Культура дохристиянської Русі
Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. До середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство - підсічно-вогневе в поліській зоні й орне - у лісостепу. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами.
Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. У Х ст. майстерність київських ковалів і ливарників отримала визнання далеко за межами Русі. Персидський географ за сторіччя до Нестора писав: “Там виготовляють дуже цінні клинки і мечі, які можна зігнути навпіл, і вони знов розправляються самі”.
Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір.
Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Про це свідчать скарби срібних римських, візантійських і арабських монет.
Відбувалося швидке зростання міст. Так, європейський хроніст Тітмар Магдебурзький у своїй хроніці 1018 р. пише про Київ як “столицю королівства, велике місто, в якому понад 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість мешканців”.
Вплив християнства на культуру в Київській Русі
Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток її культури. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв’язки з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом та скандинавськими державами.
Християнство на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першого кам'яного церквою на Русі булл Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр.
Києво-Печерський монастир є чудовою пам’яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво.
Давньоруський іконопис набув самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису.
Освіта і наука Київської Русі
У Київській Русі було чимало письменних людей і не тільки серед знаті та духовенства, а й серед простого народу. Країна мала свою писемність ще до прийняття християнства. Існували найдавніші рукописи, які написали «руські письменники», вели записи княжих указів та міждержавних договорів тодішньою українською мовою. Пізніше була прийнята слов'янська азбука, котру склали слов'янські просвітителі Кирило і Мефодій. Однак освіта почала набирати активного розвитку після хрещення Русі-України. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там вчилися читати, писати, співати церковних пісень, оволодівали грецькою мовою. З цієї школи виходили освічені священики, писарі, перекладачі з грецької та інших мов на церковнослов'янську.
Особливого піднесення освіта набула при Ярославові Мудрому. Він збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і формував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на науку Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан.
Наука розвивалася під впливом Візантії, а це, з одного боку, відкривало доступ до наукових творів мужів грецького та римського світів, а з іншого — пригнічувало розвиток власної наукової думки. З перекладених книг черпали наукові знання про природу («Шестиднєв» Василя Великого та «Фізіолог»), географію («Топографія» Козьми Індикоплова, александрійського купця VI ст.), філософію (короткі уривки з творів Платона, Арістотеля). Були в Україні й свої філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Знання в галузі математики зводилися до простих чотирьох дій над числами, дробів та нарахування відсотків. Відомості про медицину також були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом, коли Україна увійшла в тісніші відносини з іншими країнами, лікарські знання значно поглибилися. Серед перших медиків українського походження другої пол. XI ст. вгадуються в літописах Дем'ян Пресвітер й Агапіт Лікар, який умів робити хірургічні операції.
Класична українська освіта має давні традиції і принципи, які сформувалися з часів Великокняжої України-Руси та розвинулися й набули нових форм за часів Козацької держави — це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив'язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти.
В давній Україні була створена унікальна й самобутня вітчизняна освітньо-наукова система, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи — академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.
Тема науки і освіти в Україні-Русі є плідною для досліджень у різних аспектах.
По-перше, необхідно продовжувати пошук і переклад на сучасну українську мову наукові надбання давніх українських вчених, мислителів, вчених і професорів (лекторів) Острозької та Києво-Могилянської академій,
по-друге, необхідні глибокі компаративні дослідження української міфології, світосприймання, світобачення з міфологією і світобаченням інших народів індоєвропейської гілки,
по-третє, необхідним є вивчення, аналіз і видання розвідок щодо давнього технічно-технологічного досвіду і практики давніх русів-українців в локальних галузях — будівельно-архітектурного, гірничо-металургійного, ковальського, суднобудівного тощо.