Вісник Запорізького національного університету № 1, 2011

доповненнями), Постановою Кабінету Міністрів України від 05 січня 1998 р. (з наступними

змінами та доповненнями) «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України

та за кордон», Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. (з наступними

змінами та доповненнями) «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної

плати».

Підсумовуючи, можна сміливо стверджувати про наявність тісного зв’язку у провадженні по

розгляду справ у порядку адміністративного судочинства та цивільного процесу в контексті

судових витрат, який обґрунтовується аналогічним складом судових витрат та однаковою

підзаконною базою, що регулює даний процесуальний інститут. Проте недоліком

адміністративно-процесуального законодавства варто вважати відсутність відповідного

законодавчого закріплення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи,

запровадження якого по аналогії з цивільним процесом, могло б частково вирішити питання

недостатнього фінансування судів в Україні.

Література

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року (з наступними

змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, 37. –

Ст. 446.

2. Томин В.Т. Процессуальные документы, сроки и судебные издержки в уголовном

судопроизводстве / В.Т. Томин, Р.Х. Якупов, В.А. Дунин. – Омск: Изд. ВШ МВД, 1973. –

53 с.

3. Барсуков И.О. О судебных расходах / И.О. Барсуков // Социалистическая законность. –

М.: Наука. – 1962. – №5. – С. 69–72.

4. Сидорова Н.А. Понятие судебных издержек в советском уголовном процессе /

Н.А. Сидорова // Правоведение. – Ленинград: Из-во Ленингр. ун-та. – 1987. – № 1. – С.

72– 75.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28.12.1960 року // ВВР. –

1961. – № 2. – Ст. 15.

6. Постановою Кабінету Міністрів України від 01липня 1996 року (з наступними змінами та

доповненнями) «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування

витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового

слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про

адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам

судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» /

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/

laws/main.cgi?nreg=710-96-%EF.

7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник

України. – 2004. – № 16 – Ст. 1088.

8. Кравчук В.М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу

України / В.М. Кравчук, О.І. Угриновська. – К.: Істина, 2006. – 944 с.

9. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» // Відомості

Верховної Ради України. – 1993. – №13. – Ст. 113.

Д Е К Р Е Т КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Про державне мито

Стаття 1. Платники державного мита

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Стаття 2. Об'єкти справляння державного мита

Державне мито справляється:

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4) за державну реєстрацію актів цивільного стану, а також повторну видачу громадянам свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану та свідоцтв у зв'язку із зміною і поновленням актових записів цивільного стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства); за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України;

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8) за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

9) за операції з емісії цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів; 9-1) за реєстрацію деривативів;

10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

12) за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин.

Стаття 3. Розміри ставок державного мита см. закон

Стаття 4. Пільги щодо сплати державного мита

Від сплати державного мита звільняються: 13) громадяни - за реєстрацію народження фізичної особи та її походження, смерті, за видачу їм свідоцтв у разі внесення змін до актових записів про народження у разі визнання батьківства (материнства), усиновлення, а також у зв'язку з помилками, допущеними під час реєстрації актів цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану;

14) громадяни - за посвідчення їхніх заповітів і договорів дарування майна на користь держави, а також на користь державних підприємств, установ і організацій;

15) фінансові органи та державні податкові інспекції - за видачу їм свідоцтв і дублікатів свідоцтв про право держави на спадщину та документів, необхідних для одержання цих свідоцтв, за вчинення державними нотаріальними конторами виконавчих написів про стягнення податків, платежів, зборів і недоїмок; 16) громадяни - за видачу їм свідоцтв про право на спадщину:

на майно осіб, які загинули при захисті СРСР і України, у зв'язку з виконанням інших державних чи громадських обов'язків або з виконанням обов'язку громадянина щодо врятування життя людей, охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю, охорони власності громадян або колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули або померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою;

на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку;

на жилий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця;

на жилі будинки в сільській місцевості за умови, що ці громадяни постійно проживатимуть у цих будинках і працюватимуть у сільській місцевості;

на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних установах, на страхові суми за договорами особистого й майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, авторське право, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;

на майно осіб фермерського господарства, якщо вони є членами цього господарства;

17) неповнолітні і військовослужбовці - за видачу їм вперше паспорта громадянина України та неповнолітні - за видачу їм свідоцтва про право на спадщину;

18) громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

громадяни, віднесені до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

інваліди I та II груп;

19) місцеві державні адміністрації, виконкоми місцевих Рад народних депутатів, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства, що придбавають жилі будинки з надвірними будівлями (крім м. Києва та курортних місцевостей), квартири для громадян, які виявили бажання виїхати з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також громадяни, які виявили бажання виїхати з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, та власники цих будинків і квартир;

20) громадяни України - за видачу дипломатичних і службових паспортів України та посвідчень особи моряка;

21) громадяни України та особи, які їх супроводжують, - за видачу їм документа на право виїзду за кордон для лікування у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, а дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, також на оздоровлення;

22) громадяни України - за видачу їм документів на право виїзду за кордон, якщо виїзд пов'язаний із смертю або відвідинами могил близьких родичів, а також за видачу документів про запрошення в Україну осіб у зв'язку із смертю або тяжкою хворобою близьких родичів;

23) іноземці, яким Україна надала право притулку, та особи, прирівняні до них, члени їхніх сімей та їхні діти - за видачу їм документів на виїзд за кордон;

24) громадяни України та іноземні громадяни - за видачу документів для в'їзду в Україну та виїзду з України, якщо на умовах взаємності передбачено звільнення від сплати державного мита відповідними міжнародними угодами, укладеними між Україною та іншими державами, а також громадяни інших держав, які виконують функції почесних консулів України;

25) особи, які не досягли 16-річного віку, - за видачу їм документа на виїзд за кордон;

28) всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об'єднання "Організація солдатських матерів України" - за вчинення всіх нотаріальних дій;

29) Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових; 34) Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

35) державні органи приватизації - за вчинення нотаріусами виконавчих написів про стягнення заборгованості з орендної плати, а також за проведення аукціонів, за операції з цінними паперами; 45) громадяни, власники земельних часток (паїв), яким виділили в натурі (на місцевості) земельні ділянки, за посвідчення договорів міни земельних ділянок;

49) уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - за позовами до суду та господарського суду, у тому числі про витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за договорами, що є нікчемними відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ( 4452-17 ), а також про відшкодування збитків, спричинених їх укладенням;

50) органи державної влади (посадові особи) - за державну реєстрацію обтяження права на нерухоме майно;

51) органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування - за державну реєстрацію права власності держави, територіальної громади на земельні ділянки, яке виникло відповідно до закону.

Зміни пільг, передбачених цим Декретом щодо сплати державного мита, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5. Повноваження місцевих Рад народних депутатів і Міністерства фінансів України з надання пільг щодо сплати державного мита

Місцеві Ради народних депутатів мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України - щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

Стаття 6. Зарахування державного мита до бюджету

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім державного мита, що справляється за придбання вексельних бланків, за дії, пов'язані з видачею охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, і за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин; за дії, передбачені підпунктами "б" - "е", "и", "к", "л" та "н" пункту 6 статті 3, в частині, що стосується загальногромадянських закордонних паспортів, яке зараховується до Державного бюджету України.

Стаття 7. Порядок сплати державного мита

Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунку платника в кредитній установі.

За дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті. У разі коли розмір ставок державного мита передбачено в частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України, крім випадків, передбачених у частині третій цієї статті.

Фізичні особи та іноземні юридичні особи, що відповідно постійно проживають або знаходяться за межами України, сплачують вказане в підпункті "у" пункту 6 статті 3 мито у доларах США, або в іншій валюті та розмірах, якщо це передбачено угодами з Україною.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Стаття 8. Повернення державного мита

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2) відмови державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій

6) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету. Стаття 9. Відповідальність за правильність справляння державного мита

Платники державного мита несуть відповідальність за правильність його стягнення, а також за своєчасність і повноту зарахування до бюджету, передбачену законодавством.

За несвоєчасне або неповне зарахування державного мита до бюджету справляються пеня та штрафи відповідно до закону.

Стаття 10. Органи, що здійснюють контроль за справлянням державного мита

Міністерство фінансів України, Головна державна податкова інспекція України, місцеві фінансові органи та державні податкові інспекції проводять ревізії та перевірки правильності справляння державного мита, а також своєчасності й повноти внесення його до бюджету в усіх установах, що його справляють.

Стаття 11. Заключні положення

1. Зупиняється дія Закону України "Про державне мито"

2. Державне мито, яке згідно із статтею 3 цього Декрету справляється за ставками у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, вираховується виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати мита.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про судовий збір Верховна Рада України; Закон від 08.07.2011 № 3674-VI

Цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Стаття 1. Поняття судового збору

1. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Стаття 2. Платники судового збору

1. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.

Стаття 3. Об'єкти справляння судового збору

1. Судовий збір справляється:

за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;

за видачу судами документів.

2. Судовий збір не справляється за подання:

1) заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

2) заяви про скасування судового наказу;

3) заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;

4) заяви про поворот виконання судового рішення;

5) заяви про винесення додаткового судового рішення;

6) заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою або недієздатною, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три роки;

7) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

8) заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

9) заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

10) заяви про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

11) заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

12) заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

13) позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

14) заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

Стаття 4. Розміри ставок судового збору

1. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

2. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:

------------------------------------------------------------------

|Найменування документа і дії, | Ставка судового збору |

|за яку справляється судовий збір| |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1. За подання до суду: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) позовної заяви майнового |1 відсоток ціни позову, але не |

|характеру |менше 0,2 розміру мінімальної |

| |заробітної плати та не більше |

| |3 розмірів мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) позовної заяви немайнового |0,1 розміру мінімальної |

|характеру |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) позовної заяви: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|про розірвання шлюбу |0,1 розміру мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|про поділ майна при розірванні |1 відсоток ціни позову, але не |

|шлюбу |менше 0,2 розміру мінімальної |

| |заробітної плати та не більше |

| |3 розмірів мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) заяви про видачу судового |50 відсотків ставки, що |

|наказу |визначається з оспорюваної суми|

| |у разі звернення до суду з |

| |позовом у порядку позовного |

| |провадження |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) заяви у справах окремого |0,1 розміру мінімальної |

|провадження |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|6) позовної заяви про захист | |

|честі та гідності фізичної | |

|особи, ділової репутації | |

|фізичної або юридичної особи, а | |

|саме: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|позовної заяви немайнового |0,2 розміру мінімальної |

|характеру |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|позовної заяви про відшкодування|визначається з урахуванням ціни|

|моральної шкоди |позову, що встановлюється |

| |згідно з підпунктом 1 цього |

| |пункту |

|--------------------------------+-------------------------------|

|7) заяви про перегляд заочного |0,1 розміру мінімальної |

|рішення |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|8) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і |

|суду |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 50 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|9) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|касаційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і |

|суду |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 70 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|10) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що |

|рішення у зв'язку з |підлягає сплаті при поданні |

|нововиявленими обставинами |позовної заяви, іншої заяви і |

| |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 50 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|11) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що |

|рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, іншої заяви і |

| |скарги, а у разі подання |

| |позовної заяви майнового |

| |характеру - 70 відсотків |

| |ставки, обчисленої виходячи з |

| |оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|12) апеляційної скарги на |50 відсотків ставки, що |

|судовий наказ |підлягає сплаті за подання |

| |заяви про видачу судового |

| |наказу в наказному провадженні |

|--------------------------------+-------------------------------|

|13) заяви про забезпечення |0,1 розміру мінімальної |

|доказів або позову |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|14) апеляційної і касаційної |0,1 розміру мінімальної |

|скарги на ухвалу суду, заяви про|заробітної плати |

|приєднання до апеляційної чи | |

|касаційної скарги на ухвалу суду| |

|--------------------------------+-------------------------------|

|15) заяви про скасування рішення|0,5 розміру мінімальної |

|третейського суду |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|16) заяви про видачу виконавчого|0,2 розміру мінімальної |

|листа на примусове виконання |заробітної плати |

|рішення третейського суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|17) заяви про видачу виконавчого|0,1 розміру мінімальної |

|документа на підставі рішення |заробітної плати |

|іноземного суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2. За подання до господарського | |

|суду: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) позовної заяви майнового |2 відсотки ціни позову, але не |

|характеру |менше 1,5 розміру мінімальної |

| |заробітної плати та не більше |

| |60 розмірів мінімальних |

| |заробітних плат |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) позовної заяви немайнового |1 розмір мінімальної заробітної|

|характеру |плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) заяви про вжиття запобіжних |1,5 розміру мінімальної |

|заходів та забезпечення позову |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що |

|суду |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що |

|суду |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|6) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що |

|рішення у зв'язку з |підлягає сплаті при поданні |

|нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|7) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що |

|рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|8) апеляційної і касаційної |0,5 розміру мінімальної |

|скарги на ухвалу суду |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|9) заяви про скасування рішення |2 розміри мінімальної |

|третейського суду |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|10) заяви про видачу виконавчого|1,5 розміру мінімальної |

|документа на примусове виконання|заробітної плати |

|рішення третейського суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|11) заяви про видачу виконавчого|2 розміри мінімальної |

|документа на підставі рішення |заробітної плати |

|іноземного суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|12) заяви про затвердження плану|1 розмір мінімальної |

|санації до порушення провадження|заробітної плати |

|у справі про банкрутство | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|13) заяви про порушення справи |5 розмірів мінімальної |

|про банкрутство |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|14) заяви кредиторів, які |1 розмір мінімальної |

|звертаються з грошовими вимогами|заробітної плати |

|до боржника після оголошення про| |

|порушення справи про | |

|банкрутство, а також після | |

|повідомлення про визнання | |

|боржника банкрутом | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|15) заяви про визнання |1 розмір мінімальної |

|правочинів (договорів) |заробітної плати |

|недійсними та спростування | |

|майнових дій боржника в межах | |

|провадження у справі про | |

|банкрутство | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|16) заяви про розірвання мирової|1 розмір мінімальної |

|угоди, укладеної у справі про |заробітної плати |

|банкрутство, або визнання її | |

|недійсною | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|17) апеляційних і касаційних |0,5 розміру мінімальної |

|скарг у справі про банкрутство |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3. За подання до | |

|адміністративного суду: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) адміністративного позову: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|майнового характеру |1 відсоток розміру майнових |

| |вимог, але не менше 0,1 розміру|

| |мінімальної заробітної плати та|

| |не більше |

| |2 розмірів мінімальних |

| |заробітних плат |

|--------------------------------+-------------------------------|

|немайнового характеру |0,03 розміру мінімальної |

| |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі |

|суду |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що |

|суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні |

|касаційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі |

|суду |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 70 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що |

|рішення у зв'язку з |підлягає сплаті при поданні |

|нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 50 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що |

|рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні |

| |позовної заяви, а у разі |

| |подання позовної заяви |

| |майнового характеру - 70 |

| |відсотків ставки, обчисленої |

| |виходячи з оспорюваної суми |

|--------------------------------+-------------------------------|

|6) апеляційної і касаційної |0,05 розміру мінімальної |

|скарг на ухвалу суду, заяви про |заробітної плати |

|приєднання до апеляційної чи | |

|касаційної скарги на ухвалу суду| |

|--------------------------------+-------------------------------|

|7) заяви про забезпечення |0,1 розміру мінімальної |

|доказів або позову |заробітної плати |

|--------------------------------+-------------------------------|

|8) заяви про видачу виконавчого |0,1 розміру мінімальної |

|документа на підставі рішення |заробітної плати |

|іноземного суду | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4. За видачу судами документів: | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|1) за повторну видачу копії |1 гривня за кожний аркуш копії |

|судового рішення | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|2) за видачу дубліката судового |3 гривні |

|наказу та виконавчого листа | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|3) за роздрукування технічного |5 гривень за кожний аркуш |

|запису судового засідання |тексту на папері формату А4 |

|--------------------------------+-------------------------------|

|4) за видачу в електронному |15 гривень |

|вигляді копії технічного запису | |

|судового засідання | |

|--------------------------------+-------------------------------|

|5) за виготовлення копії |1 гривня за кожний аркуш копії |

|судового рішення у разі, якщо | |

|особа, яка не бере (не брала) | |

|участі у справі, якщо судове | |

|рішення безпосередньо стосується| |

|її прав, свобод, інтересів чи | |

|обов'язків, звертається до | |

|апарату відповідного суду з | |

|письмовою заявою про | |

|виготовлення такої копії згідно | |

|із Законом України "Про доступ | |

|до судових рішень" ( 3262-15 ). | |

------------------------------------------------------------------

Стаття 5. Пільги щодо сплати судового збору

1. Від сплати судового збору звільняються:

1) позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

2) позивачі - за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів;

4) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ( 962-12 );

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

6) позивачі - за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину;

7) державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав;

8) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

9) інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп;

10) позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

11) органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді;

12) Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах, що вирішуються на підставі законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про здійснення державних закупівель;

12-1) Державне агентство резерву України - у справах, що вирішуються на підставі законодавства про державний матеріальний резерв;

13) Міністерство юстиції України - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України;

14) позивачі - за подання позовів про уточнення списку виборців;

15) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з відчуженням земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

16) військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і проходять службу у військовому резерві, - за подання позовів, пов'язаних з виконанням військового обов'язку;

17) позивачі - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, залучених до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян;

18) Пенсійний фонд України та його органи; органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального захисту інвалідів і його відділення;

19) громадські організації інвалідів (спілки та інші об'єднання громадських організацій інвалідів), їх підприємства, установи та організації, громадські організації ветеранів, їх підприємства, установи та організації - за подання позовів, з якими вони звертаються до суду;

20) органи праці та соціального захисту населення - за подання позовів щодо призначення і виплати всіх видів державної соціальної допомоги, компенсації, виплат та доплат, установлених законодавством;

21) Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, Державна податкова служба України, Державна митна служба України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України та їх територіальні органи, Державна служба фінансового моніторингу України і Національний банк України - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів;

22) уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов’язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Стаття 6. Порядок сплати судового збору

1. Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв'язку.

За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

2. У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

У разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

3. За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

За подання позовної заяви про розірвання шлюбу з одночасним поділом майна судовий збір справляється за розірвання шлюбу і за поділ майна.

4. За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв'язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору.

5. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.

У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

У разі роз'єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз'єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується.

6. У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі:

подання позову одним позивачем до кількох відповідачів;

об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

7. Розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Стаття 7. Повернення судового збору

1. Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

2. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

3. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Стаття 8. Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати

1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Стаття 9. Зарахування судового збору до Державного бюджету України

1. Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

2. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису.

Судове рішення у цивільному процесі:

спірні питання

Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді завершується прийняттям актів реалізації судової влади – судових рішень.

Судові рішення є ключовим інститутом цивільного процесуального права, якому присвячується глава 7 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК).

На процес формування вчення про судове рішення значною мірою вплинули загальні підходи до розуміння права, держави, а також ролі суду, які домінували в науці в ті чи інші періоди. Значним внеском у розвиток теорії судових рішень є наукові праці Л.Н. Завадської – стосовно реалізації судових рішень, М.І. Ткачова – щодо законності й обґрунтованості судових рішень, П.П. Заворотька, М.Й. Штефана, М.А. Гурвіча та інших вчених. У цивільній процесуальній доктрині існують різні погляди щодо юридичної природи судового рішення, його ознак, видів. І на сьогодні не сформульовано загальноприйнятого визначення поняття судового рішення, відсутнє таке визначення і в ЦПК України. Наприклад, М.Й. Штефан визначає судове рішення як процесуальну форму вираження діяльності суду щодо застосування права1.

Ю.В. Білоусов вважає, що судові рішення – це акти здійснення правосуддя. Їх значення полягає в тому, що вони закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань розгляду та вирішення справи в суді. У них міститься державновладне, індивідуальне розпорядження з приводу встановлених судом фактів і правовідносин2.

Однак на думку деяких вчених_процесуалістів, судові рішення – це не тільки акти здійснення правосуддя, а й процесуальні документи, в яких зафіксовані наслідки процесуальних дій під час розгляду і вирішення справи3. Існують погляди, що поняття «судове рішення як процесуальний документ» є ширшим і охоплює поняття «судове рішення як акт правосуддя», оскільки як документ воно містить не тільки розпорядження суду щодо прав та обов’язків сторін, а й ряд даних інформаційного характеру, наприклад, про склад суду, час і місце розгляду справи тощо4. Відповідно до ст. 208 «Види судових рішень» ЦПК України судові рішення викладаються у двох формах – це ухвали та рішення. Проте у застосуванні термінології слід відмітити деякі недоліки. Як зазначає В.І. Тертишніков, використання узагальнюючого терміна «судові рішення» щодо ухвал і рішень є невдалим, оскільки в цивільному процесі рішення є індивідуальним процесуальним документом. Також існують суперечності в самій назві ст. 208 і в її змісті, де йдеться про форми судових рішень. Тому вчений пропонує внести зміни до ст. 208 ЦПК, виклавши назву ст. 208 у такій редакції «Види судових постанов», а в змісті цієї статті вказати на два їх види – судові рішення і судові ухвали5.

Крім того, дана стаття визначає дві форми судових рішень – рішення та ухвали, не вказуючи на третю форму – судовий наказ, який згідно зі ст. 95 ЦПК є особливою формою судового рішення. Характерно, що в теорії цивільного процесу щодо ухвал і рішень часто вживається загальний термін «судові постанови». До речі, у ЦПК 1963 р. також використовувався даний термін і відповідно судові постанови поділялися на рішення, ухвали і постанови.

Згідно з чинним ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази.

Таким чином, залежно від змісту питання, яке вирішується судом, існує три види судових рішень: ухвали суду, рішення суду та судовий наказ.

Рішення суду – це судові рішення, якими розв’язується матеріально_правовий спір між сторонами, підтверджується наявність або відсутність певних фактів, тобто справа вирішується по суті. Від ухвал вони різняться тим, що ними захищаються порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси.

Ухвалами вирішуються окремі процесуальні питання, які не пов’язані з вирішенням справи по суті, а також завершується провадження у справі без постановлення рішення. Ними оформляють відповіді суду на заявлені клопотання та заяви.

Судовий наказ – це особливий вид (форма) судового рішення, який одночасно виконує функцію виконавчого документа. Він видається у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ст. 95 ЦПК ).

Загальною рисою, яка об’єднує всі види судових рішень, є те, що в них проявляється реалізація судової влади. ЦПК України чітко встановлює порядок і форму ухвалення рішень та постановлення ухвал суду. Відповідно до частини третьої ст. 208 ЦПК України ухваленням рішення суду завершується судовий розгляд. Слід додати, що новелою ЦПК та для судової практики є те, що судове рішення можливо ухвалити не лише на стадії судового розгляду, а й у рамках процесуальних норм, які регулюють попереднє судове засідання. На цій стадії процесу рішення ухвалюється лише за безспірного визнання відповідачем позову, який не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб. Воно спрямоване на спрощення цивільного процесу за безспірних вимог. На відміну від відмови позивача від позову, визнання відповідачем позову не зумовлює закриття провадження у справі, а навпаки, є наслідком вирішення спору по суті з ухваленням рішення, здебільшого про задоволення позову6.

У теорії цивільного процесу щодо суті рішення суду висловлені різні погляди, в яких виділяються окремі його властивості. Наприклад, Н.Б. Зейдер визначає рішення суду як акт судового підтвердження наявності чи відсутності певних правовідносин і наказ суду7, М.А. Гурвич – як акт визнання, підтвердження існування чи неіснування спірного права, проте, на його думку, розгляд рішення як наказу суду суперечить його диспозитивній властивості, оскільки сторона може відмовитися від прав, що були ним захищені8.

У своїй науковій статті «Юридична та соціальна природа судового рішення в цивільному судочинстві» Г. Фазікош зазначає, що наприкінці 1990_х років група науковців у галузі цивільного процесу здійснила порівняльний аналіз процесуальних засобів виправлення помилок у цивільному процесі. На їхню думку, у дослідженні питання про сутність судового рішення можна виділити два етапи.

Під час першого – серед вчених точилася дискусія, що саме виражає сутність рішення: імперативне підтвердження судом прав та обов’язків сторін чи наказ суду, звернений сторонам та іншим особам, державним та громадським органам, що стосуються справи, до реалізації сторонами їхніх суб’єктивних прав та обов’язків? На другому етапі було зроблено висновок, що сутність судового рішення виражається одночасно й імперативними підтвердженнями наявності чи відсутності правовідносин і містить наказ суду. Також науковці підкреслюють, що рішення суду отримало подальший розвиток у інших напрямах. Передусім це проявилось у тому, що воно стало розглядатись як акт застосування права, причому через призму соціальних функцій цивільного процесу9. В.І. Тертишніков дає визначення судового рішення як акта застосування норм права, який індивідуалізує від імені держави права та обов’язки, що містяться в нормах права, застосовує їх до конкретних осіб10.

Як правозастовчий акт рішення суду характеризується певними властивостями: а) постановляється тільки органом судової влади; б) має індивідуальний характер і конкретних адресатів; в) є юридичним фактом, що приводить до виникнення, зміни чи припинення правовідносин11.

Теорія «наказу» і теорія «підтвердження» залишаються і досі популярними в науці цивільного процесу. Зокрема, М.Й. Штефан виділяє у рішенні суду елементи імперативного характеру, наказу, примусової сили держави та елементи декларативного характеру – підтвердження наявності або відсутності між сторонами спірних правовідносин, права чи факту, що має юридичне значення. Вчений стверджує, що суть судового рішення у тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, ухваленим у передбаченому законом порядку ім’ям

України і спрямованим на захист гарантованих Конституцією України прав, свобод та законних інтересів громадян й організацій, державних і суспільних інтересів, зміцнення законності і правопорядку, на запобігання правопорушенням, виховання громадян і посадових осіб на засадах поваги до Конституції, законів України, честі, гідності і рівності людини перед законом і судом12.

Крім того, рішення суду є процесуальним документом, що має відповідати вимогам, встановленим законом. Отже, рішення суду як акт правосуддя – це правозастосовчий акт, оформлений у вигляді процесуального документа, що захищає не тільки суб’єктивні права сторін, а й інтереси держави, є підсумком судової діяльності щодо розгляду і вирішення справи по суті, зокрема, щодо дослідження і оцінки доказів, встановлення юридичних фактів, містить державновладне індивідуальне розпорядження щодо застосування норм права до конкретних правовідносин та їх суб’єктів.

Значення рішення суду полягає в тому, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 209 ЦПК воно ухвалюється іменем України і підлягає виконанню як за колом осіб, так і в просторі (є обов’язковим до виконання всіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами

на всій території України).

Рішення відновлює порушені права, конкретизує права й обов’язки сторін, вносить визначеність у їх правовий статус – і в цьому також його значення13. У теорії цивільного процесу рішення суду поділяють на певні види. Залежно від способу захисту права та правових наслідків, які вони зумовлюють, рішення суду бувають: про присудження, про визнання, конститутивні.

Рішення про присудження спрямовані на зобов’язання правопорушника вчинити на користь потерпілого певну дію або утриматися від її вчинення (наприклад, про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди), на поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу.

Рішенням про визнання підтверджується наявність чи відсутність певних правовідносин, обставин чи фактів (визнання права власності).

Конститутивні рішення приймаються на захист права особи шляхом зміни або припинення правовідносин між сторонами, наявність яких у первісному вигляді (змісті) є порушенням прав заінтересованої особи (рішення про виділ частки зі спільного майна, розірвання шлюбу)14. Проте питання про наявність конститутивних рішень у науці цивільного процесу є дискусійним. Наприклад, на думку П.П. Заворотька, М.Й. Штефана, такі рішення можуть бути віднесені до рішень про присудження (зміна періодичних платежів) і про визнання (договору купівлі_продажу недійсним)15.

Залежно від обсягу питань, які вони вирішують, рішення поділяються на основні (завершальні) та додаткові. Основними вирішуються правові вимоги, передані на розгляд суду, і ухвалюються вони після безпосереднього розгляду справи по суті. Додатковими – окремі правові вимоги, з приводу яких сторонни подавали докази і давали пояснення, що не були розв’язані основним рішенням.

Додаткові рішення є способом усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив (ст. 220 ЦПК).

У складних справах можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні певні частини, а саме описова та мотивувальна. У такому разі складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше, ніж п’ять днів з дня закінчення розгляду справи (ст. 209 ЦПК). У процесі, якщо у справі виступає кілька позивачів і кілька відповідачів, може бути ухвалено часткове рішення щодо як окремих позивачів, так і окремих відповідачів.

Залежно від конструювання резолютивної частини рішення бувають імперативні, альтернативні та факультативні. Імперативні визначають єдино можливий спосіб виконання (наприклад, повернути суму позики). Альтернативні ухвалюються у разі, якщо це дозволяє закон (альтернативні зобов’язання) чи потерпілий від правопорушення згоден замінити шуканий предмет іншим або отримати його вартість. Факультативні рішення зобов’язують відповідача до виконання певних дій, а в разі неможливості їх виконання водночас визначають

інший спосіб це зробити.

У цивільній процесуальній літературі зустрічаються й інші види судових рішень. Наприклад, проміжні – рішення, якими вирішено спірну вимогу про право, із залишенням невирішеної вимоги про розмір. Умовні – рішення, в яких резолютивна їх частина підлягає виконанню за настання певних подій або наявності певних умов16.

Поряд із процесуальною класифікацією судових рішень можлива класифікація і за матеріально_правовими ознаками (трудові, житлові, земельні)17.

Ще одним видом судових рішень і новелою для сучасного цивільного процесу є заочне рішення, яке ухвалюється за результатами заочного розгляду справи ( гл. 8 розд. III ЦПК). За формою і змістом воно має відповідати загальним вимогам до судових рішень, з певними особливостями, визначеними нормами ЦПК. Зокрема, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд. Згідно зі ст. 224 ЦПК сукупність таких умов дає можливість ухвалити заочне рішення: а) неявка відповідача; б) належне його повідомлення;

в) відсутність поважних причин неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними; г) згода позивача. Інститут заочного рішення, на думку Д.Д. Луспеника, спрямований на розширення судового захисту громадян, свободи їхнього розсуду18.

Рішення суду набуває властивостей акта правосуддя з моменту набрання ним законної сили. Відповідно до частини першої ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після:

– закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано;

– закінчення двадцятиденного строку у випадку, коли було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у цей строк;

– розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не було скасоване.

Варто зауважити, що стосовно поняття законної сили рішення суду та характеристики його властивостей у цивільній процесуальній літературі висловлені різні думки. Одні автори вважають, що законна сила – це правова дія рішення суду, суть якої зводиться до його незмінності та виключності19.

Інші під законною силою рішення розуміють його загальнообов’язковість, порівнюють із законом для конкретного випадку20. Проте, як зазначає М.Й. Штефан, зрівнянням законної сили рішення із законом підкреслюється його авторитет, але не розкривається її суть, оскільки закон сам підлягає захисту, а рішення суду є знаряддям, спрямованим на захист закону. А визначенням законної сили через загальнообов’язковість ігнорується його відмінність від інших актів органів держави, які теж є загальнообов’язковими, а також і те, що загальнообов’язковість забезпечується не тільки примусовою силою держави, а й авторитетністю суду, моральними та іншими факторами. Таким чином, вчений вважає, що законна сила рішення суду означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань судочинства. І з набранням законної сили рішення набуває таких ознак: результативності, яка ґрунтується на авторитетності (авторитет закону, що застосовується до конкретних правовідносин, авторитет суду як органу держави, який здійснює правосуддя, демократична цивільна процесуальна форма розгляду і вирішення справи) та загальнообов’язковості. Загальнообов’язковість у свою чергу виявляється у стабільності й реалізованості. Стабільність забезпечується незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю. Реалізованість визначається як гарантована для захисту права можливість впровадження у життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили21.

Наслідки набрання рішенням суду законної сили визначаються ЦПК, зокрема, ст. 14, частинами другою – четвертою ст. 223, частиною другою ст. 218. Відповідно до цих положень основними властивостями рішення суду, яке набрало законної сили, є:

незмінність – полягає в тому, що суд, який ухвалив рішення, після його проголошення не має права сам його скасувати або змінити (лише у деяких випадках, не пов’язаних із вирішенням справи по суті, суд може усунути незначні недоліки у рішенні);

неспростовність – тобто неможливість апеляційного оскарження рішення суду після набрання ним законної сили;

виключність – неприпустимість вирішення такого самого спору між тими ж сторонами, про такий же предмет спору і за тих же підстав;

преюдиціальність – обов’язковість фактів, які встановлені рішенням суду, для інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

загальнообов’язковість – означає, що воно є обов’язковим для усіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами України, – і за її межами. Причому рішення суду є обов’язковими не тільки для осіб, які брали участь у справі. Тому особи, які не брали участі у справі, не позбавлені можливості звернутися до суду, якщо ухваленим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Невиконання рішення суду зумовлює відповідальність, у тому числі й кримінальну (ст. 382 Кримінального кодексу України).

У теорії цивільного процесу виділяють ще таку властивість рішення суду, яке набрало законної сили, як реалізованість(здійсненність), що визначає можливість впровадження владного волевиявлення суду шляхом добровільного чи примусового виконання, обов’язком у діяльності органів та осіб, стосовно яких звернене це рішення22.

Деякі вчені ототожнюють реалізованість з можливістю лише примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили23. Однак реалізованість за своїм змістом – поняття ширше, оскільки забезпечується не лише примусовим виконанням, а й добровільним, обов’язком інших осіб сприяти виконанню (статті 30, 53 Закону України «Про виконавче провадження»). Правова дія здійсненності обмежена у часі процесуальним строком давності примусового виконання рішення, але не дієна рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної

каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) відповідно до ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з частиною четвертою ст. 223 ЦПК, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Законна сила рішення суду не є необмеженою, вона має свої суб’єктивні та об’єктивні рамки, які встановлені законодавцем і відображають ті фактичні відносини, що вирішуються в судовому процесі й стосуються тих осіб, які його ініціювали та брали в ньому участь24.

Розрізняють суб’єктивні та об’єктивні межі судового рішення. Суб’єктивні – полягають у тому, що воно поширюється на учасників цивільного процесу і не може зачіпати права й інтереси осіб, які не брали в ньому участі. Об’єктивні межі визначаються тільки тим колом відносин, які були встановлені судом, тобто предметом судового розгляду.

Отже, в науці цивільного процесуального права існує багато спірних питань щодо суті, ознак, юридичної природи, видів, поняття судового рішення. Проте, незважаючи на різноманітність теоретичних поглядів, існують і незаперечні, усталені положення, науково обґрунтовані та доведені практикою. Зокрема, що судові рішення – це акти здійснення правосуддя, покликані забезпечити захист визначеного Конституцією України суспільного ладу і державності України, прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, правопорядку. Значення судових рішень передусім полягає в тому, що вони закріплюють владні волевиявлення суду щодо всіх питань розгляду та вирішення справи в суді. Крім того, судові рішення – це й процесуальні документи, що мають визначені законом форму, зміст, встановлені вимоги щодо порядку набрання законної сили та оскарження.

ДО ПИТАННЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЮ УХВАЛ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Судом першої інстанції виносяться різні ухвали, якими оформляються

процесуальні дії самого суду, а також осіб, які беруть участь у справі. Тобто в судових

ухвалах виражається різноманітна розпорядча діяльність суду. Отже, різноманітний

характер і різне правове значення ухвал дає можливість класифікувати їх на певні

види. Однак у той же час різноманітність ухвал суду ускладнює можливість їхньої

стрункої класифікації.

Треба зазначити, що з розвитком інституту судових ухвал відбувалася відповідна

зміна в підходах до його класифікації. Однак і до сьогодні не існує однозначного

підходу до цього питання. Вітчизняні науковці не досить часто звертаються до цієї

вкрай актуальної для юридичної науки теми. Така позиція викликає певні труднощі як

в теоретичному, так і в практичному плані. Дослідженню даного питання в науковій

літературі приділяли увагу такі вчені, як З.К. Абдулліна, Г.В. Воронков, Е.М.

Мурадьян, В.К. Пучинський, Д.М. Чечот, Ю.Н. Чуйков [16].

Проте основна проблема

полягає в тому, що в переважній більшості ці дослідження сягають середини ХХ

століття й тому, не враховують певною мірою всіх змін, які мають місце в суспільних

реаліях сьогодення. І саме це спонукає нагальність нового осмислення та наукового

дослідження цієї проблеми. Необхідність теоретичної розробки питань, пов'язаних із

видами судових ухвал, а також величезна практична значимість цього питання й

зумовили вибір даної теми.

Автор ставить перед собою завдання з'ясувати сутність кожної ухвали суду

першої інстанції з метою відмежування їх одна від одної, продемонструвати

своєрідність і значення кожної ухвали для судової практики. Чітке уявлення про

сутність і зміст судових ухвал сприяє виконанню завдань цивільного судочинства та

ефективності правосуддя.

Класифікація ухвал суду першої інстанції можлива за різними критеріями: за

суб'єктом, за порядком постановлення й оформлення, а також за змістом.

Оскільки до прийняття ЦПК 18 березня 2004 року справи u1091 у судах першої

інстанції розглядалися як колегіально, так і одноособово суддею, ухвали

класифікували за суб'єктним складом. Процесуалісти [7, с. 110; 8, с. 221], які

класифікували ухвали за суб'єктом не розходилися в своїх думках, що ухвали суду

поділяються на два види: одноособові та колегіальні. Однак відповідно до ст. 18

чинного ЦПК України цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються

одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, тому проводити таку

класифікацію зараз не доцільно.

Класифікувати судові ухвали можна за такою ознакою як порядок постановлення

й оформлення. Така класифікація не викликає будьяких

дискусій із боку вчених. За

цією ознакою процесуалісти [9, с. 144; 10, с. 251252]

поділяють судові ухвали на два

види: ухвали, що виносяться у формі окремого процесуального документа і ухвали,

що заносяться до журналу (протоколу) судового засідання.

При вирішенні нескладних питань ухвала може бути винесена судом після

обговорення на місці без видалення в нарадчу кімнату. У такому випадку в журналі

судового засідання вказуються питання, з яких виноситься ухвала, мотиви, за якими

суд прийшов до своїх висновків, дається посилання на закон. Але, як правило, судові

ухвали виносяться в письмовій формі у вигляді окремого процесуального документа

(наприклад, ухвала про зупинення провадження в справі). Вони постановляються зі

складних питань справи у нарадчій кімнаті. Необхідність винесення ухвали в

нарадчій кімнаті може виникнути, коли потрібно широке мотивування ухвали, а

також, якщо щодо вирішуваного питання учасники справи висловили різні думки

тощо. Питання про те, які ухвали, в якій формі виносяться, вирішується судом у

залежності від складності питання і від особливості стадії цивільного процесу, у якій

вони виносяться.

У теорії цивільного процесуального права найбільш складною та дискусійною є

класифікація судових ухвал за змістом. Також потрібно зазначити, що ця

класифікація є найбільш важливою при розгляді питання про реалізацію завдань і

цілей судочинства. Однак з приводу класифікації судових ухвал за змістом не існує

єдиної точки зору. Аналізуючи літературні джерела, можна зробити висновок, що

науковці, які досліджували це питання, у своїх поглядах розподілились на декілька

груп.

Так, наприклад, такі процесуалісти як В.А. Мусін, Н.О. Чечина, Д.М. Чечот

вважають, що суд виносить ухвали трьох видів: підготовчі, окремі та ухвали, що

перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі [11, с. 275276].

А такі

вчені як П.І. Радченко, Г.О. Жилін вважають, що існує чотири види судових ухвал:

підготовчі, заключні, окремі та ухвали, що перешкоджають виникненню цивільного

процесу [12, с. 360362;

13, с. 134136].

Однак не можна визнати вдалим підхід вищезазначених учених, у зв'язку з тим,

що він надзвичайно узагальнений і не виявляє всіх особливостей u1091 ухвал суду першої

інстанції. Існують й інші, більш прогресивні наукові думки з приводу класифікації

судових ухвал за змістом. Так, С.І. Чорнооченко, М.А. Тупчієв вважають, що суд

постановляє п'ять видів ухвал – підготовчі, заключні, окремі, ухвали, які

перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі, ухвали з приводу

винесеного рішення та його виконання [14, с. 178; 15, с. 16].

Але найбільш вдалий системний підхід до класифікації ухвал суду першої

інстанції був запропонований М.К. Треушниковим, який поділяє судові ухвали на:

підготовчі, ухвали, що перешкоджають виникненню цивільного процесу, заключні,

ухвали суду з приводу винесеного рішення та його виконання, ухвали суду, що

постановляються за заявами про перегляд рішень у зв'язку з нововиявленими

обставинами, окремі ухвали [16, с. 330333].

На нашу думку, ухвали суду, що постановляються за заявами про перегляд

рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами,

повинні займати окреме місце серед інших ухвал в системі їх класифікації, оскільки з

ними пов'язана можливість суду, який ухвалив зазначені судові постанови, самому,

без втручання вищих судових інстанцій, скасовувати своє рішення, ухвалу або

судовий наказ. За своїм змістом такі ухвали не можна віднести до будьякого

виду

вищеназваних ухвал суду і тому вони повинні складати окрему групу ухвал суду

першої інстанції. Така класифікація дає більш чітку самостійність кожній групі ухвал,

а також більш повно охоплює всі ухвали, які зустрічаються у судовій практиці. Вона

зручна і для розробки інших питань, які пов'язані з судовими ухвалами і мають велике

практичне значення (наприклад, з питаннями, пов'язаними з наслідками набрання

ухвалами законної сили; з можливістю або неможливістю оскаржити деякі судові

ухвали тощо).

Розглянемо детально кожну групу ухвал суду першої інстанції.