послуг значний вплив мала «фінансова діяльність», по-силення позицій якої обумовлювалось активним входженням на внутрішній ринок іноземних банківських установ та розширення використання кредитних схем споживчим сектором.

В секторі товарного виробництва провідною галуззю залишається промисловість: Хоча за обсягом виробництва промисловість України вийшла на рівень 90-х рр., її проблеми тільки ускладнилися. Більше 2/3 загального обсягу припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 – 1,6%, 2009 – 0,8%), частка ма шинобудування в структурі промисловості знизилась до 10,3%, що майже в 3-4 рази нижче за рівень розвинутих країн. При цьому промисловість розвивалась під впливом сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури та активізації спо-живчого кредитування населення. Але зростання виробництва не супроводжувалось масштабними процесами модернізації та структурної перебудови. Експортний потенціал України продовжують формувати сировинні галузі та ті, що виробляють продукцію з низьким рівнем технологічної обробки.

Так, Україна має порівняно велику відкритість економіки – обсяг зовнішньоторговельного обороту у ВВП у 1999-2004 рр. у середньому становив 111,6%, у 2005-2008 рр. – 98,9 а також низьку диверсифікацію товарної структури експорту, де основними позиціями є металургійна продукція, частка якої в середньому за період 1999-2008 рр. становила 41,2%, машинобудівна – 14,1%, хімічна – 8,7% та сільськогосподарська – 8,8%. Причому частка машинобудування в експорті з 1991 р. скоротилась на 5 п.п., хоча в світовому експорті ця позиція зростає, а ринки збуту української продукції обмежуються переважно країнами СНД.

Основні статті українського експорту свідчать про переважно сировинну орієнтацію нашої економіки, що закріплює за нею статус країни, що розвивається. Сировинний ухил структури виробництва, розрахований переважно на потреби експорту, зробив промисловість і економіку в цілому критично залежними від кон’юнктури світових ринків, стримуючи при цьому розвиток внутрішнього.

Відносно вузька спеціалізація зовнішньої торгівлі України – одна з основних причин вразливості її економіки щодо змін у зовнішньому середовищі, що підт-вердила реакція експорту на кризові явища восени 2008 р.

Тому необхідна, з одного боку, більша орієнтація промисловості на внутріш-ній ринок, зменшення імпортозалежності країни, а з іншого, – диверсифіка-ція як товарної (розширення товарної номенклатури продукції, що експортується), так і географічної структури експорту.

Отже, економічне зростання в Україні протягом 2000-2008 рр. відбувалось головним чином у руслі відновних процесів, базувалось на використанні створених ще за радянських часів потужностей, консервувало застарілу виробничу структуру і закріплювало економіку України як сировинний придаток більш розвинених економік. Залучення іноземних фінансових ресурсів використовувалося не на розвиток вітчизняного виробництва, а на зростання споживання іноземних товарів, що посилювало структурні диспропорції.

Спеціалісти виділяють чинники, які будуть впливати на розвиток економіки України у найближчий перспективі:

• подальше погіршення умов доступу до зовнішніх джерел фінансування;

• збереження невигідних для нашої країни умов торгівлі та загострення кон -куренції на зовнішніх ринках;

• технологічно відстала структура промислового виробництва: переважають

види діяльності з низьким і середнім технологічним рівнем виробництва,

які дають майже 4/5 загального обсягу реалізованої продукції; низька про -дуктивність праці;

• нестійкість темпів промислової динаміки та міжгалузева нерівність зростан -ня, неефективна структура та висока енергоємність промислового вироб -ництва (наприклад, використання газу на одиницю виробленої продукції в Україні у 8 разів вище, ніж у Німеччині);

• домінуючі в економіці девальваційні очікування, що є стримуючим чинни -ком для ввезення товарів кінцевого і проміжного споживання, а також ін -вестиційного імпорту, що за наявної структури реального сектору спричи -нятиме загострення дисбалансів на внутрішньому ринку;

• значний, враховуючи високий рівень залежності української економіки від імпорту, вплив зростання цін імпортних товарів на посилення інфляційних процесів. Негативний ефект посилюватиметься зниженням якості та скоро ченням асортименту продукції, що пропонується на внутрішньому ринку, а також погіршенням загального рівня конкуренції на ньому .

Глобалізаційні процеси зумовлюють необхідність інтеграції української економіки у світову економічну систему і водночас загострюють питання зовнішньоекономічної безпеки держави. Перед Україною постає проблема, яка полягає у певній суперечності між необхідністю інтегруватись у світову економіку, з одного боку,та необхідністю забезпечення внутрішньої економічної інтеграції, захисту внутрішнього ринку, вітчизняного товаровиробника та власних національних інтересів з другого. За таких умов значно зростає роль паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) у забезпеченні зовнішньоекономічної безпеки. Особливого підходу потребує той факт, що галузі ПЕК формують матеріальну основу економічної безпеки держави і разом з тим є найбільш уразливими з точки зору негативного впливу глобалізації.

Крім того, існує загальносвітова енергетична проблема, і в цьому плані глобальний характер загроз енергетичній безпеці та зростаюча взаємозалежність між країнами виробниками , транзитерами та країнами - споживачами енергоресурсів обумовлюють необхідність розвитку партнерських відносин між цими державами . Найкращий шлях досягнення цілей забезпечення як національної , так і глобальної енергетичної безпеки полягає у формуванні прозорих, ефективних та конкурентних енергетичних ринків .

Процеси глобалізації економіки і трансформації індустріального суспільства в інформаційне потребують прискорення адаптації вітчизняних галузей і підприємств до змін в умовах і характері світового економічного життя. Особливе загострення цієї проблеми спостерігається на тлі світової фінансово-економічної кризи, від якої найбільш потерпають ключові сфери національного виробництва . За таких обставин важливо враховувати деякі особливості глобалізаційних процесів стосовно України, а саме :

−вступ держави з транзитивною економікою в світове співтовариство постіндустіальних країн можливий лише на основі сегментаційного включення. Для України цей процес виявляється в залученні національних компаній до більш тісної співпраці з ТНК, а західних менеджерів–до управління українськими або спільними підприємствами;

наслідки глобалізації для регіонів, країн і складових територіальних структур в країнах загалом не досліджено і тому потрібно враховувати чинники невизначеності їх розвитку. На сьогодні не визначені і належним чином не оцінені планетарні процеси, що блокують розвиток економіки;

Україна поступово перетворюється на санітарний кордон Євросоюзу і потерпає від численних торговельних обмежень ЄС і США. Різкі зміни економічних і політичних процесів не дозволяють розраховувати на однозначність і стабільність будь-яких партнерських взаємовідносин. .

ПЕК унаслідок своїх особливостей фокусує в собі « плюси » і « мінуси » глобалізаційних процесів . Глобалізація і суміжні з нею інтеграційні процеси на різних рівнях територіально-виробничої ієрархії ПЕК можуть створювати за певних умов низку позитивних ефектів, до яких належать підвищення доходності і рентабельності господарської діяльності за рахунок скорочення умовно-постійних витрат у сфері управління і виробництва, а також загального поліпшення забезпеченості ресурсами і зростання ефективності їх використання .

До негативних ефектів глобалізації стосовно ПЕК науковці відносять у першу чергу обмеженість самостійності суб’єктів інтеграційних комплексів, можливе погіршення їх фінансово-економічних показників та зниження конкурентоспро можності як на міжнародних, так і на внутрішніх ринках.

Сучасний стан ПЕК України характеризують дані таблиці.