Діяльність
Усі відділи Інституту Наукової Мови виробили для складання термінів і термінологічних словників найкращу наукову методологію й трималися її. Між іншим, було прийнято засаду, яка панує в інших слов’янських народів, — щоб термінологія була своя, національна, а не чужомовна, наприклад, осередок (центр), рівнобіжна (паралельна) лінія й т. ін. Цим українська термінологія розійшлася з російською, що здавна будується на інтернаціональній підставі.
Праця жваво провадилась у всіх його 34-х секціях. Головне завдання кожної секції — виготовити відповідного термінологічного словника. Для цього члени секції сходилися кілька разів щотижня на засідання, де відбувалося обговорення системи укладання термінологічних словників, розробляли інструкції та методичні засади для упорядників і редакторів, впроваджували схему показників, позначок, покликань й вислухували доклади та рецензії. Крім цього, кожна секція через своїх чисельних кореспондентів збирала живий матеріал серед народу, для чого вживалися відповідні друковані картки. Листи кореспондентів до Інституту були урядово звільнені від поштової оплати. Для збирання термінів нерідко подорожували й самі члени. Крім того, секції збирали потрібний матеріал також із старих книг та з давніх рукописів. Наслідком такої величезної праці в Інституті зібрано більше 2.000.000 термінологічних карток.
Кожний словник мав підзаголовок "проект" та містив українсько-російську або російсько-українську частину з відповідними показниками. У багатьох словниках зазначено відповідники та показники німецькою, французькою, латинською, англійською мовами. Для кожного терміна подано рекомендований варіант, а також вживані синоніми із зазначенням джерел, звідки їх було взято. Користувачів заохочували надсилати свої критичні зауваження та пропозиції. Після обговорення і доопрацювання проектів планувалося видати серію нормативних словників, які б містили тільки рекомендовані терміни.
Крім того, ІУНМ був головною нормативною установою, що затверджувала більшість термінологічних словників, підготованих іншими науковими установами та окремими авторами. Внаслідок активної співпраці та обговорення підготованих проектів, вироблено струнку українську термінологічну систему.
Кожна секція збирала і впорядковувала відповідну термінологію. Кореспонденцію дописувачів опрацьовувало Бюро народних термінологічних матеріалів.
З 1923 року ІУНМ видавав «Матеріали до української природничої термінології та номенклатури». 1928-1930 вийшло 2 випуски «Вісник Інституту української наукової мови» .
Після ліквідації 1930 року не репресовані працівники ІУНМ та Історично-філологічного відділу АН УСРР протягом деякого часу видавали термінологічні словники у Відділі термінології та номенклатури Науково-Дослідчого Інституту Мовознавства (згодом - Інститут Мовознавства).
Треба ще додати, що державні українські видавництва, видаючи якогось підручника або наукову книжку, звичайно перше віддавали його на перегляд Інститутові, й той виправляв термінологію. Таким чином, наукова термінологія помалу приймала в Україні усталений вигляд.
Кожний відділ Інституту пильнував видрукувати свій термінологічний словник; на жаль тільки, багато виготовленого не побачило світу. Так, у 1926 р. Інститут склав був умову з Державним видавництвом (ДВУ), що воно видрукує йому 34 термінологічні словники на 605 друкованих аркушів, але більшість цих словників таки не вийшли.
Проте, не дивлячись на надзвичайно несприятливі умови наукової праці, Інститут випустив немало дуже цінних словників, все київського видання ДВУ.
Інститут мав філіал у Харкові . Найвищим органом ІУНМ до 1926 р. була Рада. У червні 1926 р. створено Редакторат ІУНМ, що виконував усі організаційні, наукові та методологічні функції. На початку 1927 р. створюється низка допоміжних органів Редакторату: Методологічна Комісія, Філологічна Колегія, Арбітражна Комісія та Колегія «Вісник Інституту української наукової мови». Центральна Картотека була підпорядкована Арбітражній Комісії. З 1926 року також діяло Бюро Народних Матеріалів.
Велике значення Інституту Наукової Мови ще й у тім, що всі свої величезні й цінні зібрані матеріали, а також невидруковані словники він давав для користування кожному, хто того потребував.
Інститут задумав був видавати своє періодичне видання і в 1928 р. вийшов вип. 1: "Вісник Інституту Української Наукової Мови", Київ, 108 с., увесь присвячений справам наукової термінології; видання цінне й цікаве. Вийшло й число 2 року 1929-го.
Таким чином, як бачимо, Інститут Української Наукової Мови — це була дуже корисна й необхідна наукова інституція при Київській Академії наук.
Але своєю методологією праці, методологією з національного погляду чисто науковою, Інститут Наукової Мови рано викликав до себе велике підозріння російських шовіністів. І тогочасний уряд звернув на нього свою пильну увагу, і по процесі "Союзу Визволення України" 1930 р. багато членів Інституту мусили покинути свою працю. А коли уряд року 1934-го остаточно покинув гратися в українізацію, то тоді ж Інститут був зовсім перебудований, і на чолі його був поставлений Н. Каганович (жид) з дорученням пустити працю Інституту зовсім іншою дорогою. Вкінці Інститут одержав нову назву: "Інститут Мовознавства АН УРСР імені О.О. Потебні", тобто перший Інститут Наукової Мови, як окрема установа, був скасований, а всі його термінологічні словники понищені і в життя не ввійшли.
В культурному житті України це була велика трагедія, і влада попильнувала виправдати цю подію. В своєму офіційному виданні "Мовознавство" (том IV-V, Київ, 1947 р.), видання Академії наук Української РСР, це широко вияснюється в статті П. Горецького «Складання російсько-українського термінологічного словника на основах радянського мовознавства». Про високо цінні словники 1923-1932 років тут читаємо: «Вони не стояли на потрібному науковому рівні і не могли належним чином задовольняти культурних потреб УРСР. Деякі з цих словників укладались на засадах буржуазного мовознавства, ворожих радянській марксистсько-ленінській лінгвістиці, і в них перекручення, що йшли від елементів, ворожих творенню в УРСР соціалістичної культури».