Тиверці

Територія Верхньої Наддністрянщини з часів імператора Траяна перебувала під владою Римської імперії, а в VI ст. н. е. її зайняли слов'янські племена, які прийшли, очевидно, з півночі і за антропологічними ознаками були генетично пов'язані з деревлянами та західними кривичами. Ці слов'янські переселенці змішувалися з «антськими» племенами, що просунулися вгору по Дністру під натиском аварів.

Унаслідок цього змішування сталося відокремлення наприкінці VII на початку VIII ст. місцевих слов'ян від своїх північних сусідів, а зрештою утворення в Прутсько-Дністровському межиріччі етнічно відмінної групи племен тиверців.

Крім власне Наддністрянщини, тиверці займали також межиріччя Дністра й середньої течії Південного Бугу (пор. старовинне селище Тиврів на Південному Бузі південніше Вінниці) і, можливо, всю Нижню Наддністрянщину аж до Чорного моря. Археологічні пам'ятки Прутсько-Дністровського межиріччя мають типово антські риси й нічим не виділяються серед інших пам'яток цього регіону. Тому вони приписуються тиверцям не за етнографічними, а за територіальними ознаками.

Населення Наддністрянщини після появи в південних степах аварів систематично зазнавало їх нападу. Деяка частина тюркських кочівників осідала в Середній і Верхній Наддністрянщині, поступово слов'янізуючись, що підтверджується археологічними дослідженнями56. Слов'янізовані нащадки тюркомовних племен, на нашу думку, могли становити якусь частину уличів і тиверців.

У період Київської Русі тиверці займали значну територію Нижньої Наддністрянщини й Нижньодунайського Лівобережжя поблизу візантійсько-болгарських земель, що характеризувалися в той час етнічною строкатістю тут мешкали тюркські, угорські, рештки іранських та інші племена і, відповідно, інтенсивними міжмовними контактами. У цих умовах кожне з місцевих племен могло володіти двома й більше мовами. Щодо тиверців є припущення, що вони, можливо, найраніше серед східних слов'ян прийняли християнську (грецьку) віру, а їхні представники, очевидно, володіли грецькою мовою і були «толковинами» (перекладачами) у київського князя Олега під час його походів на греків у 907 р. У 944 р. тиверці брали участь у візантійському поході князя Ігоря. Сама племінна назва тиверців, найвірогідніше, антропонімічного походження. Вона пояснюється, очевидно, східнослов'янсько-візантійськими контактами і зводиться в кінцевому результаті до імені римсько-візантійських правителів Тивері(ї)в 57. За іншою гіпотезою етнонім тиверці пов'язаний з назвою Дністра Тирас, тобто тиверці це дністряни. На думку О. І. Соболевського, назва цього племені походить від тюркського їіуаг «перекладач».

Протягом ХХІІ ст. слов'янські поселення на Нижній і Середній Наддністрянщині зникають у зв'язку з навалою угрів і печенігів59. Частина слов'ян була асимільована романськими племенами (точніше східними волохами, тобто предками сучасних молдаван), а більшість відступила на Верхню Наддністрянщину й на Волинь під захист Галицького князівства, змішавшись із місцевим населенням нащадками білих хорватів60. Слов'яни ж Верхньої Наддністрянщини в ХІХІІІ ст. і далі зберігали давні культурноетнографічні традиції. У літописному записі під 1138 р. вони йменуються галичанами (за назвою місцевого політичного центру Галича).