10) Епікуреїзм

Епікуреїзм — учення і образ життя, що витікає з ідей Епікура і його

послідовників. Епікурейцями називають тих, хто, не замислюючись, віддає

перевагу матеріальним радощам життя, хоча це неточно характеризує їх

філософію, оскільки сам Епікур першість відводив задоволенням духовним —

як найменше залежним від зовнішніх умов а, отже, приводять людину до

стану спокою і незворушності. Плотський світ – головне для епікурейців.

Епікуреєць не має пана, він свободовільний. "Поки ми існуємо, немає

смерті; коли смерть є, нас більш немає". Життя – ось головна насолода

(вмираючи, Епікур приймав ванну і просив принести йому вина). Людей же,

що прагнуть тільки до матеріальних задоволень, правильніше називати

гедоністами.

Головні моменти епікуреїзму:

Все складається з атомів, які можуть мимоволі відхилятися від

прямолінійних траєкторій.

Людина складається з атомів, що забезпечує їй багатство відчуттів і

задоволення.

Боги байдужі до людських справ.

Світ відчуттів не ілюзорний, він – головний зміст людського життя, все

інше, зокрема ідеально – мислительне, "замикається" на плотському житті.

Епікурейці вважали, що для щасливого життя людині необхідне:

1) Відсутність тілесного страждання;

2) Незворушність душі;

3) Дружба;

Найбільшим представником грецького епікуреїзму еллінізму є в першу чергу

сам Епікур. Римський епікуреїзм представляли Лукрецій Кар і Кацій; цей

напрям вплинув також на римський еклектизм.

11) Стоїцизм (Зенон із Кітону, Хрісіпп, Посідоній, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет)

Стоицизм как философское учение сочетал в себе элементы материализма и идеализма, атеизма и теизма. С течением времени идеалистическая тенденция в стоицизме нарастала, а сам стоицизм превратился в чисто этическое учение. Школа получила свое название от знаменитой художественной галереи Stoa Picelis («Расписанная Стоя»), портика на холме в Афинах, расписанного знаменитым греческим художником Полигнетом. Ее основателем считается Зенон из Кития с острова Кипр (336 — 264 гг. до н.э.), который проводил свои занятия под сводами этой галереи.

Наиболее видными представителями римского стоицизма (Новой Стои) были Сенека, Эпиктет и Марк Аврелий. Они жили в разное время, различным было и их социальное положение. Но каждый последующий из них был знаком с трудами предшественника. Сенека (ок. 4 г. до н.э. — 65 г. н.э.) — крупный римский сановник и богач, Эпиктет (50 — 138 гг. н.э.) — сперва раб, а потом нищий вольноотпущенник, Марк Аврелий (121 — 180 гг. н.э.) — римский император. Сенека известен как автор многих произведений, посвященных этическим проблемам: «Письма к Луцилию», «О стойкости философа»… Эпиктет сам ничего не писал, но его мысли зафиксировал ученик Арриан из Никомедии в трактатах «Рассуждения Эпиктета» и «Руководство Эпиктета». Марк Аврелий является автором знаменитых размышлений «К себе самому». Марк Аврелий — последний стоик античности, и, по сути, на нем стоицизм заканчивается. Стоическое учение во многом повлияло на формирование раннего христианства.