1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку твору).
2. Історія написання і видання твору (у разі потреби).
3. Жанр твору (пейзажна, громадянська, інтимна (родинна), релігійна лірика тощо).
4. Провідний мотив твору.
5. Композиція твору (в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті; виділяють такі композиційні етапи почуття: а) вихідний момент у розвитку почуття; б) розвиток почуття; в) кульмінація (можлива); г) резюме, або авторський висновок).
6. Ключові образи твору (найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя — це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у ліричному творі).
7. Мовні засоби, які сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку).
8. Версифікація твору (рими, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), її роль у розкритті провідного мотиву.
9. Підсумок.
Зразок аналізу ліричного твору: «Садок вишневий коло хати» т. Шевченка
Минала петербурзька весна 1847 року. У підвалі будинку канцелярії так званого ІІІ відділу було холодно. Не затишно і на верхніх поверхах будинку, куди викликали Тараса Шевченка на допит. Керівники ІІI відділу добре знали, що серед заарештованих членів «украинско-словянского общества» (Кирило-Мефодіївського братства) головною особою був Т. Шевченко, хоча безпосередніх доказів про його членство у братстві не було. На допитах поет не виказав жодного із кирило-мефодіївців, поводився з гідністю. В камері-одиночці каземату він перебував між 17 квітня і 30 травня 1847 року. У цей час написані поезії, що склали цикл «В казематі». До нього належать поезії «За байраком байрак», «Косар», «Одна я одна», «Рано-вранці новобранці...», «Не кидай матері! — казали ...» та ін. До циклу увійшла і знаменита пейзажна мініатюра «Садок вишневий, коло хати», написана між 19 і 30 травня — як результат пройнятих ностальгією візій далекого травневого краю.
Збереглося 5 автографів твору: три — серед автографів цього циклу (на окремому аркуші паперу, в «Малій книжці» і в «Більшій книжці») і два окремі — один під назвою «Весенній вечір» (без дати) і другий — під назвою «Майський вечір», датований «1858, ноября 28». Уперше твір було надруковано у журналі «Русская беседа» (1859, № 3) під назвою «Вечір» і одночасно — в російському перекладі Л. Мея у журналі «Народное чтение» (1859, № 3). Одразу зазначимо, що сам Т. Шевченко дуже любив декламувати цей твір, дарував автографи своїм знайомим.
«Садок вишневий коло хати» належить до шедеврів української пейзажної лірики. У час його написання у творах Т. Шевченка помітно зменшується кількість метафоричних образів гротескно-фантастичного і символічного планів. Водночас у період арешту й заслання зростає кількість автологічних (безтропних) віршів і віршових фрагментів в окремих творах — тенденція, яка відповідала загальній еволюції Т. Шевченка до дедалі більшої натуральності художнього образу, його «прозаїзації».
У вірші відтворено ідилічну картину весняного вечора в українському селі. Прості, зримі, пластичні образи у ньому постають з народних і морально-етичних уявлень. Сила емоційного впливу цього твору — в природності й рельєфності малюнка, в його світлому, життєствердному настрої. У поезії відбилася мрія поета про щасливе, гармонійне життя.
Найдовершеніший аналіз поезії «Садок вишневий коло хати» подав І. Франко в естетичному трактаті «Із секретів поетичної творчості». Він неодноразово зазначав, що творчість Т. Шевченка знаменує нову віху у розвитку художньої майстерності української літератури. У названому трактаті І. Франко розкрив «секрети» майстерності великого поета, показав їх як взірець художності.
І. Франко відносить поезію «Садок вишневий коло хати» до ідилічних творів, тобто таких, у яких автори «добирають» асоціації, що заспокоюють, заколисують уяву читача, або просто висловлюють такі асоціації, які без жодної напруги «напливають» в заспокоєній поетовій уяві. У названій праці І. Франко зокрема писав: «Вся та вірша — немов моментальна фотографія настрою поетової душі, викликаного образом тихого, весняного українського вечора.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть» [1, 68].
Франко-критик підкреслював, що Т. Шевченко не використав у цьому творі жодних прикрас, змалював образи майже прозаїчними словами. Але ці слова передають «найлегші асоціації ідей, так що наша уява пливе від одного образу до другого легко, мов би той птах, що граціозними закрутами без маху крил пливе в повітрі все нижче і нижче. В тій легкості і натуральності асоціювання ідей лежить увесь секрет поетичної природи сеї вірші» [1, 68].
Далі І. Франко підкреслював, що «правдиві поети ніколи не позволяють собі ... кольористичних оргій». Він мав на увазі насамперед «Садок вишневий коло хати». Хоча Т. Шевченко, як зазначав перед тим І. Франко, використовує досить широку гаму колористичної символіки, колористичних образів, якими він характеризує українську природу — «вишневий сад зелений і темнії ночі», «синє море», «червона калина», «зелені байраки», «небо блакитне». Дівчина у Шевченка є «рожевим цвітом», а дитина «червоніє, як квіточка вранці під росою». Все-таки поет, як читаємо у трактаті «Із секретів поетичної творчості», не малює виключно «фарбами», а «торкає різні наші змисли, викликає в душі образи різнородних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну і гармонійну цілість». У першому куплеті поезії «Садок вишневий коло хати» «перший рядок торкає змисл зору, другий — слуху, третій — зору і дотику, четвертий — зору і слуху, а п’ятий — знов зору і дотику; спеціально кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість — український весняний вечір — встає перед нашою уявою з усіма своїми кольорами, контурами і гуками, як жива» [1, 101].
Поезія «Садок вишневий коло хати» сповнена широкої гами переживань. Тут «автор» прихований, тобто він не конкретизується як певна особа. Картини тихої мальовничої природи, лагідного сільського вечора існують ніби самі по собі. Погляд автора (ліричного розповідача) переходить від подробиці до подробиці, доки мазок за мазком не створиться цілісний образ, у якому все живе та рухається. Теперішній час опису має узагальнений характер, тобто майже таким буває кожний літній вечір, вечір такий повторюється раз у раз.
Оцінна позиція автора яскраво відчутна завдяки ідилічному настроєві, замилування простим, природним ладом трудового життя з чергуванням праці й відпочинку, замилування родинним щастям, духовною красою українського народу — всім тим, що поет звеличує як найвищі духовні цінності. Такий емоційний тон і є головним змістом поезії, як і близьких до неї ідилічних малюнків «Тече вода з-під явора...», «Ой діброво — темний гаю» та ін.
Драматичний контекст кріпосницької реальності, творчості поета та його особистої долі накладається на ці ідилічні малюнки, ці спогади-мрії й оповиває їх сумом.