4.5. Висловлення сумніву та своєї думки

У сфері етикетного мовлення сумнів спрямовується на слушність, правдивість, вірогідність того, що висловив співрозмовник. Залежно від глибини сумніву, стилю мовлення, характеру взаємин між співрозмовниками застосовуються різні словесні формули, синтаксичні структури з неоднаковими семантичними та стилістичними властивостями. Можна виділити дві групи цих одиниць.

У фразах першої групи сумнів виражається специфічною, модифікованою під непевність, недовіру питальною інтонацією: Так?; Хіба?; Невже?; Та невже?; Правда?; Ти (Ви) справді так вважаєш(єте)?; Цю інформацію ти (Ви) отримав(ли) з надійного джерела?; І я в це маю повірити! та под.

Фрази другої групи вимовляються з розповідною інтонацією, а сумнів передається за допомогою слів, що заповнюють відповідні синтаксичні конструкції: “Сумнівно, щоб ...”; “Вельми сумніваюся, чи ...”; “Вам краще видно, але ...”; “Воно ніби переконливо, проте ...”; “(Мені) хотілося б вірити, однак ...”; “(Мені) важко сказати, чи ...”.

Найуживанішими формулами висловлення власного погляду є: “На мій погляд”; “На мою думку”; “На моє переконання”; “Я переконаний, що ...”; “Я думаю, що ...”; “Мені здається, що ...”; “Наскільки я розумію ...”; “Я хочу (хотів би) підкреслити, що ...”; “Що стосується мене, то ...”; “Як на мене, то ...”; “Можливо, моя думка (тобі; Вам) видасться неслушною, але ...”; “Мушу зауважити, що ...”; “Я такої (іншої) думки: ...”; “Я думаю (вважаю) так: ...”; “Така моя думка”; “(Я) ще раз повторюю (вимушений повторити) своє бачення ...”; “На завершення (розмови; дискусії) вважаю за доцільне (потрібне) ще раз сказати (повторити сказане мною)” і т.п.

4.6. Привітання

Людей вітають з нагоди небуденних подій у їхньому особистому й родинному житті, з релігійними, національними і державними святами, соціально-політичними подіями, історичними датами тощо. У туризмі потрібно вміти привітати людину з приїздом та побажати чудового відпочинку і щасливого повернення в рідну домівку. Привітання є виявом уваги до людини, воно засвідчує приязне ставлення до неї; це один із найпоширеніших засобів підтримування добрих взаємин між людьми, контактування загалом. Якщо людина хоче, щоб про неї пам’ятали інші, вона сама не повинна забувати про них.. Найпростішою вітальною фразою є: “Вітаю тебе (Вас) ...”. Для підсилення ефекту вживаються стандартні слова і звороти, напр.: “Щиро, Сердечно, Гаряче, Від усього серця (усієї душі) вітаю тебе (Вас) з...”; “Від колективу ... Від усіх наших друзів”.

У наш динамічний час широко практикуються привітання з еліпсисом, тобто пропуском, дієслова: “З приїздом”; “З поверненням у рідні краї” та ін. Такі привітання більшою мірою властиві усному мовленню. Вони звучать енергійно, по-діловому.

Вітальні формули поширюються словами й виразами з побажаннями адресатові(ам), напр.: “Сердечно вітаю Вас із Новим роком і Різдвом Христовим. Бажаю Вам міцного здоров’я, щастя й успіхів у праці Хай береже Вас Господь!”.

У привітальних фразах можуть вживатись також дієслова в неозначеній формі (інфінітиві): “Радий вітати тебе (Вас) з ...”; “Спішу привітати тебе (Вас; з ...”; “Дозволь(те) привітати тебе (Вас) з ...”.

Репліки-відповіді на привітання теж мають стандартний характер: “Сердечно (щиро; від усього серця) дякую тобі (Вам) за ...”; “Дякую! І тебе (Вас) вітаю з ...”; “Дозволь(те) і тебе (Вас) привітати з ...”; “І тебе (Вас) також !”; “І тебе; Взаємно!”.

Привітання використовуються не тільки по відношенню до клієнта, а також вітають своїх партнерів, постачальників з різними святковими подіями. Можна послати листівки чи привітати телефоном, але не зловживати телефонними вітаннями. Сьогодні вже й до нас дійшов із Заходу звичай посилати близьким та знайомим листівки з готовими, друкованими привітаннями-побажаннями, під якими адресантові залишається тільки підписатися. Правда, поки що більшість українських адресатів ще не звикла до такої форми уваги і воліє отримувати можливо не таке досконале, але “живе” привітання, до того ж написане рукою.

Телефонно можна привітати тільки рідних, друзів і близьких знайомих. Інших людей вітають або безпосередньо, або письмово. Листівку бажано не друкувати, а писати. Й обов’язково - чітким почерком.

На кожне письмове привітання треба, не зволікаючи, дати відповідь. Якщо письмову, то протягом тижня, якщо телефоном, то протягом одного-двох днів.

Про побажання в привітаннях уже йшла мова. Тепер розглянемо цей жанр етикетного мовлення трохи докладніше. Існують формули побажання, в яких граматичним центром є дієслово в наказовій формі. Від основної формули вони відрізняються дещо вищим рівнем шанобливості, напр.: “Дозволите побажати тобі (Вам)”; “Прийми(іть) мої (найкращі) побажання ...” та под.

Лівостороннє поширення формул побажання може мати зміст, пов’язаний із станом душі адресанта, причиною або приводом його побажань тощо, напр.: “Гаряче (від щирого серця, від глибини душі) (я) бажаю (зичу) тобі (Вам) ...”; “З нагоди ... дозволите побажати тобі (Вам) ...”; “У день твого (Вашого) ... прийми(іть) (мої найщиріші) побажання”; “Щастя тобі (Вам)!”; “Успіхів тобі (Вам)!”; “Щасливої дороги!”; “Успішного повернення!”.

Побажання висловлюють також фразами з дієсловами у формі наказового способу: “Не переживай(те)!”; “Бережи(іть) себе!”; “Хай (тобі; Вам) щастить!”; “Щасти, Боже (доле)!”.

Згідно норм спілкувального етикету адресат, якому висловили побажання, має подякувати за це. У його розпорядженні є низка формул стандартної відповіді: “(Щиро; сердечно) дякую!”; “І тобі (Вам) того ж бажаю (зичу)!”; “Дякую (за побажання)”; “Дай, Боже, й тобі (Вам)!” та ін.

У Галичині ще декілька десятиліть тому на побажання “Смачного!” відповідали: Дякую(ємо)! Прошу (симо) до обіду (вечері)!